Читати книгу - "Будь моєю фіктивною, Ана-Марія Еріш"

Батько хотів ще щось сказати, але якраз почали подавати їжу. Як завжди, він почав тему про те, що я не хочу продовжувати його справу. Чому він вважає, що музика не гідна того, аби нею займатися? Я добре заробляю, та й до того ж я по-справжньому щасливий в тому, що я роблю.

Вечір проходив досить тихо та буденно, і я би волів аби саме так залишилося й надалі. Та коли подали десерт, я вже бачив, що батько налаштований продовжити нашу розмову. Я поглянув на Дена, що посміхнувся мені. Він теж розумів до чого все йде.

- Кирило, - почав батько, а я вже зрозумів, що краще було мені тікати. – Рано чи пізно ти обов’язково зрозумієш, що це все не було варто твоєї уваги. Слава вона така, сьогодні є, а завтра немає. І кому ти тоді будеш потрібен?

- Піду грати в переході на гітарі з капелюхом, - посміхнувся я.

- А тобі лише жарти, та зараз я хочу поговорити з тобою, як з дорослою людиною. Ти знаєш, що я вже не можу впоратися з бізнесом. Денис мені звичайно допомагає, - він з гордістю вказав на старшого сина. – Проте я хотів би передавати це вам обом. Щоб ви могли підтримувати одне одного. Але для початку, аби взятися за голову, тобі потрібно одружитися.

- Невже в тебе є хтось, хто би мені ідеально підійшов? – з насмішкою запитав я.

- Звичайно, - просто відповів батько. – Донька моїх партнерів Мирослава якраз зараз вільна. Вона дуже красива дівчина, і зараз навчається в університеті. Це досить вигідний союз для нас всіх, а вона зможе допомогти тобі стати більш серйозним.

- Ти зараз серйозно? – запитав я.

Проте ніхто за столом навіть не посміхнувся. Вони всі справді вважали, що я погоджуся на це? Мені хотілося розсміятися, адже це так абсурдно звучить.

- Тату, вісімнадцяте сторіччя вже давно в минулому, і шлюби за розрахунком більше не актуальні, - твердо сказав я. – Тому можеш забути про цю ідею, я не збираюся одружуватися з тою Мирославою. Денису запропонуй, він як слухняний хлопчик, погодиться.

- Їй подобаєшся саме ти, вона твоя фанатка, чи як там кажуть, - відповів батько.

- Синку, це дуже хороша дівчина, ви би хоч познайомились, - м’яко продовжила мама. – Впевнена, в вас з нею багато спільного.

- Я на таке не згоден. Шлюб мене зовсім не цікавить, - я встав, одягаючи окуляри. – Пошукайте когось іншого.

- Це потрібно для нашого спільного блага, - батько вже почав підвищувати голос. – Кирило, ти маєш з нею одружитися.

- Дякую, але я пас, - я йому посміхнувся. – Всім дякую за вечерю. Але мені вже час.

І перш ніж хоч хтось з них щось сказав, я попрямував геть. Ну ось одруження з донькою батькового партнера мене зовсім не цікавило. Я взагалі не планував пов’язувати себе з кимось. Я хотів жити так, як і раніше. Скажімо, я ще не нагулявся для такого кроку. Хоча ця Мирослава можливо і дозволяла мені би певні слабкості. Проте я така людина, я своєму вибору не зраджуватиму. Тому вчиняти так, як сказав батько, я точно не буду. Ми ще подивимося, на чию користь все складеться…