Читати книгу - "Царська рокіровка, Мелхіор Медар"

"Тьху, після таких свідчень всі свята зіпсовані!"– лаявся він про себе.

Вбивцю одягли в тюремне лахміття і посадили в одну з камер. Поручик, який раніше керував бичуванням, постарався, щоб то був карцер без матрацу, з розбитим вікном і двома вершками води на підлозі. Він знав, що за день, а може, й за два негідник уникне правосуддя. Жоден суд не винесе йому вирок – його злочини були зовсім вже нелюдськими. Ні, його відішлють до божевільні. Після свят віддадуть його лікарям, а ті будуть його годувати, розпещувати, записуючи всі ті нісенітниці, які йому слина на язик принесе, щоб потім опублікувати в "Ланцеті".

- Мого прізвища ніде не надрукують, окрім денного наказу, а прізвище тої сволоти залишиться в підручниках, газетах і наукових журналах, ніби якоїсь знаменитості, - буркнув він собі під ніс. – І що воно за часи!

У похмурих стінах Цитаделі прийшов до тями вбивця. Він уже не боявся. Єдине, чого він ще міг остерігатися, це помсти своїх замовників, але тут він, мабуть, знаходився поза їх досяжністю. Далі він уже не буде в такому захищкеому місці – його обов’язково відправлять у в’язницю чи лікарню, але пройде кілька місяців – все ж-таки спочатку буде розслідування, суди – і про нього забудуть. А тоді вже точно – будинок без дверних ручок. Там, якщо знати, чого хочеш і вміє себе влаштувати, можна жити непогано... Через кілька років, обманувши чуйність лікарів і персоналу, можна спробувати втекти. "Трохи терпіння, прикидання невинною овечкою, і я знову буду на волі. Зрештою, це не перше моє перебування в притулку для божевільних… Я вмію чекати…".

У перший день свят мешканців Нового Міста схвилювали звуки револьверних пострілів – коли мешканці вибігли на подвір’я кам’яниці № 10 на вулиці Кожьлєй, то побачили надзвичайне видовище – високий худорлявий чоловік у шубі з пораненням на нозі сидів біля стіни, притулившись до воріт. Його тримав під дулом револьвера, як згодом виявилося, відомий і поважний громадянин нашого міста Тимофій фон Брюгге, прокурор варшавських судів. Пан таємний радник особисто затримав убивцю, якого вже місяць розшукувала поліція. Негайно з’явилися дільничний і агенти та заарештували підстреленого під час втечі німця – фотографа Макса Фріша, який мешкає на вулиці Фрета номер чотирнадцять […].

"Щоденний кур’єр", 27 грудня

Як можна було сподіватися, а пан прокурор, безперечно, на цьому припущенні спирався, стаття, опублікована на третій сторінці широко читаної газети, швидко стала відомою шановній Ірині Олександрівні. Вона прибула зі швидкістю стріли – тобто зі швидкістю кобили, прив’язаної того дня до екіпажу – до свого власного будинку. Звичайно ж, пана таємного радника вона там не застала, тому що в цей час доби в робочий день він був би в надовго у себе в уряді. Відразу після їхнього прибуття пані фон Брюгге, почуваючись винною, послала кухарку на ринок за гусаком і загнала покоївку до роботи, щоб їдальня та її меблі аж блищали на вечір. Потім вона наказала їй прибрати й освіжити спальню, а сама швидко вирушила до шикарної факторії розкоші, де продавали голландську жіночу білизну, яка мала паризький шик.

Тим часом, пан таємний радник одним спритним розчерком пера відправив ув'язненого до божевільні доктора Ктонопки, чеха і відомого, як казав простий народ, лікаря для лунатиків. Цей видатний психіатр і невролог навчався у Відні та проходив стажування в лікарні Сальпетрієр у Парижі разом із колегою з Фрайберга в Моравії. Пізніше він провів два роки як психоаналітик у Давосі, в санаторії надвірного радника Беренса. Про цей період роботи він розповідав неохоче, бо для збереження об’єктивності свого дослідження взявся за нього під псевдонімом. На гроші, які він заробив там під час досліджень, він купив будинок під Варшавою, який перетворив на божевільню і клініку для психічно хворих. Він складався з двох корпусів – одного для міської практики, в якому він приймав переважно "невротичних" світських дам, і іншого, схожого на сувору в’язницю, де він безкоштовно тримав справи, які його цікавили. Суди охоче використовували його експертизу, оскільки думки Ктонопки відповідали останнім науковим досягненням у цій галузі, хоча поліція вважала, що він лише "криє" своїх пацієнтів. Його пряма, як свічка, спортивна фігура, обличчя з видатним носом і очі, постійно приховані за сильно затемненими окулярами, були відомі широкому загалу з малюнків у пресі про резонансні кримінальні справи.

Прокурор був задоволений – він, безумовно, отримав ще один лавровий листок, щоб поповнити славу винятково працездатного чиновника, він також влаштував собі алібі і провів другий святковий день, як йому заманеться, у приємній та інтелігентній компанії, накачаний аж до ніздрів вишуканими напоями. І сьогодні, після повернення додому, на нього чекає чудова, піднесена мить тріумфу, коли ВІН буде пробачати… Що ще потрібно від життя? Службового підвищення, підвищення зарплати, багацько фізичних насолод і задоволення від приниження дружини… Справжня Аркадія.

Він уже прочитав моторошні свідчення заарештованого, якого навмисно й незаконно відправив назад до Цитаделі. Він сам набрів на цю ідею, будучи певним, що справедливість виявиться беззахисною перед правами обвинуваченого, тому скористався нагодою, що злочинець був об’єктом інтересу політичної поліції та жандармерії, і позичив його їм на два дні. В обмін на повні свідчення. Він знав, що ті дотримають слова і не піддадуть цензурі протоколи, тому що це тільки початок справжнього розслідування і введення в оману довіреної особи генерал-губернатора і головнокомандувача військовими силами губернії могло закінчитися для них ближчим часом плачевно. Наприклад – Цитаделлю. Але по той бік ґрат… Пан таємний радник поклав свої нашкрябані нотатки та витяги зі свідчень у конверт, який запечатав, поклав до portefeulle, покликав візника і поїхав доповісти сановнику – Йосипу Володимировичу Гурко.

Ті самі звіти дійшли до асесора Пулавського в зовсім іншій редакції – хоча не було змінено жодної літери, де йшлося про злочини. Були витерті лише абзаци про замовників, причини приїзду тощо. Було визнано, що вони йому не потрібні. Пан Адам уже був достатньо досвідченим чиновником, щоб помітити певні прогалини та неузгодженості, але оскільки вони не стосувалися його безпосередньої роботи, то він і не зупинявся на них. Він викреслив чотири прізвища зі списку жертв, а потім з усією поліцейською групою вирушив ретельно обшукувати майно вбивці. На час свят воно були закрито, опечатано й охоронялося трьома агентами, які змінювалися кожні чотири години. Він їхав у фіакрі з фотографом і таємним агентом з кримінального відділу, слідчого відділення