Читати книгу - "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"

Закінчивши роботу на кораблі, ми можемо безтурботно мчатися стрілою величезними, неосяжними крижаними просторами при не дуже сильному, як зараз, морозі. Довкола, скільки сягає зір, — безмежний білий простір, осяяний місяцем та незліченною кількістю зірок і помережаний довгими тінями від торосів. А там удалині, де пролягає смуга, кінчається виднокруг…

…Немає нічого гарнішого в природі за полярну ніч. Це країна снів, розквітчана найкрасивішими кольорами, які тільки може витворити людська уява. Найрізноманітніші відтінки цих ефірних барв поєднуються в якійсь предивній гармонії. Не можна помітити, де кінчається один і починається другий, а разом з тим усі цілком реальні. Стираються форми. Все таке делікатне, заворожене сонною музикою сяйва, ледь чутною мелодією, що виконується на приглушених струнах… Чи є щось величніше і водночас ніжніше, як полярна ніч! Забарвити її в яскраві, блискучі кольори — і вона втратить свою чарівність… Небо схоже на величезну баню. Темна синява зеніту ближче до обрію набуває зеленавого відтінку, потім лілового й фіолетового. По кризі снують летючі тіні, блідо-рожеві, на яких подекуди міняться відблиски згасаючого дня. Вгорі — зірки, вічний символ спокою. Вони заповідають тишу в природі. Це вірні друзі… На півдні вже піднімається червоний диск місяця.

…Ще хвилина — і полярне сяйво розгорне свої ефірні шати, що мерехтять сріблястою, золотою і червоною барвами. Форми їх міняються щохвилини. Ось величезна сяюча плахта збігається, ділиться на срібні кола, з яких струмують вогняні промені й відразу гаснуть. Ще за хвилину в зеніті ряхтять великі полум'яні язики, а на обрії з'являється блискучий пруг, що зливається з місячпим світлом».

Пригоди з ведмедями, льодові атаки, снігові бурі й шторми, люті морози при безвітряній погоді не перешкодили науковій роботі. Керівник експедиції був дуже вимогливий і не вибачив би ні собі, ні будь-кому найменшого недбальства.

— Ми поставили собі за мету дослідити незвідапі обшири Арктики і маємо виконати завдання якнайкраще, — неодноразово повторював Нансен своїм колегам. — Ця робота просто захоплююча, — додавав він відриваючись від своїх нотаток, щоб допомогти кому в роботі.

А роботи не бракувало.

Посеред зими морська течія, що несла кригу, змінила свій напрямок. Тепер вона гнала величезні маси криги не на північ, до полюса, а на південь. Течія описувала дивовижні дуги, робила петлі й зигзаги. Льодове поле, що полонило «Фрам», то цілими тижнями стояло на місці, то знову кружляло і зрештою поверталося назад.

Але Нансен утішав товаришів:

«Якби ми навіть не допливли до полюса, а опинилися біля берегів Європи, то й тоді наші спостереження та виміри були б сенсаційні й цілком достатні для обгрунтування доцільності нашої експедиції».

Усі можливі на той час наукові дослідження, спостереження і виміри провадилися на кораблі регулярно і з великим ентузіазмом.

Вимірюючи глибини Північного Льодовитого океану, Нансен дійшов дуже цікавого висновку. Видатні гідрологи і спеціалісти-полярники на підставі теоретичних припущень одностайно твердили, що Льодовитий океан дуже мілкий. Повірив у це й Нансен, беручи в експедицію тільки дві тисячі метрів троса для зондування морських глибин.

— Це й так багато, — казав він Свердрупові. — Але ж ти знаєш, я завжди люблю все «на виріст».

Одного грудневого ранку підвішений до троса зонд не дістав дна. Нансен був у розпачі, але не поступився.

— Не може бути й мови про те, щоб припинити вимірювання, — рішуче заявив він. — Що будемо робити, питаєте? Ну певно ж, не опускатимем рук. Просто розплетемо дві тисячі метрів грубого троса, а потім з двох сталок зробимо одну довжиною чотири кілометри.

Своїм ентузіазмом він легко запалював товаришів. До роботи по черзі ставали всі, хто тільки міг. То було справжнє випробування терпеливості — риси характеру конче потрібної кожному полярпикові. Праця окупилася сторицею. Дослідники брали тепер проби дна з глибипи три і навіть чотири тисячі метрів.

Не меншою сенсанцією стало вимірювання температури води. Воно також спростовувало загальновизнану теорію про дуже низькі температури Північного Льодовитого океану. Виявилося, що під верхнім холодним шаром води міститься груба верства теплішої, а вже під нею температура знову спадає. Нансен, який завжди швидко робив влучні висновки, і тепер цілком слушно зауважив, що тепла вода в цьому «листковому пирогу» є, очевидно, якимсь не відомим досі відгалуженням Гольфштрему. Провадячи ці дослідження, треба було запастися неабияким терпінням. Вода, яку добували з різних глибин, миттю замерзала на морозі. Отож її одразу несли в камбуз і там чекали, поки розтане лід. Часто такі маніпуляції доводилося повторювати десятки разів тільки задля одного вимірювання.

Скотт-Хансен, якому найчастіше допомагали Юхансен і Блессінг, терпляче провадив серію геомагнітних вимірювань, що тривали іноді багато годин. На своїх колег, які поверталися промерзлі до кісток, з примороженими від дотику до металу пальцями, завжди чекав кок, щоб почастувати склянкою гарячого какао.

Темрява, що оповила все довкола, люті морози і одноманітне життя, в якому всі дні були схожі між собою, мов дві краплі води, — все це могло б зробити людей апатичними. Нансен і тут усе передбачив. Використовуючи кожну нагоду, він влаштовував свята, щоб хоч трохи урізноманітнити побут на кораблі: Новий рік, іменини учасників експедиції, якісь сенсаційні наукові відкриття — а їх не бракувало — ба, навіть народження щенят. Тринадцятого грудня улюблениця всього екіпажу Квік привела тринадцятеро щенят. По одному для кожного! «Такий день треба якось відзначити», — одностайно вирішили всі. Чим же відрізнялося свято від будня? Тут, на вісімдесятому градусі географічної широти, серед завжди однакового краєвиду, за тисячі кілометрів од батьківщини, від близьких? Звісно, тільки розкішним частуванням.