Читати книгу - "Мор, Михайло Андрусяк"

Калгарон посміхнувся, але ця посмішка була холодною, ніби вирізана з каменю.

— Тобі приведуть людей, — почав він, його голос ставав дедалі суворішим. — Ти маєш використати свою силу, як це було з оленем. Ти воскресиш одного з них і змусиш його вбити інших.

Мор відсахнувся, його очі розширилися від шоку. Він бачив, як Калгарон дивився на нього, очікуючи, що він виконає цей наказ без вагань. У грудях хлопця закалатало серце, а в голові закрутилися думки.

— Чому це потрібно? — видихнув він, намагаючись зібратися з думками.

Калгарон нахилився ще ближче, його голос став низьким і пронизливим:

— Ти маєш навчитися керувати своєю силою. Це не просто про вбивство, Мор. Це про контроль. Про владу. Якщо ти не зможеш використати її проти слабких, як ти збираєшся протистояти сильним?

Мор відчув, як холодні слова Калгарона проникли в його свідомість. Він не міг зібратися з думками, але зрозумів, що відмовити він не зможе. Калгарон відступив на крок, даючи йому простір, але його погляд залишався важким, майже давлячим.

— Ти хочеш помсти? Хочеш знищити того, хто забрав у тебе все? — запитав він, злегка нахиливши голову. — Тоді покажи, на що ти здатен. Доведи мені, що ти вартий цієї сили.

Мор стиснув кулаки, його тіло напружилося. У глибині душі він розумів, що це випробування — лише початок того шляху, на який він ступив, але водночас це був його шанс довести свою готовність.

— Добре, я все зроблю, що потрібно, — промовив Мор, його голос звучав впевнено, але в очах ховалася тінь сумніву.

Калгарон зупинився на мить, уважно подивився на хлопця, ніби оцінював його рішучість. Його губи скривилися в ледь помітній посмішці, але ця посмішка не принесла тепла — лише холодну байдужість.

— От і добре, — відповів він сухо, ніби вже знав, що Мор не посміє відмовитися.

Розвернувшись, Калгарон неспішно пішов у бік центрального проходу печери. Його важкі кроки відлунювали в кам’яних стінах, створюючи відчуття, що самі стіни слухають його накази. Тінь від його постаті, освітлена мерехтливими вогниками смолоскипів, здавалася більшим, ніж він сам, мовби весь його задум тяжів над печерою.

Мор залишився стояти посеред холодної зали. Його пальці мимоволі стислися в кулаки, нігті впивалися в шкіру. Він відчував, як дихання стало важким, а у свідомості змінювалися хвилі страху і ледь помітної рішучості. Це був його перший крок у бік темної безодні, і він це знав. Але, з іншого боку, цей крок вів його до помсти.

У його голові звучали слова Калгарона: "Доведи, що ти вартий цієї сили." Мор опустив голову, намагаючись зібратися з думками, але відчував, як холод відлунює в його серці.

Здалеку долинув голос Хемери:

— Готуйся, хлопче. Скоро все почнеться.

Мор підняв голову, вдихнув глибоко і, ніби вмовляючи себе, прошепотів:

— Я зможу. Я повинен. 

Мор стояв біля великого кам'яного вівтаря, що слугував своєрідним центром ритуальних дійств у печері. Перед ним — троє людей, брудних, наляканих, із зап'ястями, зв'язаними мотузками. Їхні очі бігали, шукаючи хоч найменший шанс на втечу, але серед демонів і важкої атмосфери печери надія швидко згасала.

До Мора підійшов Калгарон, його постать здавалася ще більш грізною в світлі мерехтливих смолоскипів.

— Ось вони, твоя перша жертва і твій перший урок, — промовив він, киваючи в бік полонених. — Обери одного.

Мор поглянув на людей. Його серце стислося від внутрішнього конфлікту. Вони виглядали звичайними, беззахисними. Це могли бути прості селяни, яких зловили на шляху. Але його погляд швидко потемнів, коли він згадав про Лугріма і свою ненависть до світу, який відібрав у нього все.

— Що я маю робити? — запитав Мор, хоча відповідь він вже знав.

— Те, що ти вже робив, хлопче, — відповів Калгарон, схрестивши руки на грудях. — Використовуй свою силу. Примусь його ожити, але не просто ожити. Ти маєш пробудити в ньому темну сутність. А потім наказати йому... вбити інших.

— Що?! — вирвалося у Мора. Його очі розширилися. — Навіщо... Це потрібно?

— Ти маєш навчитися контролювати свою силу, Мор. І краще, щоб це сталося тут, а не в бою, коли часу на помилки не буде, — сказав Калгарон, його голос був твердим, але не жорстоким. — Ти маєш стати сильним, хлопче. Інакше ти станеш тягарем для себе і для нас.

Мор ще раз поглянув на полонених. Один із них, старший чоловік із густою сивою бородою, мовчки дивився на нього. У його очах було щось схоже на смирення, ніби він вже змирився зі своєю долею.

— Ти обираєш його? — запитав Калгарон, помітивши погляд Мора.

Мор кивнув, хоча в ньому все ще кипіла внутрішня боротьба. Він згадав уроки матері, ті магічні слова, які були записані в її блокноті. Повільно витягнув амулет, що висів у нього на шиї, і стиснув його в руці.

— Розпочинай, — промовив Калгарон, відходячи трохи назад, але його погляд залишався пильним.

Мор почав шепотіти заклинання. Його голос звучав тихо, але з кожним словом наповнювався силою. Навколо амулета загорілося тьмяне червоне світло, яке швидко поширювалося, огортаючи його долоню. Полонені затремтіли, їхні обличчя сповнилися жахом.

Старший чоловік раптово захитався і впав на коліна. Його тіло почало конвульсивно здригатися, ніби щось із середини намагалося вирватися назовні. Раптом його очі розплющилися, але замість звичайних очей там була порожнеча, темрява, яка здавалася бездонною.

— Накажи йому, — спокійно, але з нотками наказу, сказав Калгарон.

Мор здавлено вдихнув, але зібравши волю в кулак, вигукнув:

— Зроби це. Вбий їх!

Монстр, на який перетворився чоловік, з гарчанням кинувся вперед. Інші полонені почали кричати, але їхні крики швидко обірвалися.

Мор стояв, ніби паралізований, спостерігаючи за тим, що наробив. Його руки тряслися, а всередині все стискалося від відчуття провини і сили, яку він не до кінця розумів.

Мор відступив на крок назад, його очі розширилися від шоку, коли він побачив, як тіло монстра почало змінюватися прямо перед ним. Шкіра істоти потемніла, її м'язи збільшилися, ніби накачані незрозумілою силою. З-під пальців виросли довгі, гострі, мов леза, кігті, а з рота почали капати краплі густої темної рідини.