Читати книгу - "З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни, Віталій Масловський"

в атмосфері щораз то частіших розмов німецьких чинників у Галичині про потребу відокремлення Галичини від генерал-губернаторства, з огляду на окремі національні і господарські умови. Ще перед роком запровадив рейхсміністр Розенберг для східних земель крайову самоуправу в колишніх балтійських державах (Естонія, Латвія і Литва). Під кінець 1942 року, після успішної заготівлі контингентів та задовільного набору робітників, почав Вехтер і собі добиватися наших прав для Галичини, зовсім помітно прямуючи до ширшої особистої кар'єри, з дальшим прицілом на весь український простір. Галичина мала стати для нього трампліном. У рамках таких плянів Вехтера мусіло бути військо як невід'ємна і конечна їх частина». 182

І далі:

І під кінець цих «одностайно-схвальних» зауваг Паньківський зазначає:

Тут Паньківський фальсифікує начисто ситуацію, бо ОУН-мельниківців, по суті була співтворцем дивізії, а ОУН-бандерівців лише вдавала свою позицію.

Паньківський вказує на «національне значення» їх антинародної затії.

Такі спогади К. Паньківського з приводу творення есесівської дивізії в Галичині.

Досить патетично описує в своїх спогадах К. Паньківський дефіляду «освячення дивізії СС», яка відбулася 28 квітня 1943 р. у Львові:

«Урочисту дефіляду» відкрив шеф правління губернатора дистрикту Бауер. Першим промовляв Вехтер:

Далі Паньківський пише про те, що Льозакер «відчитав маніфест генерал-губернатора» до «галицького населення»:

Далі говорив В. Кубійович, голова УЦК:

Далі виступили: «М. Хронов'ят, один із керівників військової управи дивізії, і о. мітрат Василь Лаба, керівник капеланів дивізіїї. Паньківський не фіксує їх виступи в своїх спогадах, тому ми фіксуємо уривок з виступу останнього з іншого джерела. Цей виступ отця Лаби звучав як проповідь:

«Пополудні, — продовжував Паньківський, — Вехтер прийняв у присутності вищих німецьких урядовців членів ВУ (військової управи дивізії СС «Галичина» — В.М.) і її уповноважених у краю. Він з'ясував завдання ВУ та ствердив і наголосив, що вона є «органом губернатора». Бауер відчитав список членів ВУ і уповноважених. Всі вони отримали номінаційні (ті, що підтверджують особу — В.М.) грамоти. До складу ВУ належали: Альферд Бізанц — голова, Осип Навроцький — начальник канцелярії (фактично керував справами), Євген Пиндус — перший, а Степан Волинець — другий заступники начальника канцелярії, мітрат о. д-р Василь Лаба — референт душпастиря, Михайло Хронов'ят — референт доповнень (організація і вербування), д-р Володимир Білозір — референт здоров'я, Іван Рудницький — референт правний, Михайло Кушнір — референт пропаганди, Зенон Зелений — референт молоді, Володимир Макарушка — референт старшин, Андрій Палій — референт допомоги родинам, Юрій Крохмалюк — референт історико-архівний, пізніш званий історико-військовим відділом ВУ». 186

І ще: «Губернатор запросив на почесного голову військової управи ген. Віктора Курмановича».

Далі Паньківський зазначає:

Після 28 квітня 1943 р. мобілізаційна машина лихоманково закрутилася. Мобілазаційні емісари вели обробку молоді в містечках і селах Галичини, напружено працювали на користь вербування в дивізію всі установи УЦК та УКК, націоналістичні осередки й організації, школи, греко-католицькі церкви. Заклики губернатора, військової управи перемішувались із закликами УЦК — УКК, подібно цьому:

Яке «світле майбутнє» готували народові України ці націоналістичні творці есесівської дивізії в тіні нацистської свастики?

Мобілізаційна машина вербування в дивізію СС стрімко закрутилася в усій Галичині. К. Паньківський з цього приводу патетично відзначав: «Не було романтики 1941, та зате була романтика 1943 року». 187

I далі:

А поряд з цим Паньківський зазначає:

В. Кубійович подавав дещо інші цифри:

Іншу статистику ми побачимо в книгах інших авторів. Тут треба лише зауважити, що Дивізія протягом свого існування двічі суттєво (майже заново) формувалась, а тимчасом у Львові діяв стаціонарний мобілізаційний центр, який постійно проводив набір до дивізії. Однак, для більшої ясності, тут же подамо спогади відомого церковного діяча в Галичині, члена митрополичої капітули о. Гавриїла Костельника:

Отака сповідь священника Гавриїла Костельника. Вона, як бачимо, полярно протилежна спогадам «щирого коляборанта» Паньківського.

Служба галичан в «українській поліції»

Досить відверто пише той же К. Паньківський у своїй книзі «Роки німецької окупації» про службу українців-галичан у так званій «українській» поліції. І не тільки в ній.

В усій розгалуженій системі гітлерівського поліцейського режиму в Галичині — кримінальної, порядкової, політичної, поліції безпеки та багатьох інших — знайшлося місце і для «українців», які пішли вірнопіддано служити «новому порядку» Гітлера. «Всі поліційні формації, — зазначав Паньківський, — приймали на працю на нижчих щаблях місцевих людей — українців і поляків». 191 Чимало їх «працювало» і в гестапо. Там займалися карколомністю і убивством, і така «праця» підходила для чималої кількості «людей». Згодом ці досвідчені вбивці опинилися в УПА, ставши опорою її підрозділів.

Важче було з кріпо (кримінальною поліцією), — зауважував Паньківський. «Тут націоналісти досвіду не мали, бо поляки не брали українців у поліцію. Тому гітлерівці переважно брали в туди поляків, тих, що знали «кримінальний пошук». Те ж саме було і з залізничною (Bahnschutz) поліцією, де засіли фольксдойчі й поляки, бо тут можна було поживитися і речами, і харчами».

«В половині серпня 1941, — фіксує Паньківський, — вийшло розпорядження губернатора про розв'язання міліції і про створення «української помічної поліції» (Ukrainische Hilfspolizei). Одночасно появився заклик команданта порядкової (орпо) поліції зголошуватись до служби…». Планом передбачалось прийняти в дистрикті «Галичина» 6 тисяч «українських» поліцаїв. «Але до служби прийшло знову багато, та головно молодих хлопців». 192

Тут інформація Паньківського досить суперечлива, бо поряд було зазначено, що вже 2 липня 1941 року «міліція» (тобто ті підрозділи, що були сформовані ОУН-бандерівців в перші дні війни і на початку окупації (була підпорядкована СС) тобто гестапо і службі безпеки. При цьому, він мовби жаліється, що «утруднювало справу» те, що «німці зразу почали вживати» ту «міліцію» для своїх цілей, «передовсім на протижидівському відтинку». Ми вже писали раніше про участь такої поліції у винищенні євреїв і в проведенні каральних акцій проти «свого» населення.

Командантом порядкової поліції в генерал-губернаторстві був генерал-майор Вінклер, командантом такої ж поліції в дистрикті «Галичина» — полковник Стах. При команді орпо у Львові був референтом «української» поліції майор Вальтер. Зведеного керівництва орпо в дистрикті не було. Кожний окружний командант порядкової поліції підлягав тільки своєму німецькому окружному команданту і, звичайно, гестапо і СД. Тому-то так часто така поліція в основному використовувалась не для звичайного наведення громадського порядку, а для каральних акцій, які проводились безперервно, вдень і вночі. В поліції, визнавав Паньківський, «тяжів дух нацизму». Цією фразою сказано ВСЕ, без спеціальних пояснень і коментарів.

«Платні були