Читати книгу - "Обери мене, Тетяна Овчіннікова"

Про умови сьогоднішнього змагання нам оголосили під час сніданку, сам захід запланований був на полудень, тож увесь час до обіду принцеси мали присвятити підготовці до змагань.
Для того, щоб продемонструвати своє вміння, нас зібрали на просторій галявині у парку перед палацом. Розставили стільці, обабіч розташувалися столи з відсвіжувальними напоями та легкими закусками, що наводило на думку, що захід буде довгим. Сьогодні Брінейн приєднався до своєї сім’ї, тож уже сидів у кріслі, коли ми підійшли до галявини. Шанобливо схилився, вітаючи принцес, а потім – мені точно не здалося! – спіймав мій погляд і підморгнув! Я зашарілася і перелякано озирнулася, проте, здавалося, ніхто не звернув уваги. Пригадалися слова принца: «Якщо я не захочу, ніхто не зможе побачити, чим саме ми займаємося».
Ми чинно розсілися по місцях в очікуванні панівної родини. Раптом на моїх колінах спалахнув магічний вісник. Доторкнулася до послання, яке трансформувалося в лист паперу, де було звернення від Ейна:
«Радий зустрічі з Вами, моя люба Ліє. І дуже шкодую, що не можу підійти й особисто виказати вам своє захоплення. Бажаю успіху у змаганні та дуже сумую за часом, проведеним з Вами наодинці. Боюся видатися Вам нав’язливим, але хотів би запросити вас до бібліотеки після вечері».
Отож, мене запрошують на побачення? Задоволено усміхнулася, підняла очі на принца, зустрілася з його поглядом та впевнено кивнула: так, я прийду до бібліотеки. В очах Ейна спалахнули зорі, а текст листа на моїх колінах поплив та змінився:
«Щасливий отримати від Вас пряму відповідь, а не даремно сподіватися: прийдете чи ні? Якби Ви знали, як я хочу пригорнути Вас до себе та зацілувати до несамовитості…»
Якби ви знали, принце-спокуснику, настільки мені хочеться того самого!
І от як після такого листа зосередитися на змаганні? До галявини вже наближалися королівське подружжя з принцом Харальдом, а у мене в голові дзвеніло від пустоти – думки аж ніяк не збиралися докупи.
Нового жеребкування не проводили, скористалися попереднім тільки у зворотному порядку, тож першою тепер була Єрмін. Дівчина вийшла на сцену, тримаючи в руках арфу. Скоро над галявиною пролунала ніжна мелодія, яка аж ніяк не в’язалася з образом Вовчиці, який, упевнена склався у кожного з присутніх, а також з її зверхнім виразом обличчя. Відчуваючи відсутність співставності, звернула увагу, що королева Лінетта заплющила очі та задоволено усміхається. Вчинила за її прикладом і нарешті змогла насолодитися неймовірною грою Єрмін. Коли перша принцеса завершила, звідусіль пролунали оплески – усі оцінили її неперевершену майстерність. Аж заздрісно стало, проте ця заздрість швидко минула, варто було Єрмін повернутися на своє місце і розкрити рота. Дівчина вставляла негативні коментарі до виступу кожної з принцес, не обтяжуючи себе тим, аби хоча б знизити голос. Зовсім не достойна принцеси, а тим паче королеви, поведінка.
Принцеси одна за одною підіймалися на сцену і демонстрували свою вправність. Крижена заспівала пісню – високий сильний голос зачаровував, а слова змусили прислуховуватися, задуматися. Ясміна теж обрала спів, але він був повною протилежністю до Крижениного. Навпаки, голос юної принцеси був ледь чутним, нагадував дзюркотіння струмочка, тихе, але від того не менш привабливе. Орлейт зі звичайних непоказних польових квітів склала прегарний букет, який подарувала задоволеній королеві Лінетті. Веселина вирішила вражати кулінарною майстерністю. Дівчина тут же при нас приготувала легку, але дуже смачну страву свого народу з важковимовною назвою.
Скромниця Адаєз відкрилася з нового боку. Вона продемонструвала народний танець, завороживши чоловічу частину присутніх танком живота та мелодійним брязканням національного вбрання, обшитого сотнями невеликих монеток. Ми в Орлиних землях теж виконували подібні танці, проте до такої майстерності мені ще було дуже далеко. Хоча для свого чоловіка за закритими дверима спальні я б змогла станцювати. Перед очима тієї ж миті постав образ Брінейна, який напівоголеним розкинувся на ліжку серед подушок, і себе – звабливої, спокусливої… Перевела погляд на того, про кого мріяла і наші очі зустрілися. Він що, думки мої прочитав? Скільки пристрасті було направлено на мене у його взорі…
Вражали й Ейка з Нацумі. Острів’янки об’єдналися та зійшлися у двобої. На обох були дивного вигляду білі костюми, підперезані широкими поясами (коли тільки й встигли переодягнутись?), обидві були босоніж. Те, що вони виробляли, настільки плавними були їхні рухи, а удари руками та ногами точними, змусило усіх нас затамувати подих – і від захоплення, і від остраху, аби дівчата не завдали шкоди одна одній. Все обійшлося. Нацумі, завдавши серію точних ударів, поклала Ейку на лопатки, тож поєдинок завершився її перемогою. Східні принцеси вклонилися одна одній, потім королівській родині, а потім і нам усім, зникли, щоб переодягнутися, та повернулися на свої місця.
Саранна теж танцювала, проте її танок вирізнявся швидким перебиранням ніг та вигадливими підскоками.
Настала моя черга. Порадившись із Зорією, ми зійшлися на думці, що підказана ще вдома мамою ідея нафарбувати когось, пред’явити своє вміння наносити макіяж, буде найкращим вибором. Проте кого і як фарбувати? Можна було б знайти серед прислужниць у замку когось з невиразними рисами обличчя, а ще краще – з якоюсь вадою, проте це б виглядало як приниження нещасної дівчини. Тому ми обопільно відкинули такий вибір. А вирішили трохи пожартувати.
Тому, піднявшись на сцену, я попросила:
- Для того, аби показати вам своє вміння, мені потрібен асистент. Я прошу дозволу запросити на сцену мого охоронця Джарі.
Отримала схвальний кивок від короля, а вже за мить коханий Зорії з невдоволеним виглядом, який могла бачити тільки я, підіймався на сцену.
Так, ми з компаньйонкою вирішили за допомогою макіяжу перетворити чоловіче обличчя на жіноче. Вибір у нас був невеликий – Зейдан або Джарі. На останньому ми зупинилися через те, що він мав тонші риси обличчя, аніж старший його товариш – мені було б простіше. Та й вмовити його видалося легше, бо Зорія могла мички микати із закоханого в неї хлопця. Ще і я натякнула, що моє поблажливе ставлення до їхніх стосунків може раптом завершитися. Тож бідний Джарі під кепкування Зейдана все ж згодився виступити моделлю для мого таланту. Для годиться ми потренувалися перед обідом - все вийшло бездоганно. Я була впевнена у своїх силах, а тепер раптом руки затрусилися, заважаючи наносити впевнені мазки. Глибоко вдихнула, намагаючись опанувати себе, та тільки ілюзорні обійми Брінейна додали рішучості. Штрих тут, риска там – і ось перед глядачами вимальовується образ тендітної, мрійливої панянки. Цей образ я доповнила заготованим заздалегідь легким шарфом, яким замотала коротко вистрижене волосся охоронця.
- Як ви можете побачити, за допомогою макіяжу, знаючи, як підкреслити одні риси та приглушити інші, можна змінити обличчя до невпізнання. Так само й вади та недоліки у більшості своїй теж можна виправити. Але користуватися чи ні таким способом – вирішувати лише вам.
Отримала свою частку оплесків та вже рушила до східців, як пролунало голосне зауваження від Єрмін:
- Та все це обман! Не можна лише з допомогою фарби змінити мужнє чоловіче обличчя на настільки жіночне! Вона використала магію для вираження свого таланту.
Я аж спіткнулася від здивування. І перевела розгублений погляд на Брінейна. Той не підвів:
- Жодного магічного впливу я не відчув.
Поглянув на Вегарда, і той кивком теж підтвердив заяву принца. А ще придворний маг, коментуючи для необдарованих магічною іскрою кожну свою дію, запустив сканувальне заклинання, яке теж підтвердило відсутність магічного впливу.
Її Величність з м’якою усмішкою звернулася до мене:
- Мила Аліє-Ахсано, прийміть мої найщиріші вибачення за це образливе та невмотивоване зауваження.
- О, Ваша Величносте, не варто турбуватися. Справжня принцеса вище за мізерні та заздрісні зауваження, - не втрималася я від уколу в бік Єрмін. – Тож я просто пропустила це все повз свою увагу. Проте я щиро вдячна вам за вашу підтримку.
І шанобливо схилилася в реверансі, краєм ока помічаючи, як палає від гніву обличчя Єрмін. А як ви хотіли, Вовчице? Кігті є не тільки у вовків. У орлів вони значно більші та небезпечніші. А от гострі зуби замінює міцний дзьоб. Тож краще не вступати з нами у сутичку, бо можна позбутися хвоста.
Чинно та впевнено пройшла до свого місця. А вже посівши, поглянула на Брінейна. Він задоволено усміхався. Як і Харальд поряд з ним. Старший принц теж не зводив з мене погляду. От тільки цього мені й не вистачало!
Відвернулася та зосередилася на виступі двох останніх учасниць.
Бояна затанцювала танок з клинками. Заворожливе видовище, що змусило нас усіх скрикувати після особливо небезпечних випадів та поворотів. Проте войовнича принцеса не даремно хвалилася саме таким своїм вмінням – ніхто і ніщо не постраждало.
Соллі теж вирізнялася з-поміж решти. Для демонстрації свого таланту дівчина обрала мольберт та кисті. Мені пригадалося наше побачення з принцом – він теж полюбляє малювати, тож якщо обере Соллі, у них буде спільне захоплення. Вправними рухами, достойними справжнього художника-професіонала, принцеса Барсів створювала картину. Спочатку це були розмиті, різноколірні мазки, та відбитків додавалося, і тепер на полотні почали проступати контури обличчя. Ще і ще… аж ось на нас вже дивиться усміхнене обличчя принца. Харальда, звісно ж, бо обличчя гладке, а усмішка рівна та широка.
Соллі, звісно ж, своїм виступом зірвала овації, уже ні в кого з присутніх, я думаю, не було сумнівів, що вона стала беззаперечною переможницею конкурсу вмінь. Лише Єрмін щось незадоволено бурмотіла, та на неї вже ніхто не звертав уваги.
Я кинула зацікавлений погляд на старшого принца – сподобалося чи ні? – і знову наші очі зустрілися. Та що ж таке? Мені не потрібна увага Харальда, мені вистачає його молодшого брата.

Брінейн запросив мене до бібліотеки після вечері. Я сподівалася, що він мав на увазі пізній вечір, коли палац засне, аби нас ніхто не побачив, як було раніше, але Стіг постав на моєму порозі рівно через пів години після того, як нам принесли їжу до покоїв. Зорія переводила здивований погляд з мене на помічника Ейна, а я й сама була спантеличена таким відвертим проявом уваги від молодшого принца, бо я все ж вважалася претенденткою для принца старшого. Хоч і формальною.
Чекати на мене Брінейна змушувати не стала, тож під підозрілим поглядом компаньйонки вийшла з покоїв слідом за Стігом. Ой, відчуваю, при поверненні на мене очікує пристрасний допит. І відкрутитися цього разу мені навряд чи вдасться. Але то буде потім, а зараз варто з’ясувати наміри принца.
Стіг вів мене зовсім не тими коридорами, якими я користувалася до того. Тож ми нікого й не зустріли. Ейн все ж не бажає, аби про наші зустрічі довідалися? У дверях бібліотеки помічник шанобливо схилився переді мною та прочинив двері, пропускаючи мене до приміщення. Сам заходити не став – кудись щез.
У книгосховищі панувала чарівна, навіть таємнича атмосфера. Неясне, розсіяне освітлення, яке замість прояснити, навпаки додає туманності, розмиває дійсність. Раніше я тут такого не помічала. Магія? У приглушеному світлі магічних ліхтарів неясний образ принца викликав ще більшу зацікавленість та непевне тремтіння. Ніби в очікуванні чогось… химерного, але з усім тим романтичного.
- Доброго вечора, Ліє, - тихим голосом привітався принц. – Не стійте на порозі. Ходіть до мене.
Ходити до вас? Але ж поряд, як і раніше, немає жодного місця для сидіння. Окрім підлокітника вашого крісла. Або ж ваших колін. А принц чекав і в очах його виблискували хитринки. Зробила крок, інший… Варто мені було опинитися у зоні досяжності Брінейна, як я уже опинилася у його міцних, не ілюзорних обіймах. І на його колінах, звісно ж. Аж шарпнулася від несподіванки.
Ейн тут же пильно заглянув мені у вічі:
- Я переходжу межу?
З відповіддю заплуталася, видавала лише якісь непевні вигуки, повністю потонувши у його потемнілому погляді. Певно принц усе зрозумів, бо більше мого мекання слухати не став – його вуста просто заволоділи моїми, язик штовхнувся всередину… Думки мої геть розлетілися, не бажали більше збиратися у затуманеній голові. Так би й розчинилася у цьому чоловікові, залишилася б на його колінах назавжди.
Це відчуття злякало, змусило зібратися з силами, докласти неабияких зусиль, та все ж таки відсторонитися від Брінейна. Я ж зовсім не за насолодою та втіхами сюди йшла. Мені необхідно з’ясувати, чого прагне принц.
Погляд, яким на мене дивився Ейн, був до того затуманений, а губи такими манливими та солодкими, що я ледь не перекреслила усі свої намагання та не припала до нього знову. Відвернулася, аби не бачити спокуси, та прошепотіла:
- Припиніть. Не на часі.
Ейн так тяжко зітхнув, що його тепле дихання полоскотало мені шию, змусило виступити сироти:
- Так, ви праві, люба моя Ліє.
Чоловік відсторонився, навіть руки свої, які до того обіймали мене, беззастережно блукали моїм тілом, прибрав, праву опустив на підлокітник, а лівою ледь чутно притримував за поперек. Відчула ірраціональне розчарування.
- Ви прислали за мною Стіга одразу ж після вечері. Чому? – аби відвернутися від спокусливого вигляду принца, поставила питання, що не давало мені спокою дорогою сюди.
- А хіба ми не про це домовлялися? – здивувався він.
Ну невже так важко не відповідати питанням на питання, а сказати прямо, що я йому подобаюся, і що він бажає зі мною відкрито зустрічатися? Чи то тільки мені цього хочеться?
- Але мене могли бачити.
- Не могли. Невже ви досі сумніваєтеся у моїх уміннях? – пирхнув принц.
- Не можу до них звикнути.
- Чи значать ваші запитання, що ви б не хотіли, аби про наші зустрічі дізналися?
Я б хотіла. Як не дивно, але я б дійсно хотіла, аби ми з вами стали парою. Відкрито та офіційно. Та чи хочете й ви цього? Чому не кажете відверто?
- Я начебто беру участь у відборі наречених для вашого брата. Така поведінка точно кине тінь на мою репутацію, - вирішила відповісти нейтрально, проте точно не вгадала з правильною відповіддю.
Після цих слів я шкірою відчула, як ставлення принца змінилося. Він ніби став таким далеким, недосяжним. Навіть рука, яка торкалася до попереку, пропала, лишивши по собі відчуття втрати. І хоч я досі сиділа но його колінах, здалося, що нас розділяє прірва. Не в силі більше терпіти цю несподівану відчуженість, підскочила та відійшла до полиць з книгами, почала роздивлятися написи на книгах. Повисло тяжке мовчання. Ось тобі й маєш! Бажала з’ясувати, чи серйозні наміри у принца, а натомість усе зіпсувала. Хотіла вже навіть піти геть, але принц зрештою подав голос:
- Вас вважають однією з фавориток відбору.
- О! – не знала, як реагувати. З одного боку, це виявилося приємним, проте з іншого, я зовсім не бажала виділятися.
- І Альдові ви теж дуже подобаєтеся.
Це зауваження змусило мене повернутися та поглянути, нарешті, на Брінейна. Під його пронизливим поглядом відчула себе комашкою під лупою у дослідника – мороз пішов по шкірі. А ще ж треба було дати відповідь.
- Дуже втішно це чути.
Що я мала ще відповідати? Що мені начхати на обрання Альда? Що мені надто важлива думка Ейна про мене? Навіщо він взагалі приплів сюди свого брата? Хоче відкараскатися від мене? Проте вітальний поцілунок стверджував протилежне. Як же все тяжко, я так заплуталася.
Знову повисла тиша. Брінейн більше не дивився на мене, погляд його блукав бібліотекою. Не в змозі більше виносити напружене мовчання, я зі словами: «Я стомилася, тож піду відпочивати» просто втекла.
А у покоях нарешті розповіла Зорії про всі свої пригоди з принцом, про те, що, мабуть, закохалася, а він… Почула від вірної подруги, що я дурепа, і що все ще наладиться.
А потім пів ночі проплакала у подушку, тож на ранок мала свіжий вигляд лише завдяки своїм продемонстрованим напередодні вмінням наносити макіяж.