Читати книгу - "Пришестя роботів: техніка і загроза майбутнього безробіття"

На тлі цього масштабного обвалу зайнятості Волл-стріт таки створив одну дуже високу посаду: наприкінці 2012 року Девід Ферруччі, той учений-комп’ютерник, який очолював діяльність зі створення Watson, полишив ІВМ заради нової посади в одному волл-стрітівському фонді ризикового інвестування, де він застосовуватиме найновіші досягнення в галузі штучного інтелекту для моделювання економіки, і, здогадно, намагатиметься здобути перевагу над конкурентами за допомогою новостворених алгоритмів біржової торгівлі [46].

Офшоринг і висококваліфіковані робо́ти

Тимчасом як тенденція до прогресивної автоматизації інтелектуальних робочих місць уже встигла проявитися чітко й недвозначно, найбільш масштабний і безжальний наступ — особливо на дійсно висококваліфіковані робо́ти — очікується в майбутньому. Це не обов’язково стосуватиметься практики офшорингу, коли інтелектуальні робо́ти переміщуються електронним способом до країн із нижчою оплатою праці. Високоосвічені та досвідчені професіонали, як-от адвокати, радіологи, а особливо комп’ютерники-програмісти та працівники сфери інформаційних технологій, уже встигли відчути на собі істотні наслідки цієї практики. Зокрема в Індії існують цілі армії працівників інформаційно-довідкових служб та ІТ-фахівців, а також податківців, що добре розуміються на податковому кодексі Сполучених Штатів, і правників, які добре розбираються не в правовій системі власної країни, а в законодавстві Сполучених Штатів і завжди готові за невеликі гроші виконати правову дослідницьку роботу для американських фірм, зайнятих судовою тяганиною в межах США. Хоча феномен офшорингу може здатися абсолютно непов’язаним з втратою робіт через комп’ютери та алгоритми, насправді ситуація діаметрально протилежна: офшоринг часто буває передвісником автоматизації, тож ті робочі місця, що він створює в країнах із низькою оплатою праці, можуть виявитися недовговічними, оскільки технологічний прогрес триватиме й надалі. Більше того, прогрес у сфері штучного інтелекту може навіть полегшити процес виведення за кордон тих робочих місць, які ще не піддаються цілковитій автоматизації.

Більшість економістів вважають практику офшорингу ще одним прикладом глобалізації економіки і стверджують, що він іде на користь обом сторонам, які беруть участь у цьому процесі. Наприклад, гарвардський професор Н. Ґреґорі Манків, обіймаючи посаду голови Ради економічних радників при адміністрації президента Джорджа Буша, 2004 року заявив, що офшоринг є «найновішим проявом тих вигод від торгівлі, про які економісти говорили іще з часів Адама Сміта» [47]. Але великий масив даних свідчить про інше. Торгівля фізичними товарами створює багато периферійних робочих місць у таких сферах, як перевезення, розподіл і роздрібна торгівля. Існують також цілком природні чинники, що, зазвичай, почасти пом’якшують вплив глобалізації; приміром, якщо компанія вирішує перенести виробництво до Китаю, то це рішення потягне за собою витрати на перевезення, і перш ніж продукція, виготовлена на новому місці, дійде до споживчих ринків, мине певний час. На відміну від цього електронний офшоринг протікає швидко й без вищезазначених ускладнень. Робо́ти переносяться до країн з низькою оплатою праці майже миттєво і з мінімальними витратами. А якщо й будуть створюватися периферійні робочі місця, то вони створюватимуться там, де живуть працівники.

Я сказав би, що «вільна торгівля» — це не той об’єктив, крізь який слід розглядати таке явище, як офшоринг. Натомість воно більше схоже на віртуальну імміграцію. Припустімо хоча б, що на південь від Сан-Дієґо, якраз біля кордону з Мексикою, запланували створити величезний інформаційно-довідковий центр обслуговування клієнтів. Тисячам низькооплачуваних робітників будуть щоденно видаватися перепустки «поденників», і щоранку їх возитимуть автобусом на роботу до того центру. Наприкінці робочого дня автобуси везтимуть їх у протилежному напрямку. В чому ж полягає різниця між цією ситуацією (яка неодмінно буде вважатися імміграційною проблемою) і електронним переміщенням робіт до Індії чи на Філіппіни? В обох випадках працівники, фактично, «в’їжджатимуть» до Сполучених Штатів, щоб надати послуги, які безпосередньо впливатимуть на економіку США. А велика різниця полягає в тому, що «завезення» мексиканських поденників до США може принести істотну користь для економіки Каліфорнії. Можливо, будуть створені робочі місця для водіїв автобусів, скоріш за все з’являться також робочі місця для людей, які обслуговуватимуть цей величезний об’єкт, розташований з американського боку кордону. Дехто з робітників-поденників може купувати американські харчі, щоб пообідати на роботі, або навіть випити чашку кави, таким чином сприяючи розвитку місцевої економіки. Компанія, якій належатиме цей об’єкт, сплачуватиме податок на нерухомість. Коли ж робочі місця виводяться за кордон, то місцева економіка не отримує жодного з вищезазначених благ. Тому мені видається дещо кумедною та обставина, що багато консервативних політиків у Сполучених Штатах активно підтримують спорудження на кордоні стіни проти іммігрантів, які бажають братися за ті роботи, за які більшість американців братися не бажають, але водночас мало переймаються тим, що віртуальний кордон залишається абсолютно відкритим для висококваліфікованих іноземних працівників, що беруться за ті роботи, які залюбки виконували б американці.

Зрозуміло, що аргументація, яку наводять економісти на кшталт Манківа, звалює все докупи і згладжує той абсолютно незмірний вплив, що справляє офшоринг на групи людей, які або страждають від цієї практики, або мають від неї зиск. З одного боку, порівняно невелика, та все одно вагома група людей — кількість яких потенційно вимірюється мільйонами — може зазнати істотного зниження своїх доходів, якості життя і перспектив на майбутнє. Можливо, значна частина цих людей вже зробила вагомі особисті інвестиції в освіту й професійну підготовку. А дехто з працівників узагалі може втратити свій дохід. Безсумнівно, такі економісти, як Манків, казатимуть, що сукупна вигода для споживачів компенсує всі ці втрати. Та, на жаль, хоча споживачі й можуть отримати вигоду від зниження цін у результаті офшорингу, ця економія може розпорошитися серед мільйонів, а, можливо, і сотень мільйонів людей, тому, цілком імовірно, що у висліді суспільство матиме мізерне копійчане зниження собівартості, яке не справить бодай якогось помітного впливу на добробут окремого індивіда. До того ж немає потреби доводити, що не всі вигоди офшорингу потраплять до споживачів; вагома частка цих вигод опиниться в кишенях нечисленних і без того вже