Читати книгу - "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"

Урочисто відзначили на «Фрамі» також різдвяні свята. Каліграфічно написане на гарному папері меню оповіщало: суп з яловичих хвостів, рибний пудинг, пюре, полите топленим маслом, оленяча печеня з квасолею, горошком і смаженою картоплею; на десерт — печиво, варення, марципани, ананасові цукерки, тістечка ванільні і з кокосових горіхів, інжир та ізюм. Вибір напоїв був трохи обмежений: пиво, лимонад, чорна кава і цитриновий грог без жодної краплі алкоголю — так званий нансенівський напій.

— Життя прекрасне, — зітхнув після вечері Хенріксен, попускаючи пасок.

Інші мовчали, насолоджуючись запашним димом люльок і сигар, — у святкові дні вільно було курити в кают-компанії і в коридорах, а не тільки в камбузі, як у будні.

— Поїли ми оце тут, Фрітьофе, трохи краще, ніж у Гренландії, — зауважив, гладячи себе по животі, Свердруп.

Але Нансен удав, що не почув ущипливих слів приятеля.

Думкою він полинув далеко-далеко, аж до гарної вілли над фіордом, у якій на нього завжди чекав накритий стіл. Чого б тільки не дав він, щоб хоч на хвилинку побачити зараз Єву і Лів!

— Багато труднощів удалося мені подолати, — мовив часом Фрітьоф не без гордості, хоча скромність його, як і раніше, дивувала всіх, — але проти туги я безсилий. Тяжко тужу й анітрохи не соромлюся цього.

Помилково було б думати, ніби на «Фрамі» тільки те й робили, що захоплено полювали, смачно обідали і робили видатні наукові відкриття. У серці Північного Льодовитого океану дні мертвої тиші тепер випадали рідше й рідше. Лід щораз частіше, щораз лютіше і навальніше атакував судно. Він громадився довкола високими торосами, тиснув мільйонами тонн, ніби хотів розтрощити й поглинути цю дрібну перешкоду на своєму шляху.

«Будь-який корабель уже розчавило б у цих страшних обіймах, — записав Нансен, — але по боках нашого «Фрама» величезні крижані плити тільки зісковзували вниз і, збираючись під сподом, ніби вистеляли йому пишне кришталеве ложе.

…Боротьба крижаних мас — захоплююче видовище. Людина стає свідком титанічних змагань… Спочатку у величезній білій пустелі чути слабкий шум, схожий на гул далекого землетрусу. Потім цей гул наближається, дужчає і раптом вибухає в різних місцях. Німий льодовий світ стрясається від перших ударів. Велетні природи рушають в атаку. Крижані поля довкола тріщать, здиблюються. Ти — в самому центрі бойовища. Звідусюди линуть рев і грім. Ніде немає спокою. Крига під ногами дрижить і стогне. Герць розгоряється не на жарт. У напівтемряві можна спостерегти, як здіймаються високі крижані вали, як вопи грізно насуваються — чимраз ближче й ближче. Крижані плити завтовшки три-чотири метри тріскаються і, напираючи з усіх боків одна на одну, падають, мов пір'ячко. Вже близенько, ось-ось. Рятуючи життя, ти кидаєшся навтьоки, але під ногами вже розверзається чорна безодня, з якої б'є фонтаном вода. Ти пориваєшся в другий бік. У темряві помічаєш, що й звідти суне торос. Намагаєшся знайти порятунок в іншому напрямку. Але всюди те саме. Крига під ногами рушиться з кожною хвилиною все більше й більше. Через неї вже перекочуються збурені хвилі. Немає іншого виходу, як скакати через льодові блоки, що перевалюються вгорі. Раптом гуркіт стихає, гримотіння віддаляється і повільно завмирає в далечині».

Одного дня, а був він темний, як ніч, крига навалилася на приміщення біля борту «Фрама», де полярники тримали собак. Вона довго нагромаджувалася і здиблювалася, утворивши велику білу кучугуру, поки та нарешті, загуркотівши, не обвалилася на палубу, привалюючи якір і частину сталевого каната. Бідні собаки загинули б під завалом крижаних брил, коли б люди не вирятували їх, самі наражаючись на смертельну небезпеку.

День за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем спливав час, мало що міняючи в одноманітному дрейфі крижаного поля.

Темрява полярної ночі поволі розсіювалася. Над білим мертвим обрієм зійшло сонце. Весняні морози міцно зцементували льодові брили у твердий, мов камінь, моноліт. Золотистий диск усе довше затримувався над видноколом, поки нарешті якось опівночі завис у небі. Світло полярного дня додавало всім сили, будило приспану енергію. Одначе ніхто не смів запитати: «Що принесе з собою літо?» Мандрівники й не згледілися, як промайнули два коротких місяці, під час яких найбільше далося взнаки «полярне болото» — мокрий, грузький, просякнутий водою і покритий калюжами сніг. І знову дні стали швидко коротшати. Розводдя засклилися молодим льодом, повіяли морозні вітри. Одна за одною налітали завірюхи.

Несподівано швидко над «Фрамом» знову запала ніч. Настала друга зима. Судно безперервно, хоч і повільно, дрейфувало і одного дня досягло вісімдесят другого градуса північної широти. Екіпаж урочисто відзначив цю знаменну подію. Та найбучніше полярники відсвяткували в жовтні день народження свого керівника. Нансенові сповнилося тридцять три роки. Учасники експедиції один поперед одного старалися зробити йому щось дуже приємне. Тут, у цій проклятій богом і людьми пустелі, куди досі ще ніхто не забирався, це було нелегко. Корабель прикрасили прапорами, кают-компанію і коридори — малюнками, афішами, які оповіщали, що після обіду відбудеться велика лижна прогулянка, а ввечері — урочистий банкет. Навіть сани було прибрано стрічками й кокардами, а собаки дістали подвійну порцію сушеної риби. Після цього мандрівники вирушили на велике полювання, але жоден ведмідь, як на зло, так і не нагодився.

— Кепсько все організовано. Треба ж було попередити клишоногих — вони збігалися б наввипередки, — сміявся Нансен, зворушений виявами симпатії та уваги.

Мороз того дня притиснув не на жарт. Срібний стовпчик ртуті в термометрі впав увечері нижче тридцяти градусів за Цельсієм. Лижники промерзли до кісток, але на них чекала розкішна вечеря, яку приготував Юелл. За здоров'я іменинника пили, одначе, тільки грог із чистого цитринового соку. Нансен був невблаганний — спиртні напої, як завжди, зберігались у лікаря за сімома замками. Весела гулянка тривала допізна. Після концерту Фрітьоф