Читати книгу - "Приручити Дикого, Анна Лященко"

Раян

Ректор зранку влаштував розбір польотів. Дісталося всім: і незграбному Торро, за те, що мало не збив Караду, і викладачам за те, що допустили занизьке планування студентів, і навіть Караді! За те, що, як і Торро, надто наблизилася до землі. Ректор, звичайно, не кричав на племінницю, як на решту винуватців вчорашнього інциденту, але коли вона стояла, опустивши голову, і вислуховувала моралі цієї степової ящірки - ректора, мій дракон ледве стримався, щоб не відкусити йому голову і не захистити мою дрібну від цих проблем.

Слава Богині Гір, ректор розібрався і мені дозволили залишитись в Академії! Я ладен розплакатися від щастя! Подумки, звичайно. Демонструвати емоції оточенню я не маю наміру. Не дозволяє виховання та статус. Хоча й думки мені доводиться постійно тримати під контролем, щоб не допустити ментального зв'язку із дрібною. Та й Кая не хочеться зайвий раз у голову впускати. Там і без нього розбрід і хитання, не вистачає ще повчань від цієї степової ящірки... тобто ящера... Гаразд, наставника...

Виходимо з кабінету ректора, і я при першій же нагоді хапаю Торро за комір і тягну в темний кут. Ось тільки не вчасно у мене в животі загуркотіло і нещасний однокурсник, мабуть, вирішив, що я зжерти його зібрався. Ну, дякую тобі братик Ердан, завдяки твоїм викрутасам у диких в Академії той ще імідж.

Струшую Торро сильніше, щоб перестав верещати та шиплю йому прямо у вухо:

- Я не голодний сьогодні та взагалі не їм студентів, у цьому віці ви вже жорсткі. Але якщо ти підійдеш до Каради ближче, ніж на п'ятдесят метрів, я зраджу своїм принципам, - уважно оглядаю переляканого однокурсника і додаю для більшої переконливості: - Тим більше якщо правильно приготувати…

- Вибачте, принце, але я не зможу виконати Вашу умову! Найбільша аудиторія у нас в Академії близько сорока метрів завдовжки. А звичайні класи ще менше, - Торро каже запинаючись і явно переляканий, тож на підкол це не схоже. Зважаючи на все, його мозок болісно намагається розв'язати проблему.

- Двадцять.

- Що "двадцять"?

– Двадцять метрів. Ближче не підходь!!

- Це набагато краще! Принаймні, реалізуємо! Але може, зійдемося на десяти? – Дивлячись на щасливе обличчя Торро, я намагаюся зрозуміти, він такий тупий чи навпаки – надто розумний?

- Умовив, десять метрів. І не сантиметром ближче!

- А підлітати можна?

- Ні! Підлітати ближче за сто не можна! - ричу я в сказі. - І підповзати, підпливати та підкопуватися теж!! Усвідомив??

- Так, звичайно, хвилиночку, я лише все запишу!

Некрилаті Боги!! І цей зануда навчається на дипломатичному факультеті! Сподіваюся, він ніколи не потрапить у Дикі Землі!

Карада

Ну що ж, здається і я попалася на чарівність принца! Коли я перебуваю поряд з ним, у мене переривається дихання, щось схоже я відчувала лише поряд зі своїм Диким. І я досі люблю його! Але чому маю таку реакцію на принца? Напевно, це блиск його золотої луски зводить мене з розуму. А його очі…

Моя дракониця в буквальному значенні слова пускає слині, коли бачить золотого дракона! Та і я теж, хоч і в переносному. Його погляд пронизує мене наскрізь, змушуючи задихатися і заплющуватись від захоплення. Зважаючи на все, це особливе вміння золотих драконів Диких Земель. І ніхто не може проти них встояти.

Але я не хочу бути схожою на всіх цих дурниць, які ходять за Раяном слідом і зітхають, захиливши очі, варто тільки принцу на них поглянути.

Я подякую йому за вчорашню допомогу, потім надаю подумки ляпасів собі та своїй дракониці й надалі намагатимуся уникати зустрічей з принцом! Навіть дивитися на нього не буду. У мене є мій Дикий, і я повернуся до нього, коли закінчиться навчальний рік. Я впевнена, що і він на мене чекає.

Чомусь мені здається, що між нами щось більше, ніж дружба. Я зрозуміла це, коли він лежав поряд під час мого линяння.

Тепер лишилося донести мої думки до батьків. А з його дикістю ми щось вирішимо. Впевнена, що він навчиться обертатися. У крайньому разі, я можу велику частину життя провести в драконовій іпостасі. І навіть завагітніти. Трохи бентежусь від цієї думки та згадую книгу, яку читала у королівській бібліотеці.

А з іншого боку, що тут такого? Я можу завагітніти й знести яйце, з якого вилупиться драконятко і ростиме у звіриній іпостасі до свого першого обороту. Я навчатиму його, і до того часу, коли вперше набуде людського образу, він знатиме все, що йому належить за віком!

Я читала, що зараз шириться рух за повернення до першоджерел. Багато пар цілеспрямовано використовують зачаття в образі дракона. І відмовляються від пологів, що стали звичними, самки відкладають яйце і виховують драконять. Це зараз навіть модно!

Я вся захоплена думками про наше з Диким майбутнім і не помічаю, як натикаюсь у коридорі навчального корпусу на принца. Мене як сотнями голок протикає, коли наші тіла стикаються!   Так ось, як принц діє на дівчат! Цікаво, чи він теж це відчуває? Судячи з вертикальних зіниць, що з'явилися на кілька миттєвостей, це трапляється постійно. Принц розлютився! Чергова дівчина притерлася до нього у темному коридорі!   Раяну це неприємно, зате тепер зрозуміло, чому він уникає підходити близько до дівчат. Якщо щоразу так відбувається, то це вже на тортури схоже!

- Вибачте, принц, я хотіла вам подякувати. Вчора ви мене врятували! І я хочу попросити вибачення за поведінку мого дядька, він не все бачив і не правильно зрозумів Ваш маневр! – швидко видаю я і тікаю, щоб мінімізувати наше спілкування.