Читати книгу - "Людина розумна"

абсолютно чужим людям зрозуміти, як поводитись один з одним, не марнуючи час та енергію, потрібні на особисте знайомство. У п’єсі Джорджа Бернарда Шоу «Пігмаліон» професору Генрі Хіггінсу не потрібно було заводити близьке знайомство з Елізою Дуліттл, аби зрозуміти, як до неї ставитись. Сама її вимова розповіла йому, що вона є представницею нижчого класу, з якою можна робити все, що заманеться, – наприклад використати її, побившись об заклад, що квіткарка стане схожою на герцогиню. Сучасній Елізі, яка працює квіткаркою, треба знати, скільки сил вкласти в продаж роз та гладіолусів десяткам людей, які заходять до крамниці щодня. При цьому вона не може провести детальне опитування щодо смаків та гаманців кожного. Натомість вона використовує соціальні мітки – вбрання людини, вік та колір шкіри (якщо ця квіткарка не політкоректна). Цього досить, щоб відрізнити співвласника аудиторської компанії, який хоче замовити доставку дорогих троянд з довгими стеблами на день народження своїй матері, від кур’єра, який може дозволити собі лише букетик ромашок для секретарки з гарною посмішкою.

Звичайно, відмінності в природних здібностях також відіграють свою роль у формуванні відмінностей соціальних. Але таке різноманіття обдарувань та характерів зазвичай опосередковується уявними ієрархіями. Це відбувається двома важливими шляхами. По-перше, більшість здібностей потрібно плекати та розвивати. Навіть особливий дар може залишитися нерозкритим, якщо його не заохочувати, не вдосконалювати й не практикувати. Не всі люди отримують однакові шанси для розвитку та вдосконалення своїх здібностей. Матимуть вони таку можливість чи ні, зазвичай залежить від їхнього місця в уявній ієрархії суспільства, в якому вони живуть. Добрим прикладом є Гаррі Поттер. Відірваний від своєї відомої чаклунської родини та вихований невігласами маґлами, він прибуває до Гоґвартсу без жодного досвіду в магії. Лише через сім книг він здобуває достатній контроль над своєю силою та знання про свої унікальні здібності.

По-друге, навіть якщо люди, що належать до різних класів, розвивають у собі точно такі самі здібності, навряд чи вони насолоджуватимуться однаковим успіхом, бо грати в цю гру їм доведеться за різними правилами. Якби за часів британського правління в Індії недоторканний, брагман, католик-ірландець та протестант-англієць якимось чином розвинули в собі точно таке саме ділове чуття, вони все одно не отримали б однакового шансу розбагатіти. Адже економічна гра мала певні юридичні обмеження та неофіційні «скляні стелі».

Зачароване коло

Усі суспільства базуються на уявних ієрархіях, але не обов’язково на одних і тих самих. Чим же пояснюються відмінності між ними? Чому традиційне індійське суспільство класифікує людей відповідно до касти, оттоманське – відповідно до релігії, а американське – відповідно до раси? Здебільшого ієрархія виникає внаслідок низки випадкових історичних обставин, а потім увічнюється та відточується протягом багатьох поколінь, у процесі того, як різні групи обстоюють відведені їм права.

Наприклад, багато вчених припускають, що система каст в індуїзмі сформувалася, коли приблизно 3 тисячі років тому на індійський субконтинент вторглися індо-арії, підкоривши місцеве населення. Загарбники запровадили розшароване суспільство, в якому вони – а хто ж іще? – посідали найвищі щаблі (священиків та воїнів), залишаючи місцевим мешканцям лише ролі слуг та рабів. При цьому загарбники, яких було не так уже й багато, боялися втратити свій привілейований статус та унікальну ідентичність. Щоб уникнути цієї небезпеки, вони поділили населення на касти, кожна з яких повинна була займатись певною справою або відігравати конкретну роль у суспільстві. Усі вони мали різний юридичний статус, різні привілеї та обов’язки. Змішування каст – соціальна взаємодія, укладення шлюбу, навіть спільна їда – було заборонене. Як виявилось, ті відмінності були не лише юридичними – вони стали невід’ємною частиною релігійної міфології та практики.

Правителі стверджували, що кастова система відображує скоріше вічну космічну реальність, а не випадковий шлях історичного розвитку. Ключовими елементами індуїстської релігії були поняття чистоти та забруднення, які стали підвалинами соціальної піраміди. Набожних індусів вчили, що контакт із членами іншої касти може забруднити не лише їх особисто, але й суспільство в цілому, а тому його слід із презирством уникати. Такі ідеї навряд чи були характерні лише для індусів. Протягом усієї історії та в майже всіх суспільствах поняття забруднення та чистоти відігравали провідну роль у зміцненні соціальних та політичних поділів та використовувались численними панівними класами для підтримки їхніх привілеїв. Проте страх забруднення не є цілковитою вигадкою священиків і знаті. Його корені проростають, мабуть, з біологічних механізмів виживання, що змушують людей відчувати інстинктивну відразу щодо потенційних рознощиків хвороб, таких як хворі особи та мертві тіла. Якщо ви хочете тримати якусь групу людей в ізоляції: жінок, євреїв, ромів, геїв, чорних, найкращий спосіб зробити це – переконати всіх, що ці люди є джерелом забруднення.

Індуїстська кастова система та закони чистоти глибоко вкорінилися індійській культурі. Спливло вже багато років, як усі забули про індо-арійське загарбання, але індійці продовжують щиро вірити в цю кастову систему та ненавидіти забруднення, причиною якого може стати змішування каст. Щоправда, касти не мали імунітету до змін. З часом великі касти поділилися на підкасти. Зрештою, вихідні чотири касти перетворилися на 3 тисячі різних груп під назвою джаті (буквально «народження»). Але таке розмноження каст не змінило базовий принцип системи, за якою кожна людина від народження належить до певної групи і будь-яке порушення правил цієї групи забруднює цю людину та суспільство в цілому. Джаті людини визначає її професію, допустиму їжу, місце проживання, а також партнера, з яким можна укладати шлюб. Зазвичай прихильник цієї системи може одружитись або вийти заміж лише в межах його касти, а народжені в результаті діти успадковують статус батьків.

Яка б нова професія або нова група людей не виникала на сцені історії, щоби посісти законне місце в індуїстському суспільстві, вона мала бути визнана як каста. Групи, що не змогли отримати визнання як касти, ставали паріями – в цьому розшарованому суспільстві вони не посідали навіть найнижчого щабля. Вони стали відомі як недоторканні й мали жити в злиднях окремо від решти людей, порпаючись у смітті та вишукуючи хоч трохи придатні відходи. Навіть члени найнижчої касти намагалися не змішуватися з ними, не їсти, не торкатись їх та, безумовно, не одружуватися з ними. У сучасній Індії кастова система все ще сильно впливає на питання шлюбу та праці, незважаючи на всі спроби демократичного уряду країни зламати ці розмежування та переконати індусів, що в змішуванні каст немає нічого брудного.[51]

Чистота по-американськи

Подібне зачароване коло увічнило й расову ієрархію в сучасній Америці. З ХVІ до ХVІІІ