Читати книгу - "Мор, Михайло Андрусяк"

Монстр стояв, ніби задихаючись після битви, але в його очах була тиха покора. Він підійшов ближче до Мора, схиливши голову, ніби визнаючи його своїм повелителем. Його важке дихання лунало, мов гул грому, заповнюючи печеру лячною атмосферою.

Калгарон, який спостерігав за всім із темного кута, повільно підійшов до Мора, його обличчя осяяла хитра посмішка.

— Подивись на нього, хлопче, — промовив він, розвівши руки, ніби вказуючи на своє творіння. — Це твоя сила. Твоя воля. Ти не просто воскресив його. Ти перетворив його на зброю, яка буде служити тобі.

Мор мовчав, але його серце билося так сильно, що він відчував, як кров пульсує у вухах. Його погляд не міг відірватися від істоти, яка стояла перед ним, чекаючи на нові накази.

— Що я зробив? — прошепотів він, не до кінця розуміючи, що відчуває. Суміш страху, гордості і ненависті до себе роздирала його зсередини.

— Ти зробив перший крок до величі, — відповів Калгарон, його голос звучав заспокійливо, але в ньому вловлювалася тінь маніпуляції. — Цей монстр — твоє творіння. Він буде служити тобі і лише тобі. Накажи йому. Подивимося, як добре він слухається.

Мор глибоко вдихнув, його руки ще тремтіли. Він набрався сміливості і, дивлячись прямо в очі монстру, сказав:

— Стань біля дверей і охороняй нас.

Монстр миттєво підкорився. Він повільно розвернувся і почав рухатися до входу в залу, його важкі кроки віддавалися луною по всій печері.

— От і все, — Калгарон поплескав Мора по плечу. — Бачиш, як це працює? Кожен, хто підкоряється тобі, — це крок до нашої перемоги. Запам’ятай це, хлопче. Ти більше, ніж думаєш.

Мор нічого не відповів. Його очі все ще були прикуті до монстра, який стояв біля дверей, готовий виконати будь-який його наказ.

— Це початок нашого тріумфу! — прогримів Калгарон, його голос лунав у залі, відбиваючись від кам’яних стін, ніби луна темряви. Його очі палали вогнем, а кожне слово було мов удар молота, що формує залізо.

— Але для початку нам потрібно посіяти війну серед смертних, — продовжив він, обводячи поглядом зібраних демонів. — Візьміть найманців із Оріксторну та переберіться до земель Форлеону. Там, під їхніми знаменами, нападіть на село, що належить Імперії. Нехай кожен побачить їхні кольори, кожен почує їхній бойовий клич. А далі ви знаєте, що робити.

Він зупинився, ненадовго задивившись у далечінь, ніби його очі бачили не темну залу печери, а майбутнє — сповнене хаосу, кровопролиття та перемог.

— Добре, Калгароне. Все буде зроблено, — з легким нахилом голови відповіла Хемера. Її голос звучав з упевненістю, а губи кривила хитра посмішка, ніби вона вже уявляла той хаос, який мала створити. Її роги блищали в світлі вогню, підкреслюючи її грізну постать.

— Пам’ятай, Хемеро, — додав Калгарон, піднявши руку, ніби благословляючи її. — Ми не просто демони. Ми — ті, хто втілює справедливість для цього зрадженого світу. І цей крок — лише початок нашого великого шляху.

Хемера лише кивнула, не відповідаючи, і розвернулася, щоб виконати наказ. Її хода була легкою, але в кожному русі читалася прихована загроза. Вона знала, що робити, і це робило її ще небезпечнішою.

Калгарон залишився стояти, його погляд був важким і задумливим. Він спостерігав за тим, як Хемера зникала в тіні, і промовив сам до себе:

— Нехай вогонь війни спопелить їхні ілюзії про мир. Нехай вони самі знищать один одного, перш ніж зрозуміють, що справжня загроза йде від нас.

Темрява в залі стала ще густішою, а полум’я факелів на стінах здалося ще тьмянішим, ніби боялося сили слів Калгарона.

— Фальміон, ти повинен втілитися в палац короля Аподона у Форлеоні, — голос Калгарона був холодний і владний, його очі сповнені суворої рішучості. — Твоєю задачею буде там усе вивчити. Палац, слуг, радників, короля. Дізнайся слабкі місця. Зрозумів?

Демон схилив голову в покірності, його темно-червоні очі блищали від передчуття завдання.

— Зрозумів, Калгароне, — відповів Фальміон, його голос глухий, ніби прокочувався з глибин якоїсь безодні. — Я зроблю все, що потрібно.

— Це не просто завдання, Фальміоне, — Калгарон зробив крок уперед, нахилившись до нього. — Це ключ до нашої великої мети. Якщо ми дізнаємося слабкі сторони короля, ми зможемо використати Форлеон, щоб поширити хаос далі. Ми перетворимо його королівство на поле битви, де кров і вогонь стануть нашими союзниками.

Фальміон посміхнувся, його гострі зуби блиснули в слабкому світлі печери.

— Я зможу, Калгароне. Людям властива жадібність і дурість. Я зможу маніпулювати ними, як маріонетками.

— Добре, — Калгарон випрямився. Його голос став спокійнішим, але від того не менш страшним. — Пам'ятай, час не на нашому боці. Якщо ти провалишся, наслідки будуть... фатальними. Для тебе.

Фальміон схилив голову ще нижче, не відчуваючи страху, але чітко усвідомлюючи серйозність завдання.

— Ти можеш іти, — коротко наказав Калгарон, розвернувшись до інших демонів, які мовчки спостерігали за розмовою. — І не повертайся без результатів.

Фальміон розвернувся і пішов до виходу, його постать зникала в темряві печери. Він уже уявляв, як крокує коридорами палацу Форлеону, вивчаючи кожну тріщину, кожен таємний прохід, кожну слабкість.

Хемера крокувала попереду своєї групи, її плащ із темної тканини розвівався за спиною, наче тінь, що готова накрити все навколо. В її очах палахкотів зловісний вогонь — полум’я, яке харчувалося страхом і смертю. За нею крокували 20 найманців з Орікстону, кожен озброєний важкими мечами, сокирами або списами. Це були чоловіки, які втратили все людське, їхня відданість золотим монетам перевершувала будь-які моральні принципи.

На обрії виднілася невелика група прикордонної стражі Форлеону. Їх було 25 осіб, одягнутих у легкі обладунки, які виблискували на сонці, та з єдиним командиром у повному бойовому обладунку. Його масивний щит був прикрашений гербом Форлеону, а меч у руках світився чистотою сталі.