Читати книгу - "Сплетіння доль: оазис на двох, Вів Жарні"

— Гей! Хто-небудь! — крикнув Теффі і важко зітхнув, не отримавши відповіді. — Ось воно, моє горезвісне везіння в дії, — невесело прокоментувавши свою дурну витівку з втечею він рушив далі.

Черговий безликий коридор закінчився глухим кутом, де носи туфель лілейця вперлися в люк, що виступав над підлогою. Прислухавшись, Квіт вловив брязкіт, шум механізмів і щось більш впорядковане, схоже не мову, що долинало знизу. Розсудивши, що гірше вже не буде, він повернув ручку запору і відкинув круглу кришку. Звуки посилилися, тепер точно можна було виокремити бубніння радіо. Зазирнувши в чорне провалля Квіт побачив сходи, що впиралися в ґратчастий настил. Кивнувши самому собі лілеєць поліз у відкритий проріз.

За кілька кроків пітьма відступила, і заблуканий опинився у машинному відділенні з трубами, клубками дротів, фільтрами та датчиками різного ступеня шумності. Все навколо клацало, дзижчало і гуркотіло, але Квіта вела вперед музика і голос, який співав незнайомою мовою. Джерело все наближалося й наближалося, і, нарешті обійшовши очисний чан, Теффі його побачив. На яскраво-освітленому майданчику стояла комп'ютерна панель, а поряд з нею, кумедно дриґаючи довгими ногами, підтанцьовував і фальшиво підспівував радіо затуріанин. Підкоряючись мелодії, зат крутнувся на місці, і Квіт зрозумів свою помилку. Затуріанським був хіба-що синій комбінезон. У рептилоїдного гуманоїда не могло бути такої статури, світлої шкіри і зворушливо жовтуватої травички на маківці.

Джорі оступився і очманіло витріщився на рослинку, що невідомо як проросла на його робочому місці.

— Вітаю, не заваджу? — прошелестів прибулець на інтерлінгві і смикнув куточками губ у натяку на посмішку.

— Привіт. На технічному рівні можуть знаходитися лише члени екіпажу, — не вчасно згадався парубку Статут.

— Я порушив правила не навмисно. Я гуляв і ось… — лілеєць розвів руками, не обтяжуючи себе подальшими поясненнями.

— Неабияка прогулянка, — присвиснув помічник механіка. —  У саму ду... глибину корабля.

—  Тебе не покарають за те, що говориш зі мною? — схаменувся Квіт. — Все ж таки я порушник.

— Мене-то ні, а ось твого провідника цілком можуть. До речі, де  він? — розпитуючи, хлопець розглядав екзота з квітковою короною бузкового кольору замість волосся. Зблизька істота виявилася ще прекраснішою, ніж здалося Джорі з п'ятиметрової висоти балкона. Нижні пелюстки красиво лежали на вузьких плечах, трохи закручуючись і світлішаючи на кінчиках. Обличчя лілейця було ляльково-ідеальним. Наче різьбяр, надаючи своєму творінню людських рис, зовсім не враховував відсоток похибки. Бузкові, як і пелюстки, очі із зіницею, але без білка, здавались бездонними. Акуратний ніс взагалі викликав у Джорі напад розчулення. Плосколиці затуріани йому набридли. Чітко окреслені блідо-рожеві губи… Коррін поспішив перевести погляд з них на маленьку ямку на підборідді, а звідти нижче. Вбрання прибулець носив відповідне своїй повітряній статурі. Довга срібляста чи-то туніка, чи-то халат (технар на моді не знався) була перехоплена на талії фіолетовим поясом, а широкими рукавами і коміром-стійкою вився рослинний орнамент того ж кольору. Ансамбль доповнювали завужені підібрані в тон штани і тканинні туфлі, які з вигляду ніяк не підходили для піших прогулянок, у таких, хіба що, по килимах ходити.

            —  Я гуляв один.

            — Тобто, де ти, ніхто не знає? — Джорі можна було хапатися за голову. Юсіат за втрату пасажира службу безпеки не похвалить. А безпечники цілком могли відігратися на ньому, звинувативши в доносі начальству.

— Сіль — мій друг — знає, — майже не збрехав Квіт. Захоплення у біло-блакитних очах гуманоїда насторожувало. Сік предків підказував, що воно швидко могло перерости у пожадливість або заздрість. Ні того, ні іншого випробувати на собі не хотілося. В історичних хроніках Теффі читав, які жахливі збочені форми могли набувати почуття та бажання чужинців, коли в їхній владі опинявся лілеєць. — Ти допоможеш мені повернутися до пасажирської зали?

— Так, тільки треба дочекатися мого напарника. Залишати пост без нагляду не можна. — Хлопець натиснув кнопку виклику на комі. —  Тібо, де тебе носить? Ти годину тому відправився за перекусом, а я свого бутерброду до сих пір не бачу.

— Ой, Джорі, тут таке коїться! Х'ю доповів, що бачив у коридорі лілейця, з нього поржали, що мерещіться. Однак квітник перерахували, і вгадай, що? Одного дійсно не вистачає! — не чекаючи відповіді, продовжив головний механік. — Рашан кричить, що провини його затів у тому немає і що він давно просив поставити камери. Зараз вони з кепом опитують лілейців, може, хтось щось знає чи бачив, а решта наших бігає «Галактіоном» і шукає того непосидючого мандрівника. — Коррін виразно вигнув брову, глянувши на «мандрівника».

Квіт потупився. За вчинений переполох стало соромно.

— Тібо, у мене спільний зв'язок барахлить, передай усім: відбій. Повторюю: пошук - відбій! Пасажир зі мною, нехай за ним спустяться.

— Вимагаю подробиць!

— Звіт отримаєш пізніше, — розсміявся Джорі, відключаючись від балакучого начальника.

—  Порядок. Тебе скоро заберуть, — звернувся до гостя хлопець.

— Дякую, вибачте, що завдав турбот…

Корабель здригнувся від потужного удару. Джорі шпурнуло вперед прямо на лілейця. При падінні механік обхопив тендітну постать і, повернувшись, притиснув інорасця до себе, оберігаючи. Від жорсткого приземлення на спину, та ще й під подвійною вагою, з грудей вибило все повітря, і в очах потемніло.