Читати книгу - "Гра в кохання , Міра Лей"

- Макс. Макс, в нас проблеми!
Прийти до тями мені допоміг голос Свята, а ще через секунду до мене прийшло розуміння, що я досі в обіймах Левицького. 
Боже, що я роблю? Зовсім з котушок злетіла! - пронеслось в моїй голові і я миттю відсторонилася від хлопця та опустила голову, не бажаючи дивитися на нього. 
Я сама не розуміла, що на мене найшло. І як тепер себе поводити.
Хлопець нехотячи, та все ж відпустив мене.
- Що? - нервово ричить до друга. 
- Там, коротше цей... Аня.. - не знає як сказати хлопець. 
- Що Аня? - вже спокійніше питає Макс. 
- Ну, вона там.. - ніяк не може підібрати слова хлопець. 
- Бл*ть Свят! Ти можеш сказати нормально? - починає нервуватися Макс. Свят декілька секунд дивиться на друга, щось обдумує, а тоді швидко видає.
- Коротше буха вона. 
- Що? - очі хлопця полізли на лоба. 
- П'яна вона! - ще раз повторив хлопець уже тихше. 
- Як? Де вона? - серйозно запитав Макс взявши друга за плечі. 
- В жіночому туалеті - досадно відповів хлопець і опустив голову вниз. Не втрачаючи ні хвилини, Левицький рвонув в коридор, розштовхуючи натовп, що танцює. Ми зі Святом кинулися слідом за ним. 
Максим підходить до жіночого туалету де уже назбиралося чимало дівчат, вони незадоволено щось кричали. Та хлопець не звертаючи на них жодної уваги пройшов мимо і не задумуючись ні на секунду, одним ривком відчиняє двері і застигає на місці. Я біжу слідом і зупиняюся по заду хлопця і бачу картину яка приводить мене в жах.
На підлозі сидить боса Аня, яку було просто не впізнати, біля неї валяється її взуття, по обличчю розмазана помада, а під очима чорні синяки від туші. В руках у дівчини практично порожня пляшка з під коньяку.
- Ти що здуріла? - ричить Макс, підбігаючи до дівчини і забираючи пляшку з її рук. - Що ти робиш? - питає він починаючи трясти дівчину за плечі. 
- Я... я.. - дівчина не в змозі сказати і слова.
- Миш вставай, їдемо додому! - нервово каже хлопець піднімаючи її.
- Не.. нечіп-ай мене! - ледь вимовляє дівчина і пробує вирватися.
- Аня, я не розумію, що сталося?- стривожено питає хлопець. 
- Артем.. він.. - не в змозі більше нічого вимовити Аня, просто заходиться в сльозах. 
- Що він тобі зробив? Що Аня? - нервово кричить хлопець. Та дівчина не відповідає, тільки ще більше починає плакати.
- Макс припини! - кажу я - Припини! Ти не бачиш що їй зараз погано! - підбігаю до нього і беру за руку. 
- Дай мені з нею поговорити?- прошу я.
- Але ж.... - хлопець запускає руки у своє волосся і вагається, не знаючи що йому робити. 
- Все буде добре! - заспокоюю, я бачу як він переживає за сестру та такими методами ми їй не допоможемо. Ще декілька секунд і хлопець здається, і таки виходить за двері. 
- Принеси негазовану воду та томатний сік! - накінець кидаю я і зачиняю двері.
Я повертаюся до дівчини і бачу як їй погано, вона сидить на підлозі і голосно плаче. Підходжу ближче і сідаю поруч, а тоді не промовляючи ні слова обережно обнімаю її. Від моїх дій дівчина здригається і перестає плакати, а тоді підіймає голову та дивитися просто на мене.
- Ти в порядку? - обережно запитую я, і проводжу рукою по її волоссю. Дівчина не відповідає, лише опускає голову в низ і хитає нею, даючи зрозуміти, що 'Ні'. В принципі я і сама розумію що ні, та як допомогти їй поки не розумію. 
Почувся стукіт у двері, це був Свят, він приніс все що я просила. І наостанок попередив, що домовився з адміністрацією клубу, щоб сюди нікого не впускали. 
- Аня. Я не знаю, що в тебе сталося, та ти повинна взяти себе в руки. - обережно починаю, щоб хоч якось допомогти дівчині. Від моїх слів дівчина ще більше почала плакати, а потім прокричала крізь сльози.
- Я не можу. Розумієш. Не-мо-жу. Як він міг? - дівчина захлиналася в сльозах і мені було її так шкода. 
Потім вона різко підводиться і біжить до кабінки, там її вивертає. Дівчина ледь тримається на ногах. Я збираю її волосся у хвіст і намагаюся тримати щоб вона не впала. Потім допомагаю дійти до умивальника і вмити обличчя. 
- Ань, хто? Я не розумію, що сталося! - тихо запитала я, коли ми знову сіли на землю. Ми знайомі всього декілька годин і я напевно не найкращий порадник. Та так сталося, що зараз біля неї саме я і їй просто необхідна моя підтримка. Та для того, щоб хоч якось їй допомогти я повинна знати в чому справа. Дівчина ще трохи посиділа а тоді все ж заговорила.
- Коли до тебе почав приставати цей хлопець я побігла за Максом - тихо почала дівчина - Та пробігаючи крізь натовп людей я побачила Артема - це мій хлопець і якусь дівчину, і... І вони цілувалися... - останні слова дівчина проговорила з великим трудом, а потім знову почала плакати. 
Від почутого в мене щось перевернулося в середині. Я тяжко видихнула і прикрила руками обличчя, щоб зрозуміти що робити далі і як допомогти дівчині. Я прекрасно знала ці відчуття і це було не реально боляче. 
- Аня, напевно ніхто краще не може тебе зрозуміти ніж я, адже більше року назад, я і сама була у схожій ситуації - ледь чутно промовляю я, склавши руки на своїх колінах. Мені важко було це згадувати, та зараз я не бачила іншого виходу. 
Від почутого дівчина різко підняла голову і здивовано глянула на мене своїми заплаканими очима. 
- І чесно признаюсь, не знаю чи є якісь слова які б зараз могли тобі допомогли - я співчутливо глянула на дівчину. 
- Це просто треба пережити і кожен це робить як може - дівчина мовчала і просто дивилася на мене.
- Хтось заливається алкоголем - кажу я кидаючи на майже пусту пляшку, яка валяється на землі. - Дехто, закривається в собі і заливається сльозами.. а дехто... - я не змогла продовжити, до горла підступив ком, а на очі накотилися сльози. Мені знадобилося декілька секунд, щоб прийти до себе і прочистити горло.
- Словом, будь-яка реакція правильна, коли тебе ображають. - кажу я і беру дівчину за руку. - Та з впевненістю можу сказати, що не можна показувати своїх почуттів іншим людям. Тим більше тим, які зробили тобі боляче - я дивлюся на Аню з надією, щоб хоч трохи достукалася до неї. Дівчина глянула на мене і тяжко усміхнулася. 
- А що я можу зараз зробити? 
- Зробити вигляд що все добре, коли на душі паршиво дуже важко, я знаю. - перед моїми очима весь час виникали події тієї ночі, я на секунду зупинилася, намагаючи взяти себе в руки - Та не варто показувати, як тобі боляче. Повір він цього не оцінить - дівчина дивиться на мене і щось обдумує.
- Настя, поглянь на мене. Я п'яна, страшна та ще й вся кофта в блювоті. - сказала дівчина і поморщила ніс.
- Це все дурниці - заспокоюю я - Головне щоб ти цього захотіла - я підвелася, взяла томатний сік і протягнула дівчині. 
- Пий.
- Я не люблю томатний сік - швидко відповіла вона.
- Тим краще - кажу я і вкладаю їй в руки сік. - Пий!
- Але ж... - хотіла сказати щось дівчина та побачивши мій злий погляд передумала, і все ж взяла стакан.
- Спочатку потрібно, щоб ти протверезіла. - пояснюю я. - Повір в гуртожитку це перевірений спосіб.
Аня залпом випила весь вміст стакана і через декілька секунд, знову побігла до унітаза. Саме такої реакції я чекала. В першу чергу потрібно привести її до тями, а томатний сік мені завжди допомагав.
Потім я допомогла вмитися дівчині і дала пляшку з водою. Ми ще трохи посиділи, поки Ані не стало краще. 
- Тепер треба тебе привести в порядок - кажу я дивлячись на обличчя дівчини. Я дістала з сумочки вологі серветки і постаралася витерти розмазану косметику. Скажу правду, зробити це було не так вже і просто. Потім дістала тональний крем і затонувала синці під очима і вирівняла тон обличчя. Трохи підмалювала губи і дала дівчині гребінець, щоб та хоч трохи привела в порядок волосся. 
Аня глянула на себе в дзеркало і посміхнулася. 
- Ну, скажімо не так все і погано - задоволено сказала дівчина. - А що з кофтою? Я така не вийду.- розчаровано додала.
Я декілька секунд подумала, а тоді, дістала свій телефон і написала Максу, щоб приніс мій жакет. Хлопець через декілька хвилин уже стояв біля дверей. 
- Ти хочеш щоб я наділа твій жакет поверху своєї кофти? Я ж зіпсую його! - почала обурюватися дівчина. 
- Добре. Тоді просто надінь жакет на голе тіло. - пропоную я.
- Нізащо! Я в такому вигляді з відси не вийду. - швидко відповіла дівчина, склавши руки на грудях. Я закотила очі, і довго не думаючи зняла свою футболку і передала Ані.
- В нас ніби один розмір. Одягай мою.
- А ти? - шоковано питає дівчина. 
- Я одягу жакет - впевнено відповідаю. Не охоче, та все ж дівчина бере і одягає мій одяг. А тоді обертається до дзеркала і залишившись задоволеною свої образом усміхається. 
- Дякую тобі - щиро каже Аня, дивлячись мені в очі, а тоді обнімає мене. 
- Завжди рада допомогти - я задоволено посміхаюся і обнімаю дівчину у відповідь. 
Потім беру свій жакет і одягаю. І оскільки там тільки два ґудзики, мушу визнати, що вигляд у мене так собі. Я б сказала занадто відверто, та вибору у мене немає. Зараз головне допомогти дівчині. 
Потім ми покликали Левицького, він зайшов в середину і оглянувши сестру, міцно обняв її.
- Я все знаю про Артема - співчутливо каже він, а потім серйозно додає - Хочеш його приб'ю!
- Не треба. Все уже в порядку - каже дівчина і обнімає брата ще сильніше. - Я просто хочу звідси піти - тихо шепоче вона.
- Я дуже сильно тебе люблю - тихо прошепотів їй на вухо. Та я все ж почула, і не могла стримати посмішку. - Добре. Ми вже йдемо - швидко сказав хлопець і перевів погляд на мене. По його погляду я зрозуміла що мій вигляд, йому не дуже подобається. - Ти з відси в такому вигляді не вийдеш! - серйозно заявив хлопець. 
- І що ти пропонуєш? - запитую склавши руки на грудях. 
- Чекайте тут - кидає Макс і швидко виходить за двері. Аня переводить погляд на мене і хитро усміхається.
- Ви такі милі - весело каже дівчина. Я лише закотила очі. 
Через декілька хвилин заходить Макс і простягає мені білу чоловічу футболку. 
- Це чия? - здивовано запитую я 
- Моя. Давай швидко одягай та ідемо звідси. 
Я довго не думаючи, беру футболку і заходжу в кабінку. Там передягаюся і заправляю футболку в середину джинсів розмір звичайно не мій, але набагато краще ніж світити своїми принадами перед всім клубом. Вийшовши я поглянула на себе в дзеркало і визнала, що все не так і погано. 
- Так краще - задоволено сказав Левицький, оглядаючи мене - Ходимо - і взявши мене за руку направився в коридор. 
- Ідіть в машину, а я заберу твої речі - Каже хлопець, звертаючись до Ані.
- Ні, я сама заберу свої речі. Тим більше я не попрощалася з друзями.
- Але ж там... - намагається щось сказати Левицький, та дівчина його перебиває. 
- Я знаю. Та все одно хочу піти. - впевнено каже Аня і дивитися на мене. Я схвально киваю головою і беру дівчину за руку.
- Як знаєш. Тоді ходімо - сказав хлопець пропускаючи нас наперед. 
Ми пройшли танцювальний зал і по сходах піднялися на другий поверх, зробивши декілька кроків Аня сповільнила хід, а потім зовсім зупинилася, міцно стискаючи мою руку. Я швидко зрозуміла на кого така реакція у дівчини. До нас швидко наближався симпатичний блондин, який виглядав доволі п'яним. Та не встиг хлопець і на метр наблизитися як перед нами вискочив Левицький, який своїми плечима заступив нас від хлопця. 
- Арт, вали звідси поки ще цілий. - ричить Максим до блондина.
- Макс, нам просто треба з Анею поговорити - просить хлопець. 
- Нам немає про що говорити - виривається з-за спини брата Аня - І бачити тебе я теж більше не хочу - кричить дівчина і швидко направляється до нашого столика. Мушу визнати, що дівчина трималася досить гідно. В будь-якому випадку, це краще ніж те, в якому стані ми знайшли її в туалеті. Дівчина забрала свою сумочку, і щоб уникнути всіх запитань ми прощалися з друзями та попрямували до виходу.