Читати книгу - "Усмішка: оповідання"

«Такі нетривкі». Шумовиння накипало на хвилях і розліталося геть. Мозкові звивини наче вкритого памороззю кущастого коралу про щось замислилися: «Чоловіки. Вони такі нетривкі... Ламаються, наче ляльки. Вони ні для чого не придатні. Лише хвилина під водою — і вони безсиліють, нічого не бачать надовкола, судомно смикаються і посіпують ногами, а тоді несподівано завмирають і просто лежать. Тихенько лежать. Так дивно. І варт було вичікувати стільки днів, щоби так розчаруватися?! Що з ним тепер робити? Он він — голова звисає, рот відкритий, повіки опускаються, очі осклілі, шкіра поблідла. Прокидайся, дурнику! Прокидайся!»

Вода омивала його.

Чоловік вільно висів у воді, роззявивши рота.

Фосфоренція, довгі зелені пасма зникли.

Його було звільнено. Хвиля принесла його назад до німотного берега. До дружини, котра зачекалася на нього під холодним дощем.

Дощ невпинно поливав чорні води.

Під важко навислим сірим небом у сутінках закричала жінка, і її крик рознісся далеко навкруги.

«О, — міріади прадавніх піщинок мляво ворухнулися у воді, — хіба це не схоже на жінку? Їй він також тепер не потрібен!»

Була сьома година. Лило як із відра. Споночіло і похолоднішало. Готелі на узбережжі мусіли ввімкнути опалення.

Мить у сонячнім промінні[44]

Переклала Марія Шурпік

Одного спекотного дня наприкінці жовтня вони приїхали в готель «Де лас Флорес». У внутрішньому дворику готелю палахкотіли червоні, жовті та білі квіти, схожі на вогонь, що освітлював їхню маленьку кімнатчину. Чоловік — високий, чорнявий, блідий — виглядав так, ніби всі ці десять тисяч миль їхав у сні. Він пройшов через вимощений плиткою внутрішній дворик, несучи в руках кілька простирадел, зі змученим зітханням гепнувся на вузьке ліжко в номері та заплющив очі. Поки він лежав, його дружина, молода золотоволоса жінка віку двадцяти чотирьох літ, в окулярах з роговою оправою, посміхаючись адміністратору готелю містеру Ґонсалесу, снувала між кімнатою і машиною.

Спершу вона притягла дві валізи, потім друкарську машинку. Подякувала містеру Ґонсалесу, рішуче відмовившись від його допомоги. Згодом притягнула величезний пакунок з мексиканськими масками, що їх прикупила в озерному містечку Пацкуаро, і знову побігла до автівки за меншими валізами та сумками; не забула при цьому і за запасну шину, яку боялася залишити в машині, щоби місцеві жителі не поцупили. Паленіючи від напруження, вона тихо наспівувала, замикаючи автівку і перевіряючи, чи всі вікна закриті, а потім попрямувала назад у кімнату, де її чоловік, заплющивши очі, лежав на одному із ліжок.

— О Боже, — не розплющуючи очей, пробурмотів він, — ну й ліжко, хай йому грець. Помацай. Я ж тобі казав, проси з м'якими матрацами. — Він втомлено ляснув по ліжку. — Тверде, мов камінь.

— Я не вмію говорити по-іспанськи, — відказала спантеличена дружина. — Треба було самому говорити із власником.

— Слухай, — мовив він, повернувши голову і привідкривши сірі очі, — я цілу дорогу був за кермом. А ти просто сиділа і дивилася у вікно. Ми ж домовлялися: усі витрати, готелі, бензин, мастила і так далі ти береш на себе. Це вже другий готель, де нам трапляються жорсткі ліжка.

— Вибач, — сказала вона, починаючи нервувати.

— Можу я хоча б ночами спати нормально?

— Я вже вибачилась.

— Ти навіть не додумалася помацати ці ліжка?

— Вони здалися мені цілком нормальними.

— Ні, ти все-таки помацай.

Він ляснув по ліжку долонею і ткнув її в бік.

Жінка повернулась до свого ліжка і сіла, перевіряючи.

— Нормальний матрац.

— Отож бо й воно, що ні.

— Ну, може, мій м'якший.

Він втомлено перекинувся і простягнув руку, щоби помацати інше ліжко.

— Можеш спати на ньому, якщо хочеш, — запропонувала вона, видавлюючи посмішку.

— Воно теж жорстке, — зітхнув він, знову відкинувшись на ліжко і заплющивши очі.

Обидвоє замовкли. В кімнаті повіяло холодом, хоча за вікном серед буйної зелені полум'яніли квіти, а небо світилося чудовою блакиттю. Нарешті жінка встала, схопила друкарську машинку, чемодан і попрямувала до дверей.

— Куди ти йдеш? — спитав він.

— До автівки, — мовила вона. — Поїдемо шукати інший готель.

— О Господи! Сядь, ми переночуємо тут, а завтра поїдемо далі.

Вона поглянула на всі ці коробки, ящики, валізи, одяг, запаску і опустила друкарську машинку на підлогу.

— До дідька! — раптом вереснула вона. — Забирай мій матрац. Я буду спати на пружинах.

Він промовчав.

— Бери мій матрац та й по всьому! — повторила та. — На, тримай!

Вона скинула ковдру й рвонула матрац.

— А що, на двох зручніше, — серйозно сказав він, розплющуючи очі.

— Господи, та забирай обидва, я можу спати й на цвяхах! Тільки перестань скиглити.

— Обійдуся. — Він відвернувся. — Це непорядно.

— Взагалі непорядно здіймати галас через якийсь матрац. Боже, не такий вже він жорсткий. Якщо втомився, то заснеш й на такому. Скільки можна бурчати, Джозефе?

— Не заводься, — відказав той. — Краще сходи довідайся про вулкан Парикутин[45]!

— Зараз піду. — Вона все ще стояла із розпашілим лицем.

— Дізнайся, скільки коштує проїзд на таксі і підйом на конях в гори до вулкана, не забудь подивитися на небо: якщо воно блакитне, отже, сьогодні виверження не буде. Дивись, щоби тебе не обдурили.

— Якось дам собі раду.

Вона вийшла, зачинивши за собою двері. У коридорі стояв сеньйор Ґонсалес. Він хотів дізнатися, чи все у них добре.

* * *

Вона йшла повз міські вітрини, вдихаючи солодкуватий запах гарячого попелу. Небо над містом було блакитне, тільки на півночі (а, може, на заході чи на сході, вона точно не знала) величезна чорна хмара піднімалася зі страхітного вогнедишного вулкана. Дивлячись на нього, вона відчула у тілі легке тремтіння. Потім на вулиці помітила опецькуватого таксиста і почала торгуватися. Ціна із шістдесяти песо, незважаючи на похмуре розчарування, що проглядалося на обличчі кривозубого товстуна, швидко впала до тридцяти семи. Отже, він має під'їхати завтра о третій годині пополудні, зрозуміло? Тоді вони встигнуть минути запорошені сірим снігом рівнини, покриті вулканічним попелом, де на милі навколо панувала пилова зима, і прибути до вулкана до заходу сонця. Чи правильно він її зрозумів?

— Si, senora, esta es muy claro, si![46]

— Bueno[47].

Жінка сказала