Читати книгу - "Мідь та Золото, Анна Стоун"

Вони пройшли заасфальтованою доріжкою до будинку. На клумбах, по обидва боки, як завжди росли кущики півоній, і сині айстри. А на порозі сиділа пухнаста кішка з великими зеленими очима.

— Соня? Моє ти золотце. – нахилилася Рада, щоб почухати її за вушком. — Ти ще тут. Не замучила тебе тітка?

Раптом вхідні двері стукнули. Рада завмерла, а потім повільно випросталася. На порозі стояла темноволоса жінка зі стягнутим волоссям у пучок, і нестерпно холодним поглядом.

Десь хвилину тітка та племінниця дивилися одна на одну у цілковитій тиші. Альбрехт теж не наважувався подати голос. Ця строга, похмура жінка вселяла йому тепер страх.

— З'явилася? – якось надто байдуже поцікавилася тітка Мері.

Рада гордо підвівши голову, подивилася на тітку з такою самою байдужістю. Все-таки ці два роки для неї не пройшли марно. Вона не збиралася лаятись з нею на порозі.

— Ти мені не рада?

— Я думала, що ніколи тебе не побачу у цьому домі! Для чого прийшла? — з викликом сказала жінка. – І хто це з тобою?

— Я… я Альбрехт. Наречений Ради.

Марія Федотівна зміряла його вивчаючим поглядом і  скривилася.

– Тобі тут не раді. Хотіла шукати свою матусю. Провалюй!

– Я її вже знайшла! Якщо тобі хоч частина історії відома, то моя мати Катана Вольфрам є однією із засновників Резенфорда. І вона загинула, захищаючи школу, до якої тобі навіть не снилося ходити!

— Я засмучена. – з неприхованою байдужістю відповіла вона. – Не дуже радуйся своїм чарівним здібностям. Незабаром і ти помреш, як і твоя матуся. — Вона ще раз кинула погляд на Альбрехта. — І цього з собою прихопиш.

Від гніву у хлопця по вилицях заходили жовна.

— Вибачте, Маріє Богатирьова. Вона шкодувала, що не могла повідомити про себе за ці два роки, тож ми й приїхали. Якщо ви дозволите, ми розповімо вам все!

— Шкодувала? Дурниці! Вона не спромоглася навіть написати за цей час! – губи її знову скривилися. — І де ж вона з вами познайомилася, юначе? Напевно, на якійсь вечірці! Ніколи не бачила такої безглуздої зачіски. Їй богу, як дівчисько. Лінь підстригтися?

Альбрехт відчував, що вибухне від обурення. Йому довелося докласти зусиль, щоб говорити так само спокійно. 

– Ні. Якщо ви думаєте, що Рада весь цей час гуляла, то ви помиляєтесь! Якби ви дали нам спокійно розповісти, то дізналися, що Рада два роки тому випадково потрапила в сімнадцяте століття. І ми познайомилися не на вечірці, а на шляху до Мерліна. Я його молодший брат. — Рада захоплено глянула на Альбрехта. Зараз він справді був схожий на герцога. Хлопець суворим поглядом зміряв жінку, перш ніж продовжити. — Вам це здасться абсурдом, але ми билися на війні в армії Великого герцога. А Раді навіть дали титул «Золота герцогиня». Його не так просто отримати.