Читати книгу - "Пріоритет кохання, Вікторія Грош (Rouce)"

— Я просто хвилююсь за тебе. Ти з якимось не знайомим чоловіком поїхала до себе. В клубі себе вела як...

— Як хто?!

— Як якась легкодоступна дівчина.

— І все ж тобі боляче — я почала посміхатись.

— Не треба так робити.

— Як хочу, так себе й веду. Я буду робити все що захочу. За мене й так багато чого вирішували!.. Думаєш, якщо ти мене покинув я не повинна так себе поводити та бути з тим з ким я захочу? Тобі ж все ж болить, коли ти побачив мене у компанії іншого чоловіка. А знаєш як мені болить ось тут — я показала на серце — як мені боляче було бачити тебе з дружиною. Боляче було бачити як ти її цілуєш та розуміти, що ти ночі проводиш з нею, а не зі мною. Мені боляче знати, що ти обіймаєш іншу. А знаєш як мені було боляче коли я дізналась, що ти одружений? Не знаєш! Бо це тобі ніколи не буде знайомим. І ти приїхав сюди, щоб сказати як боляче тобі бачити як хтось інший, а не ти обіймаєш мене та даруєш своє тепло. Та й взагалі ти сказав, щоб я знайшла іншого, то які до мене будуть питання? Тому вали звідси! — крикнула я та виштовхнула Андрія за двері, як тоді Алісу. Ти дивись, приперся до мене, хвилюється він за мене. Йому просто не хочеться аби мене обіймав хтось інший.

Закривши двері, я обперлась на них та подумала, що Андрію все ж не все одно з ким я. І я щось думаю, якби він не мав обов’язки перед сім’єю, він би залишився зі мною. Та мені вже все одно, що він там думає, які у нього почуття, йому ж на мої начхати з високої вежі. І до того ж вже вісім років, але мені щось здається, що навіть більше, ніж вісім.

Весь день я нічого не робила. З Даном не спілкуюсь з того моменту як повернулась з Америки, бо у нього з Енні романтична подорож. Ну, насправді вони просто подорожують східним узбережжям Штатів. І на скільки я знаю, вони вчора повинні були бути на Манхеттені. Я їм трохи заздрю, бо сама там хотіла б побувати, але не виходить.

Тож ввечері я дістала записку від Арсена та подумала, а чому б не подзвонити йому. І тільки-но подзвонила як почула жіночий голос.

— Слухаю.

— Ем.. здається помилилась номером.

— Дивлячись куди ви дзвонили.

— Я дзвоню на номер... — я продиктувала номер телефону та почула відповідь.

— Так, це цей номер. А хто ви?

— Я — Дарина. Перекажіть Арсену, що я дзвонила. Якщо буде хвилинка нехай передзвонить.

Я поклала слухавку. Невже й у нього хтось є. От чому мені так не щастить з чоловіками? Що зі мною не так? Та тільки но я трохи заспокоїлась у мене задзвонив телефон. Я взяла слухавку та почула голос Арсена.

— Ти все ж подзвонила — почула я спокійний та впевнений голос чоловіка.

— Ти ж не проти?

— Не дарма я тобі залишив номер.

— Приїдеш до мене?

— Вже їду, чекай на мене — він поклав слухавку, а у мене на обличчі з’явилась усмішка. Але цікаво, хто ж та жінка, яка відповіла на дзвінок.
За двадцять хвилин на порозі стояв Арсен. Він тримає букет розкішних троянд та якийсь пакет. Я його впустила у квартиру.

— Це тобі — він дав мені квіти та поцілував у губи. І мені на хвилинку здалось, що так й повинно бути, що я зустрічаюсь з ним вже давно і він прийшов просто додому. Це напевно він просто такий чоловік. Андрій приїжджав, але такого я не відчувала від нього.

— Дякую, проходь — він почав знімати з себе взуття, а я швиденько побігла ставити ці троянди у вазу, щоб ці квіти якомога довше простояли.

— Я тут приніс нам вечерю, так би мовити.

— І що ж це?

— Піца... і шампанське.

— Хороший набір — я почала сміятись.

— Мені він теж подобається.

Ми сіли за стіл та почали їсти цю піцу та пити шампанське.

— Як день минув?

— Нічого цікавого не було, хоча зранку був один не приємний інцидент.

— Який, якщо не секрет.

— Не думаю, що це секрет, але це, мабуть, тобі не сподобається... вчора у клубі я бачила свого колишнього — я розповіла все як є, Арсен все слухав та мовчав. Емоції на обличчі у нього змінювались з кожною моєю фразою — ...якось так.

— Нічого так історія. Я просто у шоку...

— А, щоб ти робив на його місці?

— Навіть не знаю, бо це дуже складна ситуація. На щастя я в таку не потраплю ніколи... принаймні на це сподіваюсь.

— Зрозуміло. Почекай, а коли я тобі перший раз дзвонила, слухавку взяла якась жінка...

— Це моя секретарка — перебив мене Арсен — я залишаю їй телефон, коли терміново кудись треба відійти, але знаю, що відповісти не зможу, то залишаю телефон їй.

— Ти ось так залишаєш свій телефон не зрозуміло кому?

— Ця дівчина працює у мене вже десять років, тому я їй довіряю.

— Зрозуміло, а я то подумала, що ти як цей Андрій, одружений та маєш сім’ю.

— Я був одружений... маю сина, але колишня дружина з сином не в країні зараз. Переїхала у Польщу з іншим чоловіком.

— Ти сказав, що секретарка у тебе вже працює десять років. То ж скільки існує твоя компанія?

— Дванадцять років.

— А тобі скільки років?

— Тридцять п’ять, а, що?

— Просто цікаво.

— Я знаю, що ти скажеш, що у дівчат таке не прийнятно питати... але тобі скільки?

— Я на шість років тебе молодше... тридцятки ще немає — я почала сміятись.

— Але досягла вже успіху зі своєю компанією — сказав Арсен та посміхнувся — молодець.

Після такої душевної розмови ми почали цілуватись. Мені з цим чоловіком на душі затишно. Він випромінює цей затишок, спокій та тепло, якого мені зараз дуже бракує. Після поцілунків зі смаком шампанського у нас було зближення після якого Арсен притиснув мене міцно до себе та й заснули так. Я заснула в теплих обіймах, але зовсім не Андрія. Арсен дуже відрізняється від нього тим, що він не буде поспішати зранку до своєї дружини та доньки. Можливо кудись в інше місце, але він точно нікому не зраджує зі мною.

Прокинулась я знову у пустому ліжку, але ледве розплющила очі, то побачила як на кухні стоїть Арсен та готує каву, адже запах так й рознісся квартирою.