Читати книгу - "Сестри крові"

і поцілував у вуста. Це означало, що він благословляє мене, тому я не сіпалася. — Ти зворушила мене. Звісно, що є в мене таке замовлення, але тобі доведеться вдавати парубка, бо дівчатам непритаманно носити шпагу». — «Звісно, — погодилася я. — І теж про це думала». — «Добре. Тобі підберуть чоловіче вбрання. Ти отримаєш гроші і замовлення, на яке тобі виділено місяць, щоб спокійно підготуватися і вистежити певну особу. Коли завершиш справу, повертайся сюди. Тобі ще рано оселятися деінде». Потім він задер на мені хламиду до пупа і оглянув спочатку мій живіт і ноги, а відтак ще й сідницю, щось задоволено під ніс муркочучи, і перехрестив мене: «З Богом!» Я подякувала і покинула його кабінет з думкою, що нізащо вже сюди не повернуся. Надто, що мені було відомо, як пріор любить спокушати сестер і злягатися з ними.

Завдання на мене чекало в Празі. Я повинна була вистежити і зійтися в двобої зі шведським капітаном Гуго Ларссоном. Замисливши віддавна перевтілитися на юнака і піти навчатися до університету, я ще в монастирі вправлялася розмовляти й поводити себе, як юнак. Я спостерігала за іншими чоловіками, які привозили до монастиря харчі й дрова, прислухалася, придивлялася до їхніх рухів і поведінки і непомітно для інших наслідувала.

Був травень 1639 року, вже двадцять один рік тривала виснажлива війна, шведські війська фельдмаршала Юхана Банера якраз облягали Прагу. В околицях міста було розбито кілька таборів, рябіло безліч наметів, над якими тріпотіли прапорці, диміли вогнища, розносячи запах печені, й лунали збудливі п’яні вигуки. Я не знала, в чому провина капітана Ларссона, і це не давало мені спокою, я хотіла довідатися про нього дещо більше, інакше не могла відчути до нього ненависті й бажання вбити, а тому оселилася неподалік, ходила по корчмах, де гуляли прості вояки, і слухала їхні теревені. За кілька днів я вже добре орієнтувалася, де розташований той чи інший полк, хто ним командує і які стоять перед ним завдання. Якось я опинилася в товаристві підпилих Ландскнехтів і, вперше почувши ім’я капітана Ларссона, відразу поцікавилася, хто він. Мені пояснили, що це страшний відчайдух і скандаліст та що зараз він під арештом за розбій. Ого, подумалося мені, як же я його дістану? Та з’ясувалося, що за два-три дні він вийде на волю, а побачити його можна буде в корчмі «Під Чорним Орлом», куди сходяться офіцери. Відтак я довідалася, що капітан зо два місяці тому викрав був доньку одного добропорядного міщанина, поглумився над нею, утримуючи її в себе цілий тиждень, а опісля вигнав. Її батько понад місяць добивався справедливості, і оце лише недавно покарали капітана тижневим арештом. Отже, здогадалася я, батько, незадоволений таким покаранням, звернувся до Товариства доброї опіки. Цього мені виявилося достатньо.

Облога тривала ліниво, пражани вдало оборонялися, і все йшло до того, що шведам доведеться відступати. Я обрала для себе образ студента, ким, зрештою, і збиралася стати в майбутньому, а кошти, які мені виділили на виконання замовлення, вирішила зекономити для навчання, тому обідала в дешевій корчмі, де їла яринову юшку і хліб зі шкварками та квашеним огірком. А що капітан, вийшовши з арешту, щовечора засиджувався «Під Чорним Орлом», то я теж почала вчащати до тієї корчми і терпляче чекала нагоди зчепитися з ним. Я сідала собі в куточку, замовляла лише пиво і читала пригоди «Хитромудрого ідальго Дон Кіхота Ламанчського». Це мав бути мій перший поєдинок на смерть, я хвилювалася і, звісно, воліла мати суперника п’яним, а не тверезим. Я виглядала на хлопчака, тож у такого бувалого капітана не міг би й сумнів зародитися, що він може зазнати від мене поразки. І ось, коли він минав мене з кухлем, при цьому горланячи щось невиразне, я випростала, мовби ненароком, ногу, він перечепився і гепнув на підлогу, розквасивши об розтрощений кухоль губу. Він зірвався на ноги і захрипів од люті. Його друзі розреготалися та почали з нього кпити, це додало ще більшого жару, він ухопив мене за плечі, підняв і пошпурив на чийсь стіл. Стіл піді мною розвалився, кухлі розлетілися, зчинився гармидер. Я добряче потовклася, але вихопила шпагу і обізвала його невмиваним кнуром. «Іди сюди, гівно в мундирі! — гукала я до нього. — Ти можеш тільки кулаками? А як тобі шпага?» Присутні стали його підбадьорювати, щоб прийняв виклик від жовтодзьоба, та й далі кпити і шпигати. Цього вже не витримала його душа, й він, вихопивши шпагу, кинувся до мене, а я вислизнула з корчми, зайняла стійку і чемно чекала. Однак поєдинку не вийшло, його друзі, бачачи, що він п’яний, як беля, і не годен втримати рівноваги, вхопили його за руки й примусом стримали, а до мене підійшов один з них і запропонував зійтися нам для двобою наступного дня надвечір. Я мусила погодитися, хоч це й ламало мій план.

В обід того поєдинкового дня я, як завше, зайшла до своєї корчми і щойно встигла пообідати, як побачила, що суне сюди капітан Ларссон. Я метнулася до корчмарки, юної дівиці на ім’я Марта, яка вже мені не раз клеїла очка, і попросила, щоб мене сховала. Вона вказала на сходи, я піднялася й стала чекати. Капітан увійшов рішучим кроком і відразу попростував до шинквасу.

— Це тут у вас обідає цей глистоподібний піцик?

— Який саме? — засміялася Марта, демонструючи капітанові свої об’ємні перса.

— Ну, той хирлявий довгоногий шпиндик?

Марта вдала, що не розуміє:

— У нас кожен другий довгоногий.

— Але той красунчик з-під маминої спідниці, худий, як зелена трясця, той студентик з книжкою...

— A-а, так би й сказали — з книжкою! Він тут буває. А що?

— Дай мені те саме, що він собі замовляє.

— Ой, пане капітане, може, не варто? Студенти, відомо, бідні, як турецький святий, і їдять таку потеруху, що справжньому офіцерові й геть не пасує.

— Нічого-нічого, давай і не питай.

Він сів за стіл, а Марта йому принесла мій обід. Капітан почав їсти. Я непомітно для нього стежила, перебуваючи в затінку. Несподівано до корчми зазирнув офіцер з двома драгунами, видно, вистежуючи дезертира. Офіцер підійшов до капітана і з подивом запитав:

— А ти що загубив у цій забігайлівці?

— А ти хіба не чув? Та ж викликав мене на дуель один студентик. Мене це нахабство неабияк зацікавило. Я дізнався, що він обідає у цій кнайпі,