Читати книгу - "Between angels and demons, Chris Jey"

Тампа, Флорида. Один із цвинтарів міста. Дощова ніч оповила все місто, яке мирно відпочивало від денної метушні. Під покровом зоряного неба, в такому неприємному для багатьох місці, над могилою Дебори Філч, яка нещодавно померла, стояла дівчина.

- Слухай, Дебора Філч, може, ти вже вилізеш зі своєї могили? Мені холодно і я жах як їсти хочу. От скажи, совість у тебе є? Я, як останній придурок, стою з ідіотською парасолькою над твоєю могилою, а ти не хочеш вилазити на світ Божий. Це ж так легко: пробила свою труну і видерлася до мене. А я тебе одразу вб'ю. Бачиш, усі залишаються у виграші. До речі, я боюся грози, тож зараз же вилазь, відьма ти недороблена! Кому говорю?! Рахую до трьох, а потім йду звідси. Раз, два, два з половиною, два з хвостиком, три, - у відповідь лише тиша. - Ну як хочеш. Я попереджала, - Данте попрямувала до виходу з цвинтаря.

- Ти куди? - запитав хлопець, що з'явився перед мисливицею.

- Твою на ліво! Що ти тут робиш, Нейте? – Данте пішла далі.

- За тобою наглядаю. То що ти тут робиш у таку погоду? – вказав він на небо.

- Як чарівно: ангел-нянька. Скільки ти за годину береш?

- Для тебе ця послуга безкоштовна. То що ти робиш на цьому цвинтарі?

- Пам'ятаєш, ти про привида казав, який кошмарить місто? Так от, я з ним розібралася, але, як виявилося, в цьому місті для мене знайшлася ще робота. Хочу вбити одну відьму, яка вирішила жити вічно.

- І як ти збираєшся це зробити?

- Голову їй знесу ось цим, - мисливиця підняла сокиру, яку волочила за собою по землі, - а потім порубаю її на частини та поховаю у різних місцях. Бач, надумала вона вічно жити. Не можна. Тільки мені таке можна. До речі, добре, що я згадала про фарш. Якщо хтось додумається мене порубати і закопати у різних місцях, ти мене відкопаєш?

- Відкопаю. Адже мені без тебе сумно буде.

- От і славно, - дівчина мило посміхнулася і пішла далі.

- Ем… Данте, здається, твоя відьма збирається вилізти з могили.

- Справді? Нарешті, – мисливця обернулася. - Піду, займусь свіжим фаршем, - Данте закинула сокиру на плечі і пішла до могили відьми.

- Допомога потрібна?

- Не дуже. Можеш поки що осторонь постояти. Дебора, йди до мене. Я не боляче тебе вбиватиму. Обіцяю. Я подалася до філантропів.

- Не підходь до мене. Я нашлю на тебе прокляття.

- Ви, відьми, такі дивні. Якщо що – відразу про прокляття згадуєте. Один цікавий факт про мене: я вже проклята. Прощавай, - Данте хотіла знести голову повсталої з мертвих, але та ухилилася і почала тікати. - Та що ж за день сьогодні такий поганий? У готелі немає гарячої води, у барі не наливають безкоштовну випивку за гарні очі, зовсім неромантична зустріч із Нейтом. Ще ця спортсменка, - Данте дістала один із револьверів і вистрілила відьмі в голову. Та впала. Мисливиця підійшла до неї і одним помахом сокири обезголовила Дебору Філч. Після того, як відьма втратила голову, Данте взялася за брудну справу під кодовою назвою «Фарш із Дебори», і закопала частини тіла відьми в різних куточках цвинтаря.

- Мені здається, що надійніше було б поховати її у різних частинах країни. Ти так не думаєш? – поцікавився Нейт.

- І так зійде. Я втомилася. Поїхали вже в готель, - друзі попрямували до своєї машини. Там на них чекав невеликий сюрприз. Біля припаркованого авто стояла середнього зросту, струнка дівчина, з довгим білим волоссям. На вигляд їй не більше двадцяти чотирьох років.

- Добре спрацьовано, - сказала незнайомка. – Ось тільки її треба було закопати у різних регіонах країни. Як мінімум.

- Хто ти така? – поцікавилася Данте.

- Я тут, щоби підкинути тобі роботу. Тримай, - дівчина вручила мисливиці записку. – Тут координати потрібного місця та суть проблеми. Вирішити її ти маєш негайно. Ти маєш один тиждень.

- Хто ти взагалі така?

- Звати мене Френкі. І це все, що тобі потрібно поки що знати. До зустрічі через сім днів, - дівчина пішла до свого червоного Porshe і поїхала геть.

- З нею щось не так, - сказав Нейт.

- Що, правда? Ти помітив? - іронічно запитала дівчина. – Поїхали у номер. Я хочу нарешті переодягнутися в сухий одяг і відпочити.

***

Шотландія, Единбург

З бару на околиці міста, сміючись, вийшла молода пара. Високий статний брюнет, взявши дівчину за руку, відвів її подалі від закладу. У провулку, що погано освітлювався, парочка продовжила свій веселий вечір. Ось тільки дівчині ці веселощі не припали до душі. Хлопець поцілував свою супутницю, а потім вкусив за шию, притиснувши до стіни. Дівчина почала кричати і намагатися звільнитися, але всі її спроби були марні.

- Гей, красень! – почув хлопець. – А ти знаєш, що після шостої їсти шкідливо?

- Ти хто така? - запитав хлопець, відірвавшись від шиї своєї супутниці.

- Я? Хм… Я просто проходила повз.

- Так проходь далі, якщо не хочеш стати моїм десертом.

- Це навряд. У таких як ти на мене алергія. А ще алергія на це, - дівчина дістала серп.

- Думаєш, це мене зупинить? Дурна, але це мені на руку. Повноцінна вечеря, а потім і десерт – те, що я люблю, - вампір, з властивою йому швидкістю, підбіг до мисливиці, але зробити задумане не встиг. Данте відтяла йому голову серпом. Той упав.

- Якісь дурні та самовпевнені вампіри нині пішли, - Данте попрямувала до авто, але, пройшовши кілька метрів, зупинилася. - Я точно знаю, що ти поряд. Настав час припинити цей цирк.

- Правду про тебе кажуть. Ти справді гарна. Ось тільки я думав, що ти раніше зрозумієш, що я за тобою стежу, - до дівчини вийшов високий чоловік. Волосся його було світле, на обличчі триденна щетина. Він був у добрій фізичній формі (як здалося мисливиці). Одягнений у пальто бежевого кольору, джинси, блакитний гольф. Нічим не примітний чоловік.

- Я тебе помітила ще до кінця першого тижня твого стеження. Мені просто стало цікаво, ось я й дозволила тобі стежити за мною.