Читати книгу - "Наші розбиті серця , Кетрін Сі"

Я мовчки сиділа і спостерігала за тим, як по хазяйськи ця дівчина оглядає палату. Її сумочка опинилася на дивані, що стояв у кутку, а сама вона у той час вже сиділа біля Ейдена і дивилася на нього якимось зверхнім поглядом. Хто ця жінка і що її  пов'язує з моїм хлопцем? 

– Мила, познайомся з моєю подругою дитинства, – нарешті згадує про мене. – Це Ельвіра, ми дружили до того, як я потрапив до в'язниці. 

Він спеціально робить акцент на тому, що вони дружили колись, але не зараз. Також, він назвав мене мила, отже дає зрозуміти цій пані хто я така для нього. 

– О, то ти колишня подруга Ейдена? – Протягую їй руку. – Я Хейзел – дівчина Ейдена. 

– Мені також дуже приємно познайомитися з дівчиною мого друга, бо він ніколи не був у нормальних стосунках. 

Ми тиснемо одна одній руки і я розумію, що ця дівчина точно вміє тримати удар. Воно й не дивно. Ельвіра виглядає сильною та самодостатньою дівчиною. Її сім'я точно має якийсь там “статус” і вона ніколи не знала, що таке бідність. 

– То, як ти дізналася про те, що Ейден тут? 

– Хіба це.. 

– Важливо. – Різко відповідаю і тим самим блокую можливість їй уникнути відповіді. 

– Почула від його мами. 

– Почекай, – Втручається Ейден. – Моя мама знає, що я тут? 

– Так. 

– Звідки? 

– Цього я не знаю. – Знизує плечима і цей жест мене чомусь дуже сильно роздратував. – Ви досі з нею у сварці? 

– Вона викреслила мне з сімейного реєстру – як ти думаєш? – Стільки сарказму у голосі чоловіка я чую вперше. 

– Вона не могла цього зробити.. 

– Чому ти так думаєш?

Ейден починає злитись, сподіваюсь це не зашкодить йому. 

– Твоя мама не така людина! 

– А яка вона людина, Ельвіро? – Дівчина нічого не відповіла. – Навіщо ти тут? 

– Прийшла провідати.. 

– Правду, Ель! 

– Твоя мама попросила прийти, а потім сказати в яком ти стані. – Відвертає голову.

– Сподівається, що я присмерті? 

– Ні! 

– Ти побачила, що я живий і навіть більше! Тепер ти можеш піти. 

Я сиділа й мовчки спостерігала за їх перепалкою. Ейден точно не вважає її подругою, в той час, як вона думає інакше. Яка цікава особа, його колишня подруга. 

– Я залишу свій номер, якщо буде щось потрібно, то подзвони мені. 

– Ні. 

– А я однаково залишу номер.. хочеш ти цього, чи ні. 

Ельвіра швидкими рухами дістала візитку, зі своєї сумочки, і залишила її на тумбочці біля койки Ейдена.

– Я ще прийду, не думай що я так легко здамся. 

Ні я, ні Ейден нічого не відповіли на цю її погрозу. Якийсь час ми ще слухали віддаляючийся стукіт її підборів. 

– Я встиг забути яка вона токсична. 

– Ви не бачилися з моменту твого ув'язнення? 

– Так, – сідаю на ліжко. – Дивно було бачити її тут, а тим паче, коли вона робить вигляд ніби це не вона ігнорувала мене всі ці роки. 

– Чомусь мені здається, що від неї буде купа проблем. 

– Тобі не здається. Ельвіра вміє навести хаос довкола, а сама в той час залишається неушкодженою. 

Була майже третя година дня, коли прийшла Брітні, а за нею і Генрі. Знайомство моєї подруги та дядька Ейдена пройшло не надто добре, бо як виявилося, вони не змогли поділити місце на парковці і наговорили один одному образних слів. Заради Ейдена вони погодилися вести себе спокійно та не створювати конфліктні ситуації. 

Брітні привезла Ейдену шоколадний торт та класичні плитки шоколаду. Генрі привіз різні фрукти. Але що Брітні, що Генрі однаково привезли сигарети, що віддали мені у коридорі. Так, я попросила про це. Я віддам їх Ейдену, як тільки ми вийдемо з лікарні. 

– І так, – Починає розмову Брітні, коли ми сідаємо у кафетерію, – Ейден, де ти був увесь цей час? 

Я намагаюся поглядом попросити не піднімати цю тему, але подруга навіть не дивиться на мене. 

– Я повинен відповідати? 

– Ні. – відповідаю я. 

– Так, – Але Брітні точно не здасться. – Ти покинув Хейзел і мені цікаво де ти був. 

– Я не кидав Хейзел, – стискає кулаки. – Так склалися обставини. 

– Які обставини? 

Ейден нічого не відповів. 

– Так, годі вам! – Підводжуся зі стільця. – Брітні, ходімо зі мною, купимо нам поїсти. 

– Я не хочу..

– Ходімо!

Подруга розуміє, що я не піду сама, тож також підводиться зі стільця.

– Що ви будете? – Запитую у Генрі та Ейдена перш, ніж піти.

– Я буду каву та тістечко. 

– Мені будь ласка те саме, що і тобі, – каже Ейден і посміхається. 

– Гаразд. – Посміхаюсь у відповідь. 

Лише коли ми відійшли на безпечну відстань, щоб нас не почули чоловіки, я почала розмову: 

– Що ти в біса робиш? 

– Ти про що? 

– Навіщо почала питати про те, де був Ейден? 

– А що не так? – Підходить до вітрини з їжею. – Тобі хіба не цікаво де він був? 

– Цікаво, – погоджуюсь, – Та я не хочу на нього тиснути, Бріт. 

– Ти думаєш, що він сам розповість? – Мовчу. – Хейзі, він сидів у в'язниці, він нічого тобі не розповість! 

– До чого тут це? – Мені не подобається куди хилить подруга. – Ти хочеш сказати, якщо він сидів у в'язниці, отже він тепер назавжди злочинець? Брітні, я не очікувала від тебе. 

– Ні, це не те.. 

Я вже не слухала її і просто вийшла з кафетерію. Якого біса вона говорить? До чого тут те, що Ейден має судимість? Якщо сидів, значить ніколи не скаже правду? Що за маячня? 

Опинившись на вулиці я набрала в повні груди повітря і видихнула його. Це допомогло мені трохи заспокоїтися. Побачивши ліворуч лавочки я сіла на них. Людей біля лікарні було доволі багато. Хто у лікарняній формі, хто у звичайному одязі. У Ейдена немає нормального одягу, він приїхав у моїй сорочці, хоча я забрала її у батька, тож вона чоловіча. Потрібно щось купити йому. Не поїде ж він у брудних джинсах додому. Мені також не завадило б змінити одяг, бо на рукавах кофти кров Ейдена.