Читати книгу - "Беру свої слова назад"

Підбадьорив...

Анфілов роз'яснює нетямущим: газети всього світу сурмили про непереможність німецької армії, і ось Сталін вирішив підбадьорити випускників військових академій, мовляв, не так страшний чорт ...

Тут тільки одна невідповідність. Газети всього світу, можливо, й сурмили, та тільки у випускників військових академій до тих газет доступу не було. І не було в ті роки ворожих радіоголосів. І не було в переважної більшості радянських людей у той час радіоприймачів, а були чорні тарілки репродукторів. Тому слухати вони могли тільки гімн пролетарів усього світу «Інтернаціонал», з якого починався робочий день і ним же завершувався. А ще вони слухали вісті з полів, промови товариша Сталіна та інших товаришів, пісні про широкі простори та непереможну Червону Армію. Якби й були в ті роки ворожі радіоголоси і якби були радіоприймачі, то й тоді, згадуючи 1937 рік, побоялися б червоні командири ті голоси слухати. Вони читали «Правду», «Известия», «Красную звезду», читали багато ще всякого до «Крокодила» і «Мурзилки» включно і могли почерпнути інформацію тільки про могутність Радянського Союзу та його доблесної, непереможної Червоної Армії.

Тому товаришеві Сталіну у виступі перед випускниками військових академій не було потреби спростовувати те, про що сурмили газети всього світу.

А тепер припустимо на мить, що червоним командирам раптом стали доступні газети всього світу. Вранці прокидається слухач Військової академії імені Фрунзе, а йому - каву в ліжко і свіжу газетку. Прямо з Багдада. Розкриває, а в ній що не стаття, то про непереможність німецької армії. Гарно написано. Арабською в'яззю... Але якщо й не арабською в'яззю, а цілком знайомими латинськими літерами... Розкриває він шведську газету. Або, наприклад, парагвайську... Є у нас військова академія, яка готує офіцерів Генерального штабу з пристойним знанням мов, та тільки прийом у Кремлі для випускників цієї академії проводиться окремо. І кажуть там зовсім інші промови. А ось спростовувати зміст «газет усього світу» в присутності випускників усіх інших дев'ятнадцяти академій у товариша Сталіна підстав не було. І нема чого йому було підбадьорювати випускників Академії моторизації і механізації ім. Сталіна, Військово-транспортної ім. Кагановича або Військово-електротехнічної ім. Будьонного, бо знав товариш Сталін: немає у товаришів випускників доступу до «газет усього світу», а якщо і був би, то не кожен з них знає, якою мовою говорить Уругвай, а якою — Бразилія.

Промова і тости Сталіна 5 травня 1941 року - це не спростування статей в «газетах всього світу», бо навесні 1941 року «газети всього світу» про непереможність німецької армії не писали. Британські газети того часу доступні будь-якому досліднику. І будь-який дослідник, сподіваюся, мене підтримає. Головний мотив британської преси: вистоїмо! І нехай Гітлер не приндиться! І нехай ніздрі не роздмухує!

Цей тон - не пусте хизування. І це не бравада. Королівські військово-повітряні сили відбили всі спроби німецьких ВПС здобути панування в повітрі над Британськими островами. «Битва за Британію» (яку комуністична пропаганда помилково називає «Битвою за Англію») завершилася перемогою британських ВПС. І навіть не в тому річ, що рахунок збитих літаків і загиблих екіпажів був на користь Британії. Головне в тому, що Гітлеру треба було домогтися панування в повітрі, а йому цього не дозволили, його авіацію з британського повітряного простору рішуче вибили і викинули. І весь світ це бачив. Не маючи панування ні на морі, ні в повітрі, ніяких шансів на перемогу в Гітлера не залишалося. Тривала блокада? Та він сам від неї задихався. Не було в нього часу на блокаду, бо час працював проти нього. Про це писали газети не тільки Великобританії, Канади, Австралії, Південної Африки, але й усього іншого світу. І це досить легко перевірити будь-кому, хто цікавиться тим періодом історії.

За спиною Великобританії стояли Сполучені Штати. І там, в Америці, була повна ясність: не маючи ресурсів, можна розраховувати тільки на блискавичну війну, але блискавична війна у Гітлера явно не вийшла, вплутався у війну восени 1939 року, зараз на дворі весна 1941 року, а кінець «блискавичної» не проглядається.

Можливо, про непереможність німецької армії сурмили газети Китаю? Не знаю. Не перевіряв. Але не думаю. Вже дуже далека та Німеччина і та Європа. І багато у китайців своїх турбот. А ось газети Японії, точно знаю, про це не сурмили. Зізнаюся, з японською мовою в мене не дуже. Але книжки мої в Японії опубліковані. Там теж була дискусія. Там теж був інтерес. І є у мене знайомі японські історики. Є в кого спитати. За їхніми словами, нічого подібного в японських газетах у 1941 році не було. І ось чому. «Дружба» Японії з Німеччиною була досить дивною. У серпні 1939 року, в ті самі дні, коли в Монголії йшли запеклі бої між радянськими та японськими військами, уряд Німеччини, не попередивши Японію, підписав у Москві пакт про ненапад. З дипломатичної, військової і навіть з чисто етичної точок зору це був кричущий акт зради свого союзника. Тому японські газети описували без захвату наступні за цим військові перемоги Німеччини. А до весни 1941 року стало остаточно ясно, що Німеччина потрапила в пастку.

Але можна й не читати японських газет того часу і думки істориків не питати, щоб знати: не сурмили японські газети про непереможність німецької армії. І не могли сурмити. Просто тому, що після Халхін-Гола в Японії дуже тверезо оцінювали незламну міць Червоної Армії.

Є й інші, навіть більш вагомі індикатори. Японія, як відомо, перед Німеччиною в боргу не залишилася. 13 квітня 1941 року міністр закордонних справ Японії Іосуке Мацуока підписав у Москві радянсько-японський договір про нейтралітет. Пікантність ситуації в тому, що він їхав не в Москву, а в Берлін. Але через Москву. У Москві Мацуока провів попередні переговори з радянським урядом. Потім прибув до Берліна, але Гітлеру про переговори в Москві не повідомив. На зворотному шляху з