Читати книгу - "Потойбічний капець, Дар'я Новицька"

— Ну і де ж наші духи? — всміхнулася Олена. — Може, треба їх ще й на каву запросити?

Артем зробив крок уперед і вигукнув:

— Привиди, виходьте! У нас тут вечірка! — махав руками, ніби очікуючи на щось грандіозне. Але нічого не відбулося, тому він додав: — Мабуть, сьогодні черга у демонів, занадто зайняті.

Тиша, що запанувала після цього жарту, була дещо моторошною. Складалося враження, що будинок «замовк», прислухаючись до їхніх голосів. Утім друзі вирішили не зважати на це дивне затишшя. Свічки продовжували горіти, кімната все ще була освітленою, а ніяких ознак привидів не було.

— Слухайте, — нарешті сказав Ромчик, — якщо привиди не вийдуть зараз, пропоную перевірити підвал. Це точно не може бути поганою ідеєю, еге ж?

— О, тільки не кажіть, що там буде табличка: «Не заходити!», — Катя обхопила себе за лікті та перевела погляд на Сергія, який протирав окуляри, ігноруючи бесіду.

Раптом свічки одночасно згасли, і кімната занурилася в темряву. Усі затамували подих.

— Це не я! — одразу вигукнув Артем, немов доводячи свою непричетність.

Стало так темно, що неможливо було розгледіти обличчя одне одного, а невидиме коливання повітря зробило все ще дивнішим. Вітер, який перед цим був лише легким доторком, став сильнішим і почав свистіти крізь щілини в стінах.

— Добре, починається… — промовив Сергій, намагаючись зберігати спокій, але його голос був напружений. — Це точно класичне кліше: хтось піде перевіряти, чому не вмикається світло…

— Спокійно, — підбадьорила Катя, — у таких фільмах завжди є план «Б»: ми сидимо разом і чекаємо, поки нас не злякає перший шум.

Світильники увімкнулися. Друзі завмерли, коли побачили, що книга лежала на столі відкритою. Зі сторінки линуло слабке фіолетове світло, а символи немов ворушилися на папері.

— Що це? — пошепки запитала Олена, дивлячись на книгу. — Артеме, ти впевнений, що це дім в оренду, а не заздалегідь влаштований розіграш?

За дверима, що вели до сусідньої кімнати, пролунав стукіт. Усі замовкли, дивлячись на ручку, вона прокручувалася, неначе ось-ось щось вирветься назовні… Знову стук. Цього разу гучніший.

— Ой-ой-ой, це точно як у фільмах! — радісно сказав Артем, озираючись. — Зараз хтось із вас почне кричати: «Хто там?».

— Ти що, серйозно? — запитав Сергій, вражений тим, що відбувається. — Це ж було просто жартівливе закляття, так?

— Ну, як сказати… — почав виправдовуватися товариш, але його слова заглушило потріскування стін. Дім наче ожив. Двері знову заскрипіли, а підлога під ногами ледь помітно затремтіла.

— Що ти накоїв?! — Катя схопила Артема за рукав, відчуваючи, як волосся на її руках стає дибки від холоду та страху.

Тим часом сторінки у книзі перегорталися, аж поки не зупинилися десь на середині змісту.

 — Ой, я таке бачив у кіно! — вигукнув Ромчик, нервово сміючись. — Зараз з'явиться якийсь демон, і ми всі станемо героями нової частини «Закляття»!

— Супер! — сардонічно відповів Сергій. — Я завжди мріяв стати жертвою у фільмі жахів.

Артем спробував закрити книгу, але вона не слухалася. Коли він стиснув обкладинку сильніше, з книги вирвався яскравий промінь світла, розкидаючи вирвані сторінки по кімнаті. Усі вражено відступили, коли у цьому сяйві з'явилася примарна постать…