Читати книгу - "Один постріл , Ірина Кузьменко "

До аеропорту ми їхали мовчки. Я кусала нижню губу й дивилася лише на дорогу. Чомусь мені не хотілося їхати з міста. Чомусь хотілося залишитися, але лише поряд із Даніелем! Розуміла, що після всього, що я зробила, думати про це заборонено, але думки так і виривалися назовні. Несміливо поглянула на чоловіка, він був зосередженим на дорозі. Зітхнула й відвернулася. До вильоту залишалося тридцять хвилин.

По приїзду в аеропорт Даніель дістав мою валізу, а я стояла й, ніби зачарована, дивилася на скляну будівлю аеропорту. Саме із цього місця розпочалася історія, в якій я сама ж і загрузла. У голові промайнула думка: якби я наважилася на один постріл, чи змогла б морально пережити його? Якщо зараз так тяжко на душі, то що було б потім?

— Міро! Все нормально?

Я оглянулася й натягнула усмішку.

— Ходімо! — він пильно подивився на мене. Я лише кивнула й попрямувала слідом за чоловіком.

Подивилася на годинник: і чому ж так час швидко біжить? Вже оголосили посадку на мій рейс. Я забрала валізу й тупцювала на місці. Даніель мовчав, я також не знала, що говорити. Стиснула вуста, підійшла ближче й обійняла. Тепер мої руки стали блукати по його спині. Стала навшпиньки й губами доторкнулася до тату на шиї. Відчула, як чоловік міцніше стиснув мене. Мої губи плавно перейшли до щоки. Обвила руками його шию, підняла голову та поглянула в його сірі очі.

— Бувай, Даніелю. І вибач мені за все.

— Я хочу, щоб ти була щасливою. Обіцяєш мені?

— Я не можу таке обіцяти, — журно всміхнулася.

Подивилася на табло: залишилося п’ять хвилин. Я дійсно не хотіла його відпускати, але прийшлося.

— До скорої зустрічі, принцесо Міро, — позаду пролунав голос Даніеля.

Я оглянулася, подарувала йому повітряний поцілунок, дістала документи та швидко пройшла паспортний контроль. Краще не думати... взагалі ніяких думок! Через дві години й двадцять хвилин я буду на батьківщині поряд із родиною! З гірким присмаком та колом в серці зайняла своє місце в літаку. Через декілька хвилин наш літак почав набирати висоту. Подумки попрощалась із містом і Даніелем.

Даніель

Я дивився, як її літак плавно підіймався й набирав висоту. І вже через декілька хвилин сталевий птах зникнув у хмарах.

Усі наші дії та вчинки призвели до таких поганих наслідків. Прийшлося пояснювати, як я дізнався про місцеперебування Карла Дагмара. Сказав правду, що саме я його пристрелив. Керівництво гнівалося, і на невизначений термін мене відсторонили від роботи.

Карл Дагмар був лише виконавцем. Доки я рятував життя Мирослави, організатор був спійманий. Ним виявився полковник Вільнюс. Вже проводилися слідчі та оперативні дії. Чоловік із погонами полковника вже декілька років керував організацією та обігом наркотиків у місті. Завербував Грега й дав команду знищити всіх, хто міг злити інформацію, і також керував діями Джері та наказував, що можна було говорити, а що ні.

Вчора я приїхав розгніваним і реально думав, що серйозної розмови нам не уникнути. Однак, коли побачив, як вона спокійно відпочивала на дивані в лоджії, не зміг нагримати. Склав руки на грудях та декілька хвилин поглядав на неї. Усміхнувся від думки, що малеча дійсно може розтопити лід у серці. Принаймні в моєму, так точно.

Від її подруги Авалін дізнався, що Міра замовила квитки. Вона повернеться додому, і це єдиний її правильний вчинок. Якби я не хотів відпускати дівчину від себе, дізнатися її більше, але не мав ніякого морального права говорити це. Вона повинна сама зробити вибір! Тихо підійшов та доторкнувся плеча. Міра спросоння підкинулась та наткнулася на мої груди. Не хотів її лякати, тому відразу вибачився. Взяв малечу на руки та поніс у ліжко. Нехай нормально відпочине перед вильотом.

А зараз, проводжаючи поглядом літак, вже чекав її повернення, адже знав, що питання з прийняттям спадщини ще не вирішено. Нехай відпочине та налагодить своє життя. Всім потрібний час, і мені також, принаймні розібратися у своїх почуттях, які з кожним днем повільно, але досить впевнено проривалися в серце.