Читати книгу - "Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест"

– Макс, я тебе вб’ю... – почув він і, попри цю погрозу, від серця відлягло…

“Еге... хтось закінчив, а хтось і…” – він не встиг додумати цю думку, як в очах почало стрімко темніти, удари серця гучно лунали в уже звично гудячій голові... Встиг зробити крок до дивану, присісти й сказати, ледь дихаючи:

– Тань... мені треба чай і п’ять ложок цукру... негайно... – І згас, м’яко звалившись боком на підлогу…

Згас він миттєво, а тому не бачив, що Тетяна Миколаївна, начальник відділу продажів, як була голяка, кинулася на кухню, ледь не впавши через трусики, що так і висіли на щиколотках, миттю скинула їх геть і продовжила свій ривок. Чай був уже заварений раніше, вона швидко налила в чашку практично однієї заварки і просто щедро засипала туди цукор із цукорниці. Після цього, повернувшись до кімнати, підхопила Макса і, притиснувши його голову до своїх оголених грудей, почала акуратно поїти. Макс пив дрібними ковтками, незважаючи на несвідомий стан. За кілька хвилин після того, як усю чашку випили, дихання в хлопця вирівнялося і Таня зрозуміла, що він просто спить.

Прокинувся через годину. Почув ще чиєсь дихання, розплющив очі. У кімнаті було темно, але йому це анітрохи не заважало. Повернув голову, побачив Таню, яка мирно спала в кріслі, вкрита горезвісним покривалом, у його футболці та з рушником на голові. Запах. Втягнув повітря носом. Запах жінки, сильний і різний. Спочатку страх і невпевненість, потім збудження і задоволення, а потім нейтральний через суміш із запахами шампуню і мила з його ванної. Макс сів і озирнувся. Крім трусів з одягу на ньому нічого не було. “Усе дивніше й дивніше, – подумав – Події пішли за непередбачуваним сценарієм”.

– Макс, ти як? – пролунав хриплуватий зі сну голос Тетяни.

– Та начебто нічого, тільки жерти хочеться неймовірно, – відповів він, натягуючи штани. Хтось дбайливо їх склав і залишив на краю дивана. – Ти мене роздягла? Навіщо?

– Ну, ти ж скористався моїм безпорадним станом, чому мені не можна? – потролила вона його, – Ти відключився і впав, встиг сказати, що потрібен чай і багато цукру. Я тебе напоїла, точніше не так – я напоїла непритомну тушку, а потім ти безсовісно задрихнув. Я почекала, побачила, що з тобою все нормально, дихаєш і таке інше, ну і ось... чекаю... – Таня розвела руки в сторони, показуючи, як вона влаштувалася.

– Зрозуміло... зрозуміло те, що нічого не зрозуміло. Чому вирубився? Чому чай із цукром? – Макс просто вимовляв свої думки уголос, – хоча... судячи з моїх відчуттів, я дуже охляв, а цукор – це дуже швидко засвоювані вуглеводи. Вкидання енергії в кров. Ось для чого цукор потрібен був. Я зрозумів, щоразу, коли я ось так напружуюся, я витрачаю енергію, і її треба відновлювати. Звідси і голод. Питання тільки в тому – як я міг це сказати, якщо тільки зараз усе сам зрозумів?

– Цілком можливо, – Таня схвально кивнула, вона, як спортивна панянка, розуміла, як і чим можна швидко відновити витрати енергії в організмі. – Втомився і заснув. Як усі мужики. Висмоктала баба з тебе сили, так? – Він хотів щось відповісти, але вона перебила його. – Мовчи, нічого не говори. Якщо ти почнеш виправдовуватися, я тебе точно вб’ю. Макс, так добре мені не було мабуть ніколи.

“Ого! Ось це зізнання. З козирів зайшла. Але якщо тільки вона дізнається, що я навіть у темряві чудово бачу, як вона червоніє, то точно вб’є”, – з усмішкою подумав той. Тим часом Таня продовжувала.

– Я нікому не говорила про свою проблему. Навіть подругам, хоча їм і не можна говорити – миттю рознесуть по світу. Яким способом ти змусив мене вибовкати все, я не знаю. Але я відкрилася тобі і розклеїлася. – Таня замовкла, а Макс не встрявав. – Напевно тоді, ще в машині, коли на роботу їхали, я відчула від тебе тепло і раптово мені захотілося комусь довіритися, на когось покластися. Зняти з себе тягар і дозволити допомогти його нести. Навіть Віктору я ще не змогла так відкритися. Усі мої чоловіки йшли від мене. Точніше – це я їх кидала, усі траплялися або альфонси, або просто негідники, ну, або соплежуї якісь. А я все життя скрізь прориваюся сама, я ж інтернатська, ти знаєш?

– Ні, звідки?

– Я думала, у тебе є доступ до всіх особистих справ, ти ж усе можеш.

– Доступ є, можу, тільки навіщо мені їх дивитися…

– Гаразд, не суттєво. Батьки загинули в аварії, мені років п’ять було всього. Я справді дуже хочу дитину і в мене дуже довго не виходило. Сьогодні, перед тим як прийти до тебе, я зателефонувала Віктору і сказала, що вагітна. А він... загалом це просто ще один негідник. І хрін з ним. Я вирішила, що якщо вийде, це буде моя дитина. І крапка, – вона знову замовкла на цілу хвилину. – Ти мені говорив про довіру та інше, а всередині мене наче дві мене. Одна каже – ну, ну, хлопчику... довіра, кажеш... подивимося, коли ти почнеш мене лапати й стягувати труси... А друга – міцно заплющивши очі, звертається до Бога... Господи, хай буде як буде, тільки нехай усе вийде. Бо інакше я помру... Зникну я, та, яка друга, а залишиться тільки перша. Зле, мерзенне стерво.

– Я... – почав було Макс, але його перебили.

– Помовч поки що, – різко сказала Таня, і одразу ж додала зовсім іншим тоном, – будь ласка... Потім ти почав... усе це, – вона зам’ялася на визначенні того, що ж він почав. – Коли дійшов до грудей, я хотіла було врізати тобі, але раптом зі здивуванням зрозуміла, що я дуже добре почуваюся... Не сексуально, ні, хоча брешу, це теж було, але не відігравало такої значної ролі. У міру твоїх дій, під твоїми дотиками, я відчувала, що стає легше, перестала нити спина, зникла важкість у потилиці та головний біль, що починався. Потім якось полегшало в животі... у мене постійно якісь проблеми там... то ниє, то болить, то застуджуюся постійно, то ще щось... Потім ти сказав перевернутися, і я знову напряглася, а коли зняв трусики, так узагалі ледве не рвонула з місця, ніби мені п’ятнадцять років, а ти фізрук-збоченець. І відразу ж та, перша Я, подумала – а якого хріна? ну трахне так трахне, всі мужики козли... буде одним більше. А друга Я сказала – а може довіра все-таки існує? – І я залишилася. Потім мені стало... – вона знову затнулася, – мені стало зовсім добре, так добре, що... що... ну загалом дуже добре. Потім ти вирубився, а я бігала тут із цим твоїм чаєм і цукром. Гола. – Макс хрюкнув, стримуючи сміх. – Якщо ти заіржеш, я тебе вб’ю точно. Тільки спробуй, – Таня рішуче і загрозливо взяла в руки подушку. – Я зачекала, побачила, що ти безсовісно спиш і помирати вже не збираєшся і пішла у ванну. Мені треба було привести себе до ладу. Я скористалася твоїм душем і футболкою, – дівчина знов мило почервоніла. – Навіщо ти це зробив, Макс? – раптом досить холодно запитала вона.