Читати книгу - "Принади життя чорної відьми, Кілі Каель"

От як закоротило на безриб'ї! І якби не прожиті роки і наявність розуму, валялася б відьма вже у ліжку, як дівка на сіні.

Посміявшись над своєю незадоволеністю, відьма вирушила у ванну... виправляти ситуацію. А як інакше зберегти голову ясною? Адже всі ми люди, зрештою, навіть ті, хто відьми.

                                              ***

Відкинувшись на стільці, Кіготь перегортав черговий талмуд зі своєї далеко не мізерної бібліотеки в пошуках інформації про чорних відьом. Вирішивши перелопатити хоч усі книги міста, але з'ясувати бажане, чоловік хижо посміхнувся. Полювати він любив, хоча здобич завжди була різною. Адже в житті всяке буває, а вже у нічного ватажка міста і поготів. Але цього разу унікальність можливого трофея підганяла всі мисливські інстинкти внутрішнього самця. Хотілося отримати відьму з усіма її примхами і оголосити своєю. Чи це було кохання? Ні. Про те поки що не йшлося, але й байдужістю тут не пахло. Ліста чоловіка зацікавити змогла та тримала на гачку міцно. Хоча хто кого тримав, це ще розібратися треба.

Тим часом, грюкнувши дверима, в кімнату зайшов Феймер Фрост, тримаючи в руках довгоочікувану скриньку.

- Дістав?

- Як просили.

Відкривши кришку, Кіготь посміхнувся і пройшовся пальцями по холодному металу. Виняткова жінка варта більше, ніж звичайні подарунки. Ось і тут Кіготь вирішив виявити кмітливість, хоча був упевнений на всі сто, сюрприз їй навряд чи сподобається. Зате, навіть не сумнівався, вже відьма гідно оцінить дар.

Він усміхнувся, передчуваючи нову зустріч і тихо скоса поглядаючи на пташку, що сидить біля вікна… кожен день нову… І зітхнув – знову відьма бавиться. Але з цим стеженням час зав'язувати.

Потягнувшись і розім'явши м'язи, чоловік відкрив одну зі своїх маленьких скарбниць і дістав сильці. Завжди приємно було пограти із гідним суперником. Та й труднощі він долати любив. Ще більше він любив жінок. Але з цією, мабуть, доведеться повозитися. Так просто вона йому не здасться. Хоча, було б просто – перестало б бути цікавим.

А ось чорна відьма зараз справді була потрібна, її сила та допомога, як не крути. Щось дивне відбувалося в місті, а маги світла тут не помічники, вже Кіготь знав напевно. Отже, роботи для відьми знайдеться достатньо. І це добре, що занесло її в Алорін. Настав час вичистити цей гадюшник, дочиста. Вже цього разу має вийти, тому що, на відміну від більшості, Кіготь розумів важливість темних та специфіку їхнього дару.

                                               ***

Трохи пізніше, врятований Калістою від наслідків привороту, Граф Воран викладав свої думки щодо можливого співробітництва з відьмою самому придворному магу королівства, Лейтону Росу.

Сказати, що маг загорівся ідеєю чи зрадів подібній практиці в компанії темної старої, граф Воран не міг. Відреагував чоловік спокійно, холодно та цинічно, втім, як і завжди. Але сподіватися не соромно. Розчарували його трохи пізніше.

Лейтон Рос насупився і нервово барабанив пальцями по столу.

- Граф, ви розумієте, наскільки небезпечним може бути таке знайомство? Для вас, магів, королівської родини та міста загалом. Це не ніжна квіточка, а серйозна сила, яка може обернутися прокляттям на весь Алорін. Ви не замислювалися, чому в Сейнорі немає жодної чорної відьми?

- На що ви натякаєте Лейтон?

- Кожна відьма, народжена чорною або прийдешня в це місто, позбавлена ​​темного дару особисто мною, як і пам'яті. Нам заборонено знищувати відьом та некромантів, але лише офіційно. Невже ви думаєте, що король і придворні маги дозволять розгулювати країною людям, здатним викликати епідемію, підняти мертвих і проклясти народ?

- Але дозвольте, Лейтон, не всі ж темні творять зло!

- Граф, ви забуваєте, будь ви магом, то знали б, що сила завжди вимагає виходу і ламає нас, якщо довгий час не використовувати її. Навіть заборони ми темним чаклувати, зло вирветься назовні рано чи пізно і набагато сильніше, з більшими наслідками, ніж ми можемо собі уявити. Така природа магів.

- Я сподівався, що ми зможемо використати їхню силу та знання на користь королівства…

- І ми використаємо. Ми дізнаємося про все, що їй відомо, як тільки зловимо відьму. Я особисто прочитаю її.

- Хіба після цього маги не божеволіють?

- Так, ймовірність дуже велика, але це ціна знання і цілком прийнятна.

- Невже не можна ризикнути?

- Граф, тільки тому, що ви один із радників безпеки, я розповім вам дещо. Ви були хворі і ще не знаєте, але після події на міському цвинтарі зникла одна з горгулій. Замість неї зараз там стоїть звичайний камінь. Ви знаєте, що горгульї охороняють перехід у інший світ, і коли наблтжається реальна загроза, вони встають на захист міста і борються зі злом? Але істота досі не повернулася, з чого я роблю висновок, що її знищено. Граф Воран, якою силою повинен володіти маг, щоб знищити горгуллю і приховати це?

Ось тепер чоловік і зовсім засумував, засмутившись і втрачаючи надію. Можливо, його план справді був провальним з самого початку?

- Сподіваюся, більше подібні думки вас відвідувати не будуть, - холодно закінчив маг, відкинувшись на стільці. – І якщо ви дізнаєтеся про місцезнаходження відьми, обов'язково передайте мені цю інформацію.

- Так, звичайно, - кивнув чоловік, важко підвівшись.

Граф Воран, засмучений почутим, але не опустивши руки, пішов додому. Потрібно було порадитися, обговорити все з братом і все ж таки зустрітися зі старою. Він вірив у свою правоту, незважаючи на доводи мага. І вже не домисли, а реальний договір представити королю. Монархи роздуми та умовиводи цінували менше ніж факти та результат проведеної роботи.

Лейтона Роса чоловік поважав і до його порад щодо будь-якого магічного втручання завжди дослухався. Але цього разу інтуїція волала про протилежне. Чомусь не хотілося йому бачити відьму мертвою, хоч і була вона стара, та все ж таки життя йому врятувала, і навіть відправленого братом шпигуна не вбила. Адже могла, але не зробила. Саме тому не розповів Росу про те, що відьму знайшла дочка, та й від кого про неї дізналася також. Зберегти вирішив обох. У тому, що Лейтон Росс міг прочитати і його малу Тінелі, граф не сумнівався, тому вирішив не ризикувати. На жаль, холодність та жорстокість придворного мага були відомі багатьом. Але й іншим захисник королівства бути не міг, надто вже багато було в його долі брехні, бруду та підлості. Ось і став жорстоким, намагаючись бачити у всіх навколишніх ворогів. Та й виконувати свою роботу йому, мабуть, стало набагато легше.