Читати книгу - "Плавучий острiв"

Коли вартовий офіцер Штирборт-Гарбора почув гарматний постріл, кеч був на відстані якихось двох чи трьох миль. Рятувальна шлюпка прибула саме вчасно, щоб прийняти капітана і його команду.

Ці малайці вільно розмовляють англійською мовою, що, власне, і не дивує в мешканців західних територій Тихого океану, де, як ми вже згадували, Великобританія домоглась беззаперечної переваги. Отож від них дізнались, який нещасливий випадок під час плавби спричинився до катастрофи і що одинадцять малайців зникли б у глибинах океану, якби шлюпка запізнилась хоч на кілька хвилин.

За добу перед тим, розповідали ці люди, в ніч з четвертого на п’яте серпня, на кеч наразився пароплав, що йшов на великій швидкості. Судна капітана Сароля не примітили, хоч на ньому й світились запобіжні вогні. Зіткнення було, напевне, зовсім незначне для пароплава, який наче нічого й не відчув і продовжував свій шлях з тою ж швидкістю; або ж — на жаль, це трапляється частенько, — він, тікаючи на всіх парах, намагався уникнути неприємних претензій, які б йому дорого обійшлись.

Але поштовх, непомітний для пароплава чималого тоннажу, спричинився до загину невеличкого кеча. Малайське судно зазнало у прові біля фок-щогли страшного удару, і навіть незрозуміло, як воно, пробите наскрізь, не пішло одразу на дно. Воно трималось так-сяк на поверхні води із людьми, що вчепились за щогли. Якби море в той час було бурхливе, жодний з них не міг би опиратися хвилям, що миттю знесли б цей потопаючий уламок. На щастя, течія віднесла його на схід, і він наблизився до Стандарт-Айленду.

Проте, розпитуючи капітана Сароля, комодор не приховує свого здивування перед тим, що напівзатонулий кеч опинився в полі зору Штирборт-Гарбора.

— Мені ще більше це не зрозуміло, — відповідає малаєць. — Мабуть, за останню добу ваш острів посувався дуже поволі?

— Ось єдине ймовірне пояснення, — каже комодор Сімкоо. — Та, зрештою, це й неважливо. Головне те, що ви врятовані.

І врятовані вчасно, треба додати. Ледве шлюпка відійшла на якусь чверть милі, як кеч зник під водою.

Все це розповів капітан Сароль спершу офіцерові рятувальної шлюпки, потім комодорові Сімкоо і, врешті, губернатору Сайрусові Бікерстафові; відтак він і його екіпаж дістають потрібну потерпілим допомогу.

Тепер постає питання про повернення малайців на їхню батьківщину. Коли їх спіткало нещастя, вони тримали курс на Гебріди. Стандарт-Айленд, що йде на південний схід, не може міняти свій маршрут і повернути на захід. Отже, Сайрус Бікерстаф пропонує висадити їх в Нука-Хіва, де вони чекатимуть на будь-яке торговельне судно, що йтиме з своїм вантажем до Нових Гебрід.

Капітан і його матроси перезираються. Вигляд у них розчарований. Ця пропозиція зовсім засмутила бідолах, що залишились без будь-яких засобів існування і втратили разом із кечем усе, що мали. Невідомо, скільки часу доведеться їм на Маркізьких островах чекати пароплава, а на що вони житимуть?

— Пане губернаторе, — каже капітан благальним тоном, — ви нас врятували від смерті, і ми не знаємо, як довести вам свою глибоку вдячність… І все ж ми просимо вас полегшити наше повернення додому…

— В який спосіб? — питає Сайрус Бікерстаф.

— В Гонолулу казали, що Стандарт-Айленд, прямуючи на південь, повинен відвідати Маркізькі острови, Помоту, острови Товариства, а потім звернути на захід.

— Це так, — каже губернатор, — дуже можливо, що, перш ніж повернутися до бухти Магдалини, ми дійдемо аж до островів Фіджі.

— Острови Фіджі — англійський архіпелаг, — провадить капітан, — і відтіля ми легко дістались би до Нових Гебрід, вони лежать поблизу… якби ви дозволили нам залишитись тут…

— Я нічого не можу вам обіцяти, — відповідає губернатор. — Нам заборонено брати на острів сторонніх осіб. Треба почекати, поки прибудемо до Нука-Хіва. Я запитаю каблограмою наше управління в бухті Магдалини, і, якщо воно дасть згоду, ми довеземо вас до островів Фіджі, відкіля дістатися додому вам дійсно набагато легше.

Ось як сталося, що малайці перебували на Стандарт-Айленді, коли він двадцять дев’ятого серпня наближався до Маркізьких островів.

Цей архіпелаг, так само як і острови Помоту й Товариства, підпадає дії пасатних вітрів, які забезпечують в цих місцях помірну температуру й цілющий клімат.

На світанні плавучий острів підходить до північно-західної групи Маркізького архіпелагу.

Перш за все він зустрічає на своєму шляху піщаний атол[86], позначений на картах як кораловий острівець; гнані потужною течією, об нього шалено б’ються морські хвилі.

Атол залишається ліворуч, і, спостерігачі вже сигналізують появу першого острова Фетуу, крутого, оточеного прямовисними скелями, в чотириста метрів заввишки. За ним видніє острів Хіау, що здіймається вгору на шістсот метрів: з цього боку він має вигляд висхлої неплідної кручі, в той час як протилежний схил його зелений і свіжий і має дві бухточки, куди можуть заходити невеликі судна.

Фрасколен, Івернес і Пеншіна, покинувши Себастьяна Цорна в його постійно недоброму гуморі, посідали на вершечку вежі в товаристві Етеля Сімкоо й кількох його співробітників. Хай ніхто не дивується, що звуконаслідувальний характер назви Хіау наснажує «Його високість» на різні химерні вигадки.

— Напевне, — каже він, — це котяча колонія, якою править здоровенний кіт[87]…

Хіау залишається ліворуч. Стандарт-Айленд тут не зупиняється і прямує до головного острова, що дав назву всьому архіпелагу.

Наступного дня, тридцятого серпня, наші парижани з першим промінням сонця знову на чатах. Верхів’я Нука-Хіви можна було розгледіти ще вчора ввечері. В ясну погоду гірський ланцюг цього архіпелагу видно за вісімнадцять-двадцять миль, бо деякі його вершини