Читати книгу - "Люборацькі, Свидницький А. П."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- А ти ж справив собі його?
- Ніт,- відказав Антосьо, хлопнув дверми і вийшов.
Так мати і поїхала, що він і не показавсь їй на очі.
Бідна мати! виїжджаючи, ще просила хазяйку, щоб не розглашала: - Своя праця, каже, своя й дитина. А як треба буде Антосьові грошей, то вже, будьте ласкаві, каже, більш як до п’яти карбованців не позичайте.
Розсердився Антосьо, що мати крадені гроші одняла, і хоч присилали за ним підводу на різдво, не поїхав додому.
- Що мій Антосьо там поробляє в чужині,- згадувала мати на багату кутю за столом,- чи має хоч хліба доволі?
А Антосьо і вухом не вів; підцупивши гроші, порозпозичав, а після лиш відбирав та гайнував. І на великдень не поїхав. Та на цей раз мати вже не посилала підводи від себе, а просила о. духовника, як їхав за своїм, то щоб і Антося привіз. Та дарма,- Антосьо й не подумав їхати, а поїхав тільки сам духовниченко. Син сердився, що мати крадені гроші відібрала, а мати бідкалась, побивалась: і сорочечку синкові, і грошенят, і маслиця, і медку - всього посилала, аби тільки брав духовник. А духовник був чоловік, яких рідко, то й набере для Антося повну бричку, що й сісти нігде було.
- Чому додому не їздиш? - питають Антося комбраття вже перед другими вакаціями.
- Як мені їздить на чужих? або й на своїй тарадайці? Як пришле мати коляску, то поїду.
Люборацька й справді купила криту бричку на ресорах; вже сподівалась богослова, бо це курс кінчали, то й готувала придане. Антосьо довідався, то дув на коляску.
- Доки не пришле коляски, то - сучий син, коли поїду!
- Та поїдеш ти і верхом, пішки коло палички, як стара матиме розум та нічого не пришле; або й пришле, як до других сиріт присилають, підводу з торбинкою на плечах, щоб дорогою не боявсь.
- Та я не Люборацький, коли поїду, як не в колясі.
Таку розмову вели чвертокласники вже перед публічним екзаменом, перед промоцією в семінарію. Через день і списки прочитали, і Антося назначили в семінарію; кому й похвальний лист дали - такий розмальований та золочений, і Антосьові дали його.
Ідуть собі купами - то ніби семінаристи, то вже третьокласники, то чвертокласники; гуторять собі йдучи: як хто зодягнеться дома, бо вже в вищім класі буде; і семінаристи: як то гуляли б, якби не чортів екзамен в Кам’янці, що без його не пустять в семінарію. А попереду всіх їде віз-літерняк 114 чорними волами.
- То це до тебе коляса! - каже один Антосьові.
- Може до тебе, то так; а до мене приїде четверня лихих.
Так сміючись наздогнали й ту хуру. Аж вона і насправжки до Антося.
- Ворочайсь додому! - гукнув Антось.- Скажи, хай колясу пришлють.
- Хай уже завтра, паничу,- озвавсь чоловік з воза,- хоч дайте волам відпочити.
До вечора та через ніч Антосьо роздумав, що доведеться пішки йти, коли не поїде волами; то й намовив чоловіка:
- Проси,- каже,- мене: я буцім буду не хотіти, а ти все проси; то я поїду, буцімто твою волю вчиню. А за це тобі дорогою - знаєш!..
Саме як зійшлися камбрати зо всієї цієї магали, а хто і з тієї, щоб поглузувати з Антосьової коляски, як входить його хурман, кланяється чуть не в ноги, просить, молить:
- Їдьте, паничу!
- Та їдь уже,- кажуть комбраття,- тут сорома жодного нема; хто знатиме дорогою, що то Люборацький їде, той самий, що на колясу засідав? А ти ще в сорочці їдь, то кожен подумає, що який шляхтюга в поле або до млина. Ще й соломи наклади в драбини, то й поїдеш, як в колясі: ні стукне, ні грюкне.
Трохи посперечавсь Антосьо та й каже:
- Через вас, браття, тільки поїду та через просьбу цього чоловіка; а без цього - сучий син, що ні ногою з місця!
На розпрощання поставили могоричу; той злотий, той два - і зашуміло в голові. Почувши хміль, хлопці роз’ятрились - тільки б гуляти! та де в біса грошей взяти?
Якби до кожного підвода була, то ще півбіди лиха; а то лиш до Антося; а мати всього тільки карбованця прислала, щоб на дорогу було, а довги, на случай будуть, то просила духовника поплатить, як свого братиме з шкіл. Та Антосьо не задумався. Кинув оком на свій похвальний лист, що лежав на столі, і каже: «Ось гроші!», схопив його в руки і аж головою струснув та й побіг з хати.
- Куди ти? - гукають ті.
- Пождіть минуточку, а я вернусь з могоричем.
Не могло цим і в голову зміститись, як Антосьо через похвальний лист на гроші розживеться; а він потяг просто до Кромбера. Поздоровкавшись з купцем, як годиться, Антосьо почав:
- Пане Орун! я в вас не раз грішми сипав, то ви вже знаєте, що я на копійку не жаден: маю, слава богу, не одну тисячу. Та ось що: перевели мене, бачите, в Кам’янець, то треба гульнути, а в мене, як на те ж, ось один карбованець в кишені. Цього мало й на закуску. Так будьте ласкаві, дайте мені вина на п’ять карбованців та ще й з десять карбованців грішми. Не сьогодні-завтра пришлють за мною підводу, то я вам віддам та ще й дам вторгувать; бо до мого сусіда приїхала підвода, то привіз звістку, що моя сестра віддається і на вино мені гроші пришлють, щоб до Балти поїхати. Так я і в вас Балту знайду.
- Хіба в Балті луччі вина,- почав купець, натягаючи пейси,- коли самі балтянські купці в мене вина беруть?
- Та я це добре знаю, тим і кажу, що в вас Балту знайду.
- Ще лучче, як Балту, бо вони беруть, що мені не годиться,- заговорив купець.
- То вчиніть же мою просьбу,- просить.
- Гм,- подумав купець.
- Коли ви, може, се або те,- бо яких людей в світі не буває,- то я вам дам свій білет в застав.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Люборацькі, Свидницький А. П.», після закриття браузера.