Читати книгу - "Гра в кохання , Міра Лей"

Коли ми сіли в машину, настрій Ані помітно впав. Дівчина обернулася до вікна і цілу дорогу мовчала. Ми звичайно намагалася її розвеселити та це було марно. Максим вирішив, що в дома дівчині в такому стані не варто появлятися, тому Аня мала переночувати в нього.
- Куди ми їдемо? Хіба твоя квартира не в іншій стороні? - питає дівчина коли ми їхали в сторону мого гуртожитку. 
- Везу Настю в гуртожиток - пояснив хлопець. 
- А хіба ти не поїдеш з нами до Макса? - здивовано запитує в мене дівчина. Я розгублено глянула на Левицького, не знаючи що сказати дівчині. 
- Ань, розумієш мені завтра на першу пару тому... - обережно пояснюю. 
- Але я думала... Ну Настя, будь ласка, не залишай мене зараз - просить дівчина з повними очима сліз. Я ж мовчу, не розуміючи що робити далі - Мені потрібна твоя підтримка. А на пари завтра з Максом разом поїдете - каже Аня і з надією дивиться на мене.
- Справді, погоджуйся - підтримує сестру Левицький. Я розгублено дивлюся на них, і таки здаюся.
- Добре, поїхали - погоджуюся я. Аня і Макс задоволено посміхнулися і ми поїхали до хлопця. 
Поки ми їхали, я вже сто раз пожаліла що погодилася, в голову лізли різні дурниці. Ну хоча б, я не розуміла, де я буду спати? Звичайно з Максом ділити одне ліжко я не збиралася. Але як тоді пояснити дівчині, чому ми спимо окремо? Та жаліти вже було пізно, машина як раз заїжджала на стоянку.
Коли ми зайшли у квартиру я нервово топталася в коридорі, не знаючи де себе подіти, мені було дуже не зручно.
- Насть, що ти там стала ніби тут вперше - сказала дівчина, побачивши мій напружений стан. Я знизила плечима і перевела погляд на Левицького не знаючи, що відповісти. 
- Макс, ти що, ще жодного разу не запрошував в гості свою дівчину? - здивовано запитує Аня і дивитися на хлопця. 
- Та, якось нагоди не було - трохи розгублено пояснює хлопець. 
- Дивні ви якісь - кидає дівчина і проходить в кімнату. 
Потім Аня пішла до ванної кімнати, а ми з Максом на кухню. 
- Зробити тобі чай? - пропонує хлопець, набираючи в чайник воду - Каву о такій годині вже не пропоную - додає дивлячись на годинник. Він показував уже третю ночі. 
- Як на мене, для чаю також уже не час. Потім не зможу заснути - пояснюю я. - Та якщо маєш чай з ромашки, то сестрі можеш зробити. Можливо він допоможе їй заспокоїтися. Хлопець махнув головою та взявся робити чай сестрі. 
- Настя. Я хочу подякувати тобі за сьогодні - сказав хлопець дивлячись мені в очі. Чомусь мені зразу згадався наш поцілунок. Я швидко відвела очі та напевно ціла почервоніла - І за Аню звичайно також. Ти дуже нам допомогла.
- Не варто дякувати. Я ж обіцяла - тихо сказала я. - А на рахунок Ані, рада що змогла хоч якось допомогти.
В коридорі почулися кроки і до кухні зайшла Аня. На дівчину було тяжко дивитися. Вона була заплакана, знесилена і просто розбита. 
Потім хлопець дав мені свої шорти та футболку, щоб я перевдяглася, а сам почав поїти сестру чаєм.
Я швидко прийняла душ, та оділа одяг хлопця. Як не дивно він пахнув Левицьким, цей запах просто зводив мене з розуму. Звичайно не мій розмір, та все ж краще ніж спати в джинсах. 
Коли я вийшла з ванної кімнати, на кухні вже не було нікого. Я зайшла в кімнату до Ані, вона лежала на ліжку і просто дивилася в одну точку. 
- Як ти? - тихо запитала я, сідаючи біля неї на ліжко. 
- Не знаю - без емоцій відповіла дівчина - Знаєш, таке враження ніби світ перевернувся догори дригом - додала вона і тихо схлипнула. Я чудово розуміла її почуття і дійсно не знала що сказати. 
- Я ж справді його любила! І вже навіть мріяла про весілля - гірко посміхнулася дівчина витираючи сльози, які стікали по її щоці. 
- Я знаю що тобі зараз тяжко. Та час лікує всі рани - тихо сказала я і лягла біля дівчини. 
- Можна запитати? - раптово запитала дівчина, порушуючи кілька хвилинну тишу.
- Так.
- Тоді в туалеті, ти сказала що була в схожій ситуації... Це правда - не впевнено запитала вона.
- Правда - відповідаю я.
- Що ти зробила коли застукала свого хлопця з іншою? 
- Ця інша була моя найкраща подруга - тихо почала я, намагаючись сказати якомога рівним голосом. Від моїх слів дівчина швидко повернулася і здивовано глянула на мене.
- Як? І що ти зробила? Напилася чи пішла додому ридати? - серйозно запитала дівчина. Я гірко усміхнулася все згадуючи. Мені страшно не хотілося цього робити, та картинки того вечора в голову лізли самі.
- Ні. Я виявилася ще дурнішою - тяжко сказала я і глибоко вдихнула, щоб привести дихання в норму.
- В цей вечір у нас був день міста і після того як застукала свого хлопця з подругою, я залишилася на святі і весело протанцювала до кінця свята - від згадки на очі накотилися сльози, та я взяла себе в руки і все ж продовжила - І з впевненістю можу сказати, що це був найгірший день в моєму житті. Те що творилося у мене в середині просто не можливо описати, а я широко посміхалася і вдавала вигляд що все добре.. - мені було дуже важко це згадувати і я просто не могла більше вимовити і слова. Дівчина бачила мої почуття, вона підсунулася ближче та обняла мене. 
- Чому ти тоді не пішла додому? - співчутливо запитала вона. 
- Я знала що як тільки я залишуся на самоті то прореву до самого ранку. А ще я точно розуміла, що всі теж так подумають коли я втечу. Ось я і вирішила показати, що все в порядку, і їх зрада мене зовсім не зачепила. - тихо пояснила я.
- А що зараз?
- Зараз мені байдуже до них, і чесно признаюсь я навіть рада що викреслила цих людей зі свого життя - відповіла я і щиро посміхнулася. 
- Ти думаєш у мене теж так буде? - запитала дівчина дивлячись на мене. 
- Обов'язково. Ти дуже хороша дівчина і я впевнена, що ти знайдеш собі достойного хлопця - кажу і міцніше обнімаю дівчину. Вона притуляється до мене і важко видихає - А тепер давай спати! - ми лягаємо зручніше і уже через кілька хвилин Аня заснула.
Я ж, як не намагалася та наслідувати прикладу дівчини ніяк не могла. Кожен раз коли я заплющувала очі, переді мною спалахували картинки поцілунку з Левицьким. Після того що сталося, все так швидко закрутилося, що в мене просто не було часу про це подумати. Та зараз, не зважаючи на важкий вечір, всі мої думки були тільки про нього. Та і взагалі, останнім часом Левицького в моїй голові занадто багато, і це починає мене лякати. І хоча я чудово розумію, що це все не по справжньому, та нічого не можу вдіяти з собою. А цей поцілунок, він був такий... справжній чи що? Звичайно це не був мій перший поцілунок, та він значно відрізнявся від попередніх. Та найдивніше було те, що поцілунки з хлопцем до якого у мене були почуття не викликали в мені стільки емоцій. Та й взагалі на дотики Левицького моє тіло якось по дивному реагує. Чому так? Я не можу зрозуміти. 
Так, щось мене не туди потягло. Про що ти дівчино взагалі думаєш? Все вистачить з мене стосунків, страждань і болю. Все що від мене зараз вимагається - це просто правдоподібно зіграти свою роль і ні в якому разі, не закохуватися. Я ще довго не могла заснути, обдумуючи все що сталося. Та десь під ранок я все ж поринула в царство Морфея.

Коли я прокинулася з ранку вся кімната була осяяна сонячним промінням. І зважаючи на те, що заснула я майже під ранок, я відчувала себе виспаною, що було доволі дивно. Ані поруч теж не було. Я потягнулася до телефону і глянувши на екран жахнулася. Він показував уже одинадцяту годину. Ось і відповідь, чому я так добре виспалася. 
- Чорт, я проспала і погуляла пари! Чому Макс мене не розбудив? - я була дуже зла, він обіцяв мене зранку на пари відвести. 
Я швидко дістала телефон і набрала номер старости. 
- Алло?
- Привіт Машуня. Слухай, я тут трохи проспала, ти можеш мене прикрити? - швидко почала тарахкотіти я.
- Привіт дівчино.. Та розслабся ти, мені навіть нічого не прийшлося вигадувати. Твій Ромео про все подбав - задоволено видала подруга. 
- В сенсі? 
- Ось так! Перед парами до мене підійшов твій Левицький, і попередив що тебе сьогодні не буде. А також сказав, що з усіма викладачами все владнає - від почутого у мене просто забракло слів. 
- Справді? - здивовано запитую я. 
- Ага. Тепер тільки спробуй мені сказати що між вами нічого нема! - серйозно заявила дівчина.
- Тобто на пари я вже можу не йти? - з надією запитую я.
- Звичайно. Чого тобі пертися на одну пару. Тим більше тебе відпросили з неї.
- Ясно, тоді дякую - задоволено видаю я - Ще здзвонимося - наостанок додаю і швидко збиваю дзвінок, щоб уникнути ще запитань.
Я сіла на ліжко і мене охопили змішані відчуття. З одного боку я була дуже зла на Левицького, за те що не розбудив мене. Та з іншої сторони, було приємно чути від подруги, що він зробив. 
Мої роздуми перервав шум на кухні. Я швидко підвелася з ліжка та попрямувала туди. Коли я увійшла туди, то побачила Аню, яка стояла біля плити.
- Добрий ранок! - не сміливо вітаюся я.
- О, привіт. Ти вже прокинулася? - сказала дівчина мило посміхаючись - Яєшню будеш? - пропонує вона.
- Не відмовлюся. - весело відповідаю та сідаю за стіл. Мушу визнати, що сьогодні дівчина виглядає набагато краще ніж учора.
- Як ти? - трохи не сміливо та все ж запитую я. Мені не хотілося нагадувати їй про вчорашнє, та все ж я вирішила поцікавитися її станом.
- Не знаю - трохи сумно відповідає дівчина, а тоді бере зі стола і простягає мені свій телефон. На екрані вхідний дзвінок від Артема, та рингтон не грає. Напевно дівчина включила беззвучний режим - І так вже цілий ранок - додає вона.
- Ти з ним не говорила? - запитую я дивлячись на дівчину. 
- Ні. Я ще не готова з ним розмовляти. Та і не знаю, чи взагалі хочу - відповідає дівчина колупаючись у своїй тарілці. 
- Ясно - це все що я могла сказати в цій ситуації. 
- Я хотіла тобі подякувати за вчорашнє, за кофту та і взагалі - сказала дівчинка після хвилинної мовчанки - Ти дуже мені допомогла. 
- Завжди рада - відповіла я посміхаючись.
- Мені справді не зручно, що зіпсувала вам вечір- якось винно дивиться на мене дівчина. 
- Ти що? Не вигадуй. Все в порядку. - заспокоюю дівчину. 
- Знаєш, ти не схожа на попередніх дівчат Максима - серйозно видає дівчина.
- Чому? - запитую тільки щоб підтримати розмову, я то чудово розумію що мені ще далеко до цих довгоногий красунь. 
- Ти зовсім інша - задумливо каже дівчина - Справжня чи що? - згодом додає. 
- Не розумію, що ти маєш на увазі?
- Ну, раніше були розфарбовані ляльки Барбі, які до речі мені ніколи не подобалися. А ти щира і добра людина і що не мало важливо змінюєш Макса в кращу сторону. Словом я рада що ви разом! - сказала дівчинка і щиро посміхнулася. Мені було приємно чути такі слова. Та одночасно дуже соромно за мою брехню. 
Ми ще трохи посиділи, а тоді почали збиратися подомам. Але перед тим, мені потрібно забігти в гуртожиток забрати свої речі.