Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Таксі Цигана привезло Гульвісу під його дім за двадцять хвилин до опівночі. Дона Флор ледь устигла задрімати, як у спальню ввірвався Гульвіса, зірвав ковдру, що прикривала оголене тіло дружини, поклав на її тремтливі груди намисто і, всміхаючись, мовив:
— А ти не хотіла позичити мені грошей, дурненька… — і все, що залишалося в нього в кишенях, а це трохи більше двох конторейсів, Гульвіса демонстративно висипав на їхнє коване ліжко.
І чи можна назвати «гіркою» долю людини, на обличчі якої не згасала усмішка, навіть якщо не щастило виграти?
Можливо, з погляду дони Флор доля Гульвіси й була похмура; з погляду дружини, яка ночі не досипає в очікуванні свого чоловіка. Отак і жила дона Флор, чекаючи його з ночі у ніч усі сім років заміжжя, сім років її власного життя. А скільки сліз було пролито за ці сім років, але ж і яка пристрасть палала на їхньому подружньому ложі; ніжністю й ласкою намагався обдарувати її Гульвіса за всі довгі години гіркого нестерпного та принизливого чекання. Якось дона Жіза, опираючись на свої невичерпні знання в царині психології, психоаналізу, психографії та інших американських витребеньок, пояснила доні Флор, що вона одружена з винятковим індивідуумом, — винятковим не у тому значенні, що дона Флор звикла вкладати в це слово, себто, величний, найкращий; зовсім ні! Доні Жізі йшлося зовсім не про це: винятковими вона вважала людей, які не вписувалися в рамки нудних усталених суспільних норм. Чи здатна дона Флор зрозуміти його і бути з ним щасливою? — неодноразово зауважувала дона Жіза, без сумніву хороша подруга, проте надто вже вчена і гостра на язик.
Дона Флор просто хотіла, щоб у неї було все як у людей, і чоловік щоб був не гірший за всіх. Хіба ж він не працював у муніципалітеті, куди його влаштував багатий родич, доктор Айртон Ґімараєнс, знаний як Шимбо? Вона мріяла, щоб Гульвіса приходив з роботи з газетами під пахвою, з пакетом печива чи кокосових ласощів. Вечеряв би, коли належить, перед сном гуляв із нею попід ручку, насолоджуючись легким вечірнім вітерцем і мерехтливим сяйвом місяця. А потім вони кохалися б і засинали в обіймах одне одного, а не робили б це, коли йому забандюриться.
Але в них усе було навпаки: Гульвіса приходив додому, коли заманеться, а то й узагалі ночував абиде чи, незалежно від часу, місця та погоди, розважався з повіями. З дружиною він теж кохався, не зважаючи ні на годину, ні на місце, не переймався чи не зайнята бува Флор і чи має охоту. У них вдома панувала тотальна анархія, Гульвіса тинявся вечорами, не попереджуючи дружину, де він і коли повернеться, й вона лежала на своєму кованому ліжку в безкінечному очікуванні, страждаючи від туги, ревнощів та приниження. Чому інші чоловіки зважають на своїх дружин, поважають їх, а Гульвіса нехтує нею? Чому він не такий, як усі? Чому не можна жити спокійно, безтурботно, розважливо, без пліток і без цього безкінечного очікування? Чому?..
Поступово все це — очікування, рулетка, кашаса, тижні самоти, крики, лайки та образи — стали для дони Флор звичними, та вона не могла звикнути до цього цілком, не могла змиритись і, мабуть, не змогла б до смерті.
Утім, не вона померла перша. І відтепер, ох!, як же це прикро, відтепер їй нема на кого чекати, нема на що сподіватися, нема кого любити. Гульвіса назавжди пішов з дому, і дона Флор раптом усвідомила, що тягар її страждань просто нестерпний. Більше не вистрибуватиме серце з грудей на кожен звук з вулиці, більше не дослухатиметься вона до п’яних кроків за вікном, до тихого скреготу ключа в замку, до акордів далекої серенади. Далекої і пристрасної серенади. Іноді Гульвіса будив її піснею під акомпанемент скрипки і кавакіньйо, гітари і флейти, труби і мандоліни, як тоді, на Ладейрі-до-Алву, коли вона вперше дізналася про свого коханого все: і те, що в нього ні копійки за душею, і що він ніякий не чиновник, а шахрай, вимагач, п’яничка, розпусник і гравець.
15
ЗАРАЗ, ВИПРОСТАВШИСЬ НА КОВАНОМУ ЛІЖКУ, ДОНА ФЛОР НАМАГАЛАСЯ НЕ СЛУХАТИ БАЛАКАНИНИ дони Розилди, яка, стоячи біля дверей, жваво дискутувала з доною Нормою. Флор щосили намагалася відтворити ланцюг минулих подій, смакуючи деталями, знову занурюючись у призабутий спів її коханого, у зворушливу серенаду тоді, на Ладейрі-до-Алву. Так вона прагнула заповнити порожні години її животіння і заспокоїти згорьоване серце, адже їй уже не було на кого чекати. Тепер вона мала тільки світ спогадів, світ, у який хотілося поринути навіки, у той приємний прихисток, де ще тліли жаринки, притрушені попелом невмирущого бажання. Раптом вона мовби опинилася за товстою стіною, що оберігала її від усіх тих ницих сусідських перешіптувань, пліток, чуток та коментарів про неї як про тепер уже вдову, стіною, що гарантувала їй безпеку часткової відсутності у цій жорстокій реальності. Спершу здавалося, що в її венах тече лише смуток і жалоба, вона ніяк не могла прийняти і змиритися з тим, що ніколи більше не побачить Гульвіси, ніколи більше не відчує його поруч, отут, із нею. І це «ніколи» триватиме вічно.
Під акомпанемент приглушеного лементу дони Розилди і ледь чутної серенади, що лунала в її серці, дона Флор занурювалась у відгомін минулого: тієї ночі вона підійшла до вікна щойно почула перші акорди. Її тіло аж гуло від материних побоїв, а на шиї багровів кривавий басаман, вона почувалася нікчемним, вибитим, потоптаним ганчір’ям, а її серце взялося попелом від образи та несправедливості. Аж раптом побачила Гульвісу,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дона Флор та двоє її чоловіків», після закриття браузера.