Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу, Марина Сніжна"

ГЛАВА 10

Коли я остаточно виринула з цього хисткого стану, то з подивом відчула, що ніколи ще не почувалася краще. Якщо, звісно, не брати до уваги слабкість. Але з кожною секундою вона відступала.

Розплющивши очі, я насамперед оглянула приміщення, в якому знаходилася. Невелика, але затишна та зі смаком обставлена ​​кімната у зелених та блідо-жовтих тонах. Напевно, саме так я собі й уявляла дівочу спальню шляхетної леді. Ліжко під балдахіном, на якому я лежала, було настільки м’яким і зручним, що з нього навіть вилазити не хотілося. А ще в повітрі стояв приємний аромат від безлічі букетів з квітами, розставленими у вазах по всій кімнаті. Цікаво, тут так про всіх новеньких дбають?

У кріслі поруч з ліжком дрімала молода жінка, на вигляд не старша за тридцять років. Кучеряве рудувато-русяве волосся злегка вибилося з високої зачіски, але це навіть додало обличчю ще більше привабливості. Жінка була гарною, але не тією одухотвореною красою, яку цінують аристократи. Витонченою її аж ніяк не можна було назвати. Але в селянських поселеннях у цієї красуні точно знайшлося б достатньо шанувальників. Здорова, ширококоста, кров з молоком. І обличчя приємне. Воно відразу викликало симпатію.

Цікаво, хто вона? Служниця, яку приставили ​​до мене? Хоча судячи з сукні – темно-синьої та елегантної, з глибоким вирізом, що, як мені вже відомо, тут у порядку речей серед шляхетних, вона точно не з простих.

Ніби відчувши, що я її розглядаю, жінка розплющила очі. Так швидко, що я навіть не встигла відвести погляд. Стало трохи ніяково... Сама не люблю, коли на мене хтось витріщається уві сні.

Очі у незнайомки виявилися дуже гарні. Ніжно-блакитного кольору, великі та виразні. Хоча я вже знала, що довіряти тут першому враженню не варто. Гілера теж спочатку здалася добренькою.

– Нарешті, ти прийшла до тями, – жінка щиро посміхнулася, і я мимоволі посміхнулася у відповідь. – Як же ти нас усіх налякала, дівчинко!

– Ось як? – здивувалася я. – Чому налякала?

– Зазвичай переродження проходить не так болісно, ​​– охоче пояснила вона. – Лихоманка не триває більше кількох годин і не так небезпечно минає. Хоча, звісно, все залежить від того, чи з власної волі людина прийняла дар крові, – її обличчя трохи затьмарилося. – Мабуть, ти дуже не хотіла його приймати, раз перебувала на межі між життям і смертю цілих три дні. Ми вже боялися, що втратимо тебе.

А то по мені відразу було незрозуміло, наскільки я проти того, що відбувається! Ще й двоє вампірських вилупків мене іклами пошматували. Цікаво, чи це може вважатися якоюсь мірою зґвалтуванням? І чи можна тепер сказати, що моя честь остаточно втрачена? Та ні, навряд чи. Хоча почуваюся я саме так. Наче ті двоє гадів те саме зі мною й зробили. Мерзотники! Потім запізно промайнула думка, що змусила буквально підскочити на ліжку і різко сісти. Я що тепер одна з них?!

Жінка з помітною цікавістю спостерігала за мною, і я небезпечно примружилася.

– Послухайте… як вас там…

– Мене звуть Базіана, – чемно представилася незнайомка. – Одна з дочок пані Гілери.

Від імені останньої я навіть скривилася. А ще згадалося страшне марення, коли господиня Кривавого Притулку з кимось розмовляла про мене. І явно показала, наскільки я їй неприємна. Чи варто тут взагалі комусь довіряти?

– Я не заподію тобі зла, Тею, – поспішила запевнити Базіана, нахабно прочитавши мої думки.

– Ага, десь ми вже це чули, – пробурмотіла я.

Згадала Чорного Лорда, який мучив моє тіло на вівтарі і при цьому стверджував, що нічого поганого не робить. Здригнулася і мимоволі потерла шию.

– Розумію, те, як відбувається процес переродження, нелегке випробування, – зі співчуттям сказала жінка. – Але це необхідність. Зате незабаром ти станеш зовсім іншою істотою. Могутньою, сильною, наділеною унікальними можливостями. І ми допоможемо тобі якнайшвидше і легше пристосуватися до твоєї нової долі.

– Ви – це хто? – похмуро запитала я, обережно прислухаючись до того, що відбувається у моєму тілі.

Поки що, крім припливу сил і надзвичайно гострого сприйняття реальності, я нічого нового не помічала. Сподіваюся, що в моєму випадку щось пішло не так, і я не перетворюся на чудовисько.

– Давай, я зараз розпоряджуся принести тобі щось попоїсти. А потім поясню все, що ти маєш знати.

– Попоїсти? – я з жахом завмерла, зрозумівши, що для вампіра має входити в поняття «їжа».

Вона мені зараз притягне сюди живу людину, і я маю зробити з нею те саме, що робили зі мною?! Я так чітко уявила собі це, що в мене кров застигла в жилах.

Базіана поблажливо посміхнулася.

– Не турбуйся, поки твій організм остаточно не пройшов перетворення, тобі доступна звичайна людська їжа. Кров теж введуть у твій раціон, але поки що вона тобі не така вже потрібна. Я за сніданком все поясню, гаразд? А ти поки що можеш привести себе до ладу і трохи освоїтися.

– Добре, – я невпевнено кивнула.

Жінка піднялася і трохи стиснула мою руку. Дивно, що її пальці не здавалися такими холодними, як у Чорного Лорда. Скоріше, прохолодними.

– Просто тепер ти сприймаєш світ інакше, – відповіла вона на незадане запитання і підморгнула.