Читати книгу - "ВІртуозна Гра, Оскар Бласт"

- Як зникла? – спитав Платон, чіпляючи до пояса магічний меч, натягуючи сорочку, штани та плащ, які надавали додаткових бонусів його персонажу-магу. – Не увійшла в гру? Але ж обіцяла! Я затримався, бо «шапка» зламалася. Спішив, як міг! Ти вже, бачу, далеко... Та я швидко наздожену!

Зелена плямка друга на карті пульсувала, відкриваючи хлопцеві його локацію, бо вони з Фоксом та Ембері були в одній команді.

- Ні, вона зникла зовсім! І у реалі, і в вірті! Мені дзвонила її мама, питала, коли я бачив Ембері востаннє, - пояснив хлопець. Потім додав стурбовано. – Чекай, зараз...

Платон побачив, що друг вступив у битву з якимось монстром, котрих на карті було чималенько: червоні цятки розсипалися і групами по кілька десятків, і по одній, але достатньо великій – це, напевно, були проміжні боси. Платон не стояв стовпом, підхопив торбу з лямками, накинув на плече й побіг уперед, активуючи меню з опціями гри перед очима.

Вони з друзями грали у фентезійну гру «Зла Магія» і виступали проти злих монстрів, яких наплодив чорний маг Пастурал. Він же був і найголовнішим босом. До нього ще далеко: рівнів у грі аж п’ятдесят, а вони поки що на двадцять третьому.

Перемігши кількох слабких і двох сильніших монстрів та підібравши монети, що висипатися з їхніх танучих тіл, Платон, нарешті, підійшов до локації «Озера Зміїного Сичання». Кілька озер, по водній гладіні яких пролягали тонкі мостики, треба було пройти й опинитися на протилежному боці локації – біля входу в «Ліс Тіней». Там миготів портал лоаду і можна було відпочити.

Платон поспішав. Його стурбувала звістка про те, що Ембері зникла. Взагалі, по-правильному, треба було одразу ж вийти з вірту й подзвонити мамі дівчини, розпитати все детально, може, Фокс щось наплутав. З ним іноді таке бувало: то сплутає право і ліво, то забуде запрограмувати робота-прибиральника, і той крутиться по кімнаті цілий день, спалюючи електроенергію даремно. А колись взагалі забув про його, Платонів, день народження. І довго вибачався, коли той подзвонив і запросив друга в кав’ярню на святкування.

Але спочатку Платон хотів толком переговорити з Фоксом. Знав, що друг якщо зайшов у вірт, то витягнути його буде важко, краще вже тут вирішувати всі питання.

Хлопець пройшов до берега озера. Трава, вітер, прохолода від водної гладіні першого озера, яке лежало біля його ніг, були, як справжні. Вірт вже мало чим відрізнявся від реалу. Хіба що меню перед очима миготіло та карта завжди розгорталася, за бажанням гравця, покриваючи весь огляд сірим рядном. І навіть всі відчуття були справжніми: якщо ти хотів відчувати, як в реальному житті – міг установити все в налаштуваннях програми.

По вузькому місточку, який вів упоперек через все озеро, Платон пішов спочатку повільно, але поступово прискорився, бо жодних монстрів поки що не спостерігалося. І це було помилкою. Очевидно, його гучні кроки досягли глибин озера, бо вода почала хвилюватися, пішли дрібні брижі, а потім на поверхню спливло кілька дрібних жовтих зміючок з широкими плавниками по боках. Вони націлилися на хлопця. Той схопив не дуже потужний сувій заморозки, активував, метнув у них сині стріли. Змії захололи на плаву, перетворилися на крижані палиці в озері, що похитувались у такт хвилям. Треба було поспішати, як правило, в центрі локації перебували не дуже сильні монстри, а от в кінці гравця чекали складні перешкоди.

Хлопець вже біг, намагаючись уникнути сутичок і проскочити локацію без бою. Йому це майже вдалося. Перетнувши останнє, третє озеро, в самому кінці тонкої доріжки, перед порталом, який манливо сяяв на відстані кількох кроків, він відчув, як місток починає здиблюватися. Платон зробив відчайдушний ривок. І не встиг. Просто перед ним, ламаючи місток, піднялася з води гігантська голова жовтої магічної змії. Вона розкрила пащеку, висовуючи роздвоєний червоний язик, засичала.

Сичання сколихнуло локацію. Звідусіль зміюці почали відповідати її подруги, направляючись до порушника цього магічного світу і ворога – Платона.

Хлопець вихопив меч і виставив магічний захисний щит, який був не дуже сильним, але від одного удару такої здоровенної змії міг захистити. Відбіг назад, ледь втримуючись на ногах. Дивом не шубовснув у воду, коли місток зламався. Заклопотано глипнув на характеристики цієї монстрячої гадюки. Ага, не переносить вогню!

Платон активував вогняний режим щита й магічного посоха, додав трохи сили у м’язи, випивши пляшечку з підсилювачем, і кинувся до зміюки. Вона стукнула його хвостом, щит, як не дивно, витримав. Хлопець пам’ятав, що біля берега озеро мілке, тому стрибнув у воду і по дузі почав оминати монстра, бо його ціллю зараз було не пройти локацію, а дістатися до порталу спавну. І йому це вдалося. Роблячи обманні маневри й уникаючи ударів змії, він стрибнув у портал саме тоді, коли на підмогу цій гадині нагодилося ще кілька не менш небезпечних магічних змій.

Перед очима майнуло сіре марево – і хлопець опинився по той бік порталу, в Лісі Тіней. «Локацію «Озера Зміїного Сичання» пройдено, - зазвучав у вухах милозвучний жіночий голос. – Ви отримали...». Поки перераховувалися досягнення за рівень, Платон гарячково роззирався навколо, шукав Фокса. Той не забарився, вигулькнув з лісу, весь обліплений павутиною і якимось слизом. Він грав завжди за гнома. Був у грі приземкуватий бородатий дварф з величезною сокирою, з якої теж стікав якийсь слиз і червоніла кров.

- Чого ти так довго? – пробурчав він незадоволено, витираючи піт з бородатого обличчя. – Я вже тут хвилин десять від усілякої нечисті відбиваюся...