Читати книгу - "Гра в кохання , Міра Лей"

- Її уже довгий час нема. Де вона могла подітися? 

- Не знаю. Можливо зустріла знайомих і з ними десь зависла - заспокоює мене хлопець. 

- Можливо! - знизую плечима. 

Хлопець декілька секунд щось обдумує, а тоді підходить до Свята, та щось каже, і вже через секунду повертається до мене, шепочучи на вухо:

- Попросив Свята, щоб знайшов її ! - я лише схвально кивнула головою, про себе відмічаючи, що виявляється Левицький, дуже турботливий.

Згодом, хтось запропонував трохи розслабитися та піти потанцювати. Ми відривалися по повній, хлопець не відходив від мене ні на крок, біля нього я відчувала себе захищеною і чомусь щасливою. За останні два роки, стосунки з хлопцями і їх наслідки, приносили мені лише біль і розчарування, кожного разу я все більше втрачала віру в себе, в те що я можу комусь подобатися, тим самим заганяючи свою самооцінку нижче плінтуса. 

Інколи я  задумувалася над тим, що можливо справа в мені і це я якась не така. І все що мені хотілося, це сховатися, стати непомітною і просто невидимою для всіх хлопців. Та зараз, поруч з Максом, я відчувала себе бажаною, потрібною та красивою. І заздрісні погляди дівчат, породжують в мені впевненість в собі, бажання жити і радіти життю. Ще два тижні назад я б ніколи не повірила, що сьогодні буду в крутому клубі танцювати з найбажанішим хлопцем нашого університету. І не важливо, що це все не по-справжньому. Я зрозуміла, що я варта кращого і все ж,  зможу бути щасливою.

Музика змінилася на повільну і Левицький притягнув мене до себе, обнявши за талію. Він був так близько, що мені було важко дихати. Моє тіло реагувало на його дотики наче електричний розряд. На секунду ми зустрілися поглядами і я просто потонула в його очах, в них хотілося дивитися безкінечно. Я не розуміла що зі мною відбувається. З середини мене всю колотило, а серце здавалося ось-ось вискочить з моїх грудей. 
Я відвела погляд і спробувала заспокоїтися, зосередивши свою увагу на чомусь іншому. Так, ось в дівчини класна блузка, я б собі таку купила. О, а в цієї круті туфлі... На секунду я зловила на собі чийсь погляд, це була Вікторія. Яка стояла біля барної стійки і просто свердлила нас своїм поглядом. 

- Як думаєш, вона повірила в те що ми пара? - тихо запитала я, намагаючись дотягтися до вуха хлопця, не відводячи погляду від дівчини. Макс прослідкував за моїм поглядом і дивлячись на дівчину ніби щось обдумував.

- Думаю що так. Проте, усі сумніви треба остаточно розвіяти. - сказав хлопець переводячи погляд на мене, та зупинившись на моїх губах. 

Я і не встигаю запитати, яким чином ми це будемо робити, як його губи впиваються в мої. Цей поцілунок не схожий, та той що був при першій зустрічі, він ніжний і повітряний. По моїй спині пробігають мурашки. Мені жарко, дуже жарко, я не чую музику і шуму людей що навколо. Все що зараз є, це він і я. 

Хлопець дуже обережний ніби боїться зробити не правильний рух, на секунду він завмирає, ніби дає мені можливість зробити вибір, відсторонилася чи продовжити. Та я не хочу щоб він зупинявся, і сама цього не розуміючи відповідаю на поцілунок. Макс ніби цього і чекав, він стискає мене міцніше притягуючи ще ближче до себе, мої руки лягають на його шию. І я вже не контролюю себе. Поступово наш поцілунок з невинного переростає в пристрасний та  глибокий. Його напір, ніжність, та руки які притискають моє тіло, просто зводять мене з розуму. Час наче зупинився і мені так хотілося, щоб цей момент тривав вічно. І зовсім не важливо, що буде завтра та як я буду дивитися, цьому хлопцю в очі. І що найстрашніше, здається я починаю забувати, що це лише гра.