Читати книгу - "Принади життя чорної відьми, Кілі Каель"

Як тільки на вулиці стемніло достатньо, щоб можна було приховати особистість перехожих, Кіготь вирушив на зустріч з Хлоєю Рейно, сподіваючись, що не помиляється в здогадах. Бо що якщо він має рацію і в будинку дівчини ховається чорна відьма, то їм точно буде про що поговорити.

Тому, начепивши захисні амулети і захопивши лише двох найкращих людей, - досвід підказував, що й дюжина тут буде марною, - зупинився перед будинком, вирішивши бути чемним, і постукав.

Зі скрипом двері відчинилися, пропускаючи гостей, але щойно Кіготь переступив поріг, зачинилися перед носом його хлопців. А їхні стуки і тихі стогони, що пролунали, дали зрозуміти чоловіку, що його челядь приспали... як мінімум. Все ж таки, він вірив у гостинність відьми, інакше, інтуїція підказувала, вже був би мертвий.

У кімнаті, куди Кіготь потрапив, спалахнули свічки, освітлюючи приміщення, серед якого розташовувався гарно сервірований стіл і два стільці, а посередині стояла тоненька ваза, ніби спеціально приготовлена ​​для троянди, що він приніс. Кіготь усміхнувся і був щиро заінтригований майбутньою зустріччю. Жінка, може, й була старою, але явно не дурною, раз зуміла так добре все підлаштувати. Мабуть, за ним стежать і роблять це дуже вміло.

Тихий стукіт каблучків знаменував феєричну появу довгоочікуваної хазяйки. З темряви коридору, наче кішка, похитуючи стегнами, йшла незвичайна жінка, яких ще не довелося бачити Кігтю. У тінях свічок, відблиски грали на довгому рудому волоссі, незвично розпущеному для місцевої моди. Обтягуюча сукня в підлогу, до самих щиколоток, здавалося, немов зшита павуками із ажура, візерунок якого ущільнювався в області грудей і нижче талії. Але навіть так було видно – під ним тільки шкіра.

Кіготь шумно втягнув повітря і ковтнув, стискаючи кулаки і стримуючи перший порив - накинутися, присвоїти, підім'яти та підкорити. Тонка фігурка з округлими грудьми зводила з розуму, але зараз його погляд піднявся до губ і незвично розфарбованим очам жінки, в яких горіло неприкрите бажання.

- Ласкаво прошу до мого дому, - тихим грудним голосом промуркотіла жінка, повільно ступаючи на тонких високих підборах і призивно посміхаючись. – Дякую за квітку.

Кіготь ніби прийшов до тями, не в змозі відірвати погляд і насолоджуватися виглядом, простягнув троянду і зробив крок назустріч.

Каліста обережно прийняла квітку, помітивши, що всі шипи зрізані. Розумно. Читати між рядками вона вміла.

- Сідайте і опустимо формальності. Мене звуть Ліста, - м'яко промовила відьма, навмисно скоротивши ім'я і, влаштовуючись навпроти, простягла коробочку. – У мене також є подарунок.

- Це справжнє ім'я? - посміхнувся чоловік, сідаючи і відкриваючи коробку.

- А Кіготь – це справжнє ім'я? - усміхнувшись, хмикнула жінка.

- Ляльки? – підняв брову чоловік, витягаючи мотанки.

- Вони незвичайні. Якщо кинути їх у воду, вони перетворяться на людей. Тих трьох, кого ви відправили сюди.

- Ось як, - округлив очі Кіготь, піджавши губи. - Дякую, що не стала їх вбивати.

- Я не плюю в колодязь, - підморгнула, наливаючи у келихи вино та переходячи на ти. - Спробуй, тобі сподобається.

- Можливо, - задоволено кивнув Кіготь, з голови до ніг розглядаючи відьму. - Розкажи про себе. Це твій будинок? Чи тобі Хлоя дала притулок?

- Чи не забагато питань для початку знайомства?

- Дай відповідь хоч на один.

- Навіщо мені це?

- Тоді я відповім на твої запитання.

- У мене їх немає. Лише пропозиція співпраці.

- Значить, це ділова вечеря? – повільно підняв келих чоловік, принюхавшись.

- А на що ти сподівався? Не бійся, вино не отруєне.

- Я хотів би побачення, - дивлячись відьмі в очі, пригубив вино Кіготь, жадібно пожираючи очима тіло відьми.

- Хіба не краще розділяти роботу та стосунки?

- Одне іншому не завадить, - промовив чоловік, відставивши келих і вже перебуваючи в стані готовності накинутися на жінку.

Ось тільки Калісті зараз треба було зовсім інше, а тому…

Двері з гуркотом відчинилися, пропускаючи двох людей Кігтя, які досі нудилися біля порога.

Кіготь від злості злегка смикнувся.

- Пішли геть! - гаркнув чоловік, розвертаючись до відьми. - Вибач, нас перервали.

Але цього було достатньо, щоб розвіяти романтичну атмосферу.

- Не страшно. Ось, візьми, - простягла Каліста маленький дзвіночок. – Подзвони в нього і озвуч прохання, якщо тобі знадобиться моя допомога. Але тільки май на увазі, за свої послуги я беру дорого. На цьому, мабуть, закінчимо наше знайомство. Все-таки час пізній.

Відьма посміхнулася і тихо прошепотіла: «Кузенько, відправляй хлопчиків додому».

Наступної секунди Кіготь разом із чоловіками опинилися у своєму улюбленому барі, розлякавши народ раптовою появою. Але ще страшнішим став дикий заразний сміх негласного ватажка міста. От і надягай десятки амулетів, а толку від них ніякого. Вражений зустріччю і дивовижною жінкою, він довго посміхався і не міг повірити, що трапилося. Але коли зайшов у свій кабінет і побачив на столі коробку з ляльками та пляшку вина, посмішка злетіла з губ. На столі лежала картка з написом: "Я подумаю".

Кіготь облизнувся, мов хижак, що вийшов на полювання. Таку жінку він упустити не міг, не мав права. Мала ще не знала, але вона належатиме йому. Це лише питання часу. Саме таку, як Ліста Кіготь хотів бачити поряд із собою та під собою.

- Ти вже моя, відьма, - прохрипів чоловік, піднявши пляшку вина.

Каліста посміхалася, наче школярка, що нашкодила. І почувала себе пресиченою, заспокоєною, але не задоволеною. Вона недаремно розстаралася, влаштовуючи вечір і наводячи лиск. Каліста зуміла зачепити чоловіка і була рада. Вона захотіла його, як тільки побачила. Самець, хижак, ватажок, і саме Кігтя відьма хотіла бачити у своєму ліжку. Репутація? Боги, яка до біса репутація, коли в животі зводить від одного погляду на високого, лощеного і статного представника чоловічої статі, від якого віє силою та владою. І хоч на ньому була маска, але карі очі здавались чарівними, голос оксамитовим, а тіло просто божественним.