Читати книгу - "З ним безпечно , То Софія"

Ми з Ірою вели хлопців на пляж, а дівчата — на екскурсію до маяка. У мене вже загоріли плечі, і я вперто не носила капелюха, бо в ньому виглядала, як вихователька пенсіонерського табору. Іра ж навпаки — в темних окулярах, з шовковою хусткою і пляжною торбою, як богиня з реклами спрею від засмаги. 

— Я вчора бачила, як Дамір на тебе дивився, — кинула вона, коли ми розкладали рушники на піску. 

— Та ну, — бурмотіла я, але щоки горіли. 

— Ну звісно. Просто друг приносить м’яких тигрів, питає дозволу на обійми й дивиться, ніби тебе щойно з неба спустили, — Іра засміялась. — І все це "просто так". 

Діти грали в м’яча, хтось копав яму до самого Китаю, а я стояла по коліна в теплій воді, коли до мене підійшов він. 

— Привіт, — сказав Дамір. На ньому була біла лляна сорочка, розстібнута зверху, і сонце робило його трохи нереальним.
— Привіт, — відповіла я, намагаючись не витріщатись на його ключицю. 

— Ти не боїшся? — раптом питає він, киваючи на хвилі. — Я чув, ти не дуже любиш холодну воду. 

Я підняла брову:
— А ти вже й це знаєш? 

— Маю свої джерела, — посміхнувся. 

— То може покажеш, як її "полюбити"? — кидаю, сама не вірячи, що фліртую настільки відверто. 

— Якщо довіряєш, — простягає руку. 

Я вагаюсь тільки мить. Потім кладу свою долоню в його. Вода хлюпоче об ноги, а сонце вже хилиться до заходу. Ми повільно заходимо глибше — мені морозить шкіру, але тепло його руки тримає мене міцно. 

— Головне — пірнути одразу, — каже він. — І не боятись. 

— Легко сказати... 

— Давай разом. На рахунок три. 

— Гаразд. 

— Один... два... — його очі блищать. — Три! 

Ми пірнули. Холод ударив, як електричний розряд, але в наступну мить я виринула — і розсміялась. Голосно, щиро, знову — як колись. Дамір був поруч. Вода струменіла по його волоссю, а обличчя світились радістю. 

— Я ж казав, — сміється. — Це не страшно. 

Я обернулась до нього, вода по плечі. Він наблизився, обережно торкнувся мого волосся, провів пальцями по мокрому пасму. 

— От і все. Тепер ти — частина моря. 

— А ти? 

— Я — твоя частина, — тихо сказав він. 

Серце шалено бухкало, і якби не вода, воно, певно, вистрибнуло б з грудей. Я не встигла нічого відповісти — він нахилився й торкнувся губами моїх. Ніжно, повільно, як хвиля, що торкається берега. 

Я обійняла його. І мені це дуже подобається.