Читати книгу - "Будь моєю фіктивною, Ана-Марія Еріш"

Хіба могла я, проста дівчина, що лише рік тому приїхала до Києва, уявити, що колись зможу отримати контракт для свого гурту? Уявити могла, але от щоб я його тримала в руках – це дещо дивне. Так, нарешті нам запропонували співпрацю. Нехай поки лише не на тих умовах, що нас цікавили, проте всі ж мали з чогось починати. Ми ж вирішили влаштувати грандіозне святкування. Ну принаймні так нам здавалося.

Ми знаходилися в моїй квартирі, благо її розміри цілком дозволяли розміститися тут усім нашим друзям. Скажімо так, квартира, машина та скромний банківський рахунок з сумою, якої би вистачило на життя на кілька років – це все, що в мене є. І не скажу, що це мало, проте я згадую яка плата була за все це. Струснувши головою, я намагалась прогнати усі думки. Зараз не варто думати про це.

Тут були усі, хто для мене важливий, моя невелика сім’я. Наш ударник Гоша, басист Марк зі своєю дружиною Лізою, а ще брати близнюки Свят та Стас, що були нашими гітаристами. І моя найкраща подруга Олена. Ось і всі, хто в мене є. Зараз ми святкували те, що нас нарешті помітили. Тому я взяла келих з шампанським та вилізла на стіл, збираючись виголосити тост.

- Моя люба родина, - мене вже трішки хитало, адже це не далеко не перший келих. – Сьогодні ми стали ще на крок ближче до нашої мрії. Ми довго пахали, аби це стало можливим. Ті тупі виступи по дешевих барах були просто жахливими.

- Але ж на них нас помітив менеджер, - посміхнувся Свят.

Не дивлячись на те, що хлопці були близнюками, проте я досить легко їх відрізняла. Мені вони завжди здавалися абсолютно різними, і по характеру також. Свят він більш спокійний, ніж його брат. Але я все одно любила їх обох. До того ж скільки пригод ми знайшли зі Стасом.

- Так, і це було єдиною світлою плямою в тих гадюшниках, - розсміялась я. – Тому я хочу випити за всіх нас, друзі. За те, що ми змогли вирватися з цього пекла. Попереду в нас ще важкий шлях до популярності. Але «Dead road» обов’язково стануть сенсацією. За нас та наш успіх.

- За нас та наш успіх, - повторили інші.

Мені вдалося ледве злізти зі столу. А далі було ще шампанське. А решту я не пам’ятаю. Навіть як заснула. А о котрій це було? Не зрозуміло. Прокинулась я вже об одинадцятій, і в квартирі нікого не було крім мене та Олени. Голова шалено боліла, і дуже хотілося пити. Скільки разів я обіцяла собі, що не буду пити. І кожного разу якесь святкування порушувало всі мої плани.

Ледве піднявшись, я сіла на дивані. Виявилося, що я навіть до ліжка не доповзла. На диво в квартирі було чисто. І вже за мить переді мною з’явилась Олена з чашкою, в якій щось пахло лимоном.

- Випий це, має допомогти, - посміхнулась вона. – До речі я встигла вже прибрати тут все після вечірки.

- Колись я на тобі одружусь, - посміхнулась я. – Ти ж просто ідеальна дружина.

- Чого не скажеш про тебе. Ти скільки вчора випила? – варево в чашці виявилося не таким вже й поганим. – Єво, чому тебе вічно тягне на якісь пригоди. Я ледве втримала тебе та Стаса вчора вдома.

- Моя душа бажає пригод, - відмахнулась я. – А тобі цього не зрозуміти.

- Куди вже мені, - закотила очі подруга.

Допивши ту рідину, мені стало легше, тому я попленталась в душ. З дзеркала на мене дивилась я, проте якась дуже втомлена. Я знаю, що гарна. Довге чорне волосся, що спускалося хвильками, світло-блакитні очі та милі риси обличчя. А ще ці ямочки на щоках. Від матері ж мені дісталась гарна фігура, яка була і без особливих тренувань. Брат завжди казав, що вся енергія від їжі в мене йде на важкий характер. Можливо він і мав рацію.

Після душу мені стало ще краще, тому я перевдягнулась в шорти та майку, що була мені завеликою. Олена ж щось куховарила, і пахло просто чудово. Проте я не впевнена, що мені варто зараз щось їсти. Аби погано лише не стало. Проте коли все ж переді мною подруга поставила тарілку, я вирішила таки спробувати.

- Слухай, Єво, от ніяк не можу зрозуміти, - почала Олена. – Така мила дівчина, а поводишся наче…

- Наче грубий мужлан? – розсміялась я. – Такий вже в мене характер, подруго. І від цього нікуди не дінешся. Ти ж мене полюбила такою, - вона лише закотила очі. – Які плани на сьогодні? В тебе ж ніби вихідний.

- Так, але… - Олена чомусь зашарілась. – Я пообіцяла зустрітися з деким. Сходити на каву чи щось таке.

- Побачення? – посміхнулась я. – Господи, нам не по тринадцять років, аби соромитися таких тем. Є природні речі, які у хлопців з дівчатами досить добре виходять.

- Та ну тебе, - фиркнула подруга. – Це просто кава, й нічого більше.

- Ну як знаєш, - відповіла я. – Але про захист все ж не забувай. Ніхто не знає куди його заведе побачення.

Олена ще більше почервоніла. Інколи я справді дивувалась чому ми подружилися. Ми з нею абсолютно різні. Проте якось знаходимо спільну мову.

За десять хвилин подруга попрощалась зі мною та попрямувала на своє побачення. А я от думала чим би мені таким зайнятися. По телевізору йшли суцільні мелодрами, а я таке ненавиджу. Як можна повірити, що досі існує кохання, що здатне подолати всі перешкоди? Гарна казочка, яку розповідають наївним дівчаткам на ніч. Я і сама була колись такою. Проте я виросла, і тепер бачу світ таким, який він є.

Переодягнувшись в джинси та футболку, я накинула шкіряну куртку та взула чоботи на підборах. Образ довершило розпущене волосся та сонцезахисні окуляри. Куди я прямувала? На своє улюблене місце. Машиною я туди дісталась за двадцять хвилин. Як і завжди, поле за злітною смугою було абсолютно пустим.