Читати книгу - "Сторіс нашого життя, MissStory"

У повітрі зависла тиша. Напруга. Глибоке дихання. Саша нервово дивилась на екран.

— Ну що, ми йдемо в ефір… — сказала вона з такою серйозністю, ніби запускала космічну ракету.

— Дівчата, приготуйтеся. Посмішки, позитив, і не лаятись! — крикнула Катя, перевіряючи світло, як справжній режисер.

— Хто б мені ще пригладив оцю антену на голові… — зітхнула Поліна, дивлячись на своє волосся в камеру.

— Антена — це стиль. Тепер ти офіційна радіостанція позитиву, — зауважила Влада і відразу сама розсміялась.

— Тільки не забудь, що ти сьогодні ведеш інтро, — нагадала Маша, розправляючи кофту, бо в кадрі грала маму, яка готує всім “чай із м’ятою та настановами”.

3… 2… 1… В ефірі!

— Всім привіт, ви на каналі “Тренерка і компанія”! — проголосила Влада, натягнуто всміхаючись.

— А точніше — на каналі “Де кожна з нас трохи дивна, але разом — сила!”, — додала Поліна, змахнувши рукою, ніби чарівна фея.

Почалося шоу. Публіка сміялась, коментарі бігли:

“Ви такі прикольні!”

“Обожнюю Машу-маму!”

“Поліна — мій новий герой!”

“Катя, я б тренувався з вами щодня!”

Усе йшло чудово… поки не почали з’являтися інші коментарі.

“А що це за сцена з окулярами? Влада що, з минулого століття?”

“Поліна могла б і зачіску зробити. Шо це за кульбаба в кадрі?”

“Це що, дівчачий гурток ‘Рандом’?”

На пів секунди зависла пауза. Всі переглянулись.

— Спокійно, не ведемося, — шепнула Саша в мікрофон.

— Хейтери — це як комарі: дзижчать, але не кусають, якщо не чесати, — мовила Влада, й навіть не моргнула.

— А якщо кусають — треба ляпнути тапком впевненості, — додала Поліна і зробила брови доміком.

Катя взяла слово серйозним тоном:

— Ми різні, і саме тому класні. Я — тренерка. Поліна — душа. Саша — монтажний геній. Влада — філософ з гумором. Маша — наша старша сестра-мама. А всіх разом нас не перемогти! Бо ми команда. І ми смішні. І живі. І справжні.

У чаті знову запанував вибух коментарів:

“Ооо, відповіли красиво!”

“Поліна-кульбаба — це тепер мем!”

“Хейтери, відпочиньте. Ці дівчата — вогонь!”

Після стріму дівчата втомлено повалились на м’які крісла. Було відчуття, ніби пробігли марафон і ще трохи потанцювали.

— Ну що, ми це зробили, — сказала Саша, тримаючи в руці нову шоколадку.

— Ідеально! — задоволено промовила Маша, кидаючи погляд у дзеркало.

— Тааа, кульбаба знову врятувала ефір, — хмикнула Поліна.

— Я б сказала — радіостанція позитиву, — поправила Влада.

— Все одно завтра всі будуть знову сперечатись через монтаж, — зітхнула Катя, — але це вже буде завтра.

А сьогодні вони були переможцями. Без костюмів супергероїнь, без гриму, без ідеальних зачісок. Просто дівчата. Різні. Веселі. Справжні.

І ніхто з хейтерів не міг цього змінити.