Читати книгу - "Морочист, Оскар Бласт"

Тунель, досить вузьке відгалуження від основного, за логікою, повинен вести у якість допоміжні підсобні приміщення, що використовуються для обслуговування метро. Я ніколи з цим не стикався, не знав, що там повинно бути. Можливо, трансформатори для перемикання струму, склади з деталями та інструментом, кімнати відпочинку для персоналу... Але цей коридор був занадто довгим. Та й вхід до нього, облаштований просто з колії в глибині основного тунелю метро, несподіваний і дивний. Логічно було б зробити вхід зі станції, замаскувавши якимось декором, картиною чи статуєю, як це було прийнято.

Світло вдалині, здавалось, і не віддалялося, і не наближалося, хоч я пробіг вже досить чимало. Зате я, як і очікувалося, почув шум позаду себе. Мої напарники по мандрівці в глухих закапелках Метро Привів, очевидно, виявили зникнення одного бунтівного хакера. І погоня теж, думаю, не повзла черепахою. Груша точно так це не залишить.

Я прискорився ще більше і зненацька вбіг у невелике кругле приміщення, стіни якого дуже слабко, але світилися блакитним кольором. Люмінесцентна фарба? Тут, в темноті, не було звідки накопичитися світлу, але це вказувало на те, що колись ця частина коридору була освітлена. Справді, під стелею по периметру йшли дроти з вимкненими лампами. Проводка тягнулася в три коридори, стіни яких теж були покриті схожою фарбою. Отже, тут три проходи...

Куди ж іти? Я думав недовго, бо гамір за спиною ставав усе гучніший. Зірвав з шиї пластир і жбурнув у правий прохід, а сам кинувся в лівий. Чому не побіг у середній? Та сам не знаю, все робилося на рівні інтуїції, а вона мене до останнього часу не підводила.

Очі поступово почали звикати до напівтьми. Я, не сподіваючись на успіх, спробував задіяти додаток нічного бачення і, о диво!, спрацювало! Хоча досі мої жалюгідні спроби пробитися крізь блоки на чіпах натикалися на досить потужні заслони. Це мене підбадьорило: утиліта підбору кодів повільно, але робила свою справу: легке промацування чипів показало, що один із них під моїм контролем. Тепер я міг не лише говорити, але й бачити в темряві.

Я дуже жалкував, що не маю при собі смарт, його забрали ще під час мого перебування у підвалі Куполу. Зорієнтуватися, де я і як знайти звідси вихід без нього буде складно. І якщо навіть вдасться зламати блоки на всіх чіпах і мій «Морок» буде вільним, його допомогою я не хотів користуватися. Це означало на весь світ закричати: «Ші Вікторе, я тут, я хочу знищити тебе!». Не думаю, що він буде задоволений.

Шум позаду давно стих, напевно, мої переслідувачі пішли іншим коридором. Та й чи переслідували мене? Можливо, плюнули й пішли туди, куди збиралися, куди вели Даяніру, щоб вона виконала якесь завдання для Самійленка. Навіщо я їм? Хіба що побідкаються, що втратили хакера, якого хотіли зчитати чи переманити на свій бік. Повернуться додому і ось тоді відкриють на мене полювання. Це вже факт. Доведеться знову міняти квартиру. Невеселі думки блукали в голові, а очі сканували коридор, вихоплюючи сліди колишньої присутності людей: ось тут хтось пройшов і кинув порожню упаковку від кріксу, трохи далі під стіною лежала купа якогось мотлоху, а попереду...

Я різко зупинився. Попереду виднівся прямокутник виходу з коридору, яскраво освітлений. Я вимкнув нічне бачення і трохи постояв, звикаючи до сірого мороку. Треба бути обережним. Намагаючись не шуміти, повільно я наблизився до виходу. Тихо. Хотів уже ступити крок до кімнати, яка виднілися попереду, але почув чиїсь кроки й притиснувся до стіни, завмер.

- Та я точно кажу, що чув! – прогудів чоловічий голос. – Треба перевірити!

Повз вхід до мого коридору пройшли два схимці. Один із них, кремезний і вусатий, у класичному комбінезоні з напханими у всі можливі кишені потрібними і необхідними йому речами, бризкав слиною, доводячи свою правоту співрозмовнику. Він поблискував скельцями окулярів і переконував свого супутника, високого худого схимця в білому халаті, що чув підозрілий шум. Той підсміювався і жартував: не вірив. Вони пройшли повз, кроки затихли.

Я визирнув з проходу і побачив, що мій коридор вперся в широкий і яскраво освітлений. Невже я справді добрів до таємничих лабораторій схимців, про які ходять легенди?