Читати книгу - "Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест"

– Що саме? – уточнив він. "Нічого собі в неї змінюється настрій"...

– Ну... це... наприкінці. Ти ж говорив про довіру, а сам... – Таня стала гранично холодною.

– Так вийшло. Це було не спеціально. Чесно, – Макс вирішив, що саме час бути максимально відкритим. Інакше все може поламатися. Місток між ними був дуже крихким.

– Прямо таки – "так вийшло"? – недовіра лізла з неї з кожним словом.

– Добре, давай тепер ти мене послухаєш, – Макс трохи помовчав, збираючись з думками. – Трохи менше місяця тому, мене вдарила блискавка.

– То це від блискавки в тебе такий слід на спині? Я бачила... я читала... – перебила його Таня миттєво збуджуючись і гублячи усе своє напруження. Як і усі жінки, вона вже відчувала його відповідь.

– Так, від блискавки, тепер ти помовч, – Макс буркнув розсерджено, і вона вже слухняно замовкла. – Після цього я довго відновлювався, практично три тижні нічого не їв. Я говорив уже. Але найголовніше – я почав бачити. Не очима, не знаю чим, – про всі свої інші виверти, про Дім і все інше він вважав за краще поки не говорити. – Я не знаю, як і чому це відбувається, але я бачу не просто тіло, а й усе, що в ньому, як воно працює і живе. І якщо щось не так, то там усе червоніє в цьому місці. А якщо все добре, то таке легке зеленувате світло. Тоді, в машині, дорогою на роботу, взагалі випадково все вийшло. Побачив у Сашка, водія, пляму чорну в легенях, а тут ти поруч. Глянув і побачив у тобі стороннє тіло, але зелене. Розумієш? Якщо воно світилося зеленим – значить воно живе і твій організм сприймає його “своїм”. Ось і припустив, що це, найімовірніше, майбутня дитина, просто зовсім-зовсім ще крихітна. Ну і сказав тобі. Щоб ти побереглася. Потім я порізав руку і якось залікував її. Ти розплакалася, а я думав – раз виходить таке, як із порізом цим, може, і тобі чимось вийде допомогти? Ти прийшла, а я розгубився. Розумієш, я все це бачив удруге в житті. З рукою так це взагалі перший раз таке. Ну який із мене лікар? Я в медицині ні бум-бум. Але ти вже прийшла, – Макс глибоко зітхнув і продовжив. – Так, ще я став відчувати емоційний фон. Ну, або називай його як хочеш – я фізично відчував, що тобі погано, сумно, страшно і взагалі – просто біда... Може, через це ти розклеїлася тоді, на роботі. Ну і вирішив – спробуємо, гірше-но не буде. Мені потрібно було, щоб ти не боялася, я не впевнений був, що зможу через одяг, думав – доведеться тебе роздягати, а як? ти, можливо, й погодишся, але будеш чортзна-що думати, а внутрішній опір тільки все погіршить. Мені треба торкатися, так краще виходить. Якщо я торкаюся, то щось там змінюється. Стає так, як воно має бути. Відновлюється. Стає правильним з погляду організму. Мабуть. Я ж не знаю точно нічого. Думаю, що ефект проявляється майже відразу, але в кожному випадку по-різному. Ну, це як будь-яка хвороба, спочатку довго погано, а в якийсь момент ти вже починаєш одужувати. Мені здається, що те, що я роблю, воно переводить орган у режим гарантованого відновлення. Так я помітив, що в тебе ліве око гірше стало працювати, потім остеохондроз у шийному відділі – ось твоя важкість у потилиці та головні болі... Потім пройшовся донизу й побачив знову цю зелену цятку... як вона наполегливо намагається жити. Але взагалі, все всередині там, біля неї, було в червоному відсвіті. Начебто й не зовсім хворе, але й не здорове. Я знову повернувся до хребта і нарешті знайшов, що в нижньому відділі в тебе проблема. Другий хребець зміщений і защемив нерв. Трохи вище теж було, але не так сильно.

– Так, точно, я впала в п’ятнадцять років, – якось відсторонено підтвердила Таня, – попою на сходинку, нога зісковзнула... потім довго боліло внизу спини…

– Ага, – підтвердив Макс, – ну ось, поправити все ніяк не виходило, і я вирішив, що треба спробувати це робити обома руками, може вплив так сильніше буде. Ну, далі ти пам’ятаєш. – Таня кивнула, і знову почервоніла, мабуть забувши, що вона в темряві. – У тебе від падіння змістився хребець і щось там защемило. Через порушення іннервації і всі інші проблеми там, не вистачає в організму сил для правильного життя, ось він то хворіє, то ще щось. А матка просто не могла прийти в потрібний стан, щоб зберегти ембріон, дозволити йому не тільки закріпитися, а й нормально рости далі. Ну і сколіоз ти собі заробила сидячою роботою, а тренерка у тебе в залі просто тупа мавпа.

– І що? – завмерлим голосом запитала Таня.

– Що "І що"? – не зрозумів Макс. – А... а тепер усе добре, і проблему прибрали, і дитина твоя росте потихеньку.

– Правда? – усе ще не вірячи, запитала Таня.

– Правда, правда. Ми ж домовилися про довіру. Чи тебе знову на стіл укласти? – подушка пролетіла повз його обличчя і вдарилася об стіну.

– Мимо, мазила, – Макс встиг зреагувати на її кидок. Але тут вона сама стрибнула на нього і міцно обійнявши за шию, притулившись усім тілом, поцілувала у вухо.

– Максик... ти... ти не уявляєш, що ти зробив, – Сльози душили її, не даючи говорити, – я, напевно, повинна тобі віддячити…

Таня відсторонилася і стала перед ним. – Якщо ти хочеш... – вона знову запнулася, – я... я... я можу роздягнутися сама... повністю. Вона дивилася в те місце, де, на її думку, знаходяться його очі, і була сповнена рішучості.

– Тань, – покликав він її.

– Га? – відлунням озвалася вона.

– У тебе зараз сумбур у голові. І якась помста. Мені це не треба.

– Чому? Я тобі не подобаюся? Я ж бачила, як ти дивився на мене. – про помсту дівчина промовчала.