Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

В голову закралася лиха думка: раптом йому сподобалася тільки Есма з чарівними силами, а звичайна Есма його не привабить? Від цього стало сумно.

Для вірності експерименту вирішила надалі з'являтися перед Енді у своєму природному вигляді. Нехай одразу бачить мене справжню. Адже я хочу, щоб він мене любив, треба бути собою.

- Есмо, завдання! - Феня змусив мене схопитися з дивана, на якому я валялася півдня.

- О, знову червоний! Я полетіла!

Радо якось на душі, навіть не страшно. Може, я побачу Енді? Ото було б чудово провести з ним ще один день. Тепер націлено ставитиму запитання, які для мене важливі. Наприклад, що йому подобається у дівчатах, які фільми він дивиться, як проводить вільний час. І ще багато всього. Потрібно знайти більше точок дотику, щоб я знала, про що з ним поговорити під час реальної зустрічі.

Я перемістилася у призначене місце, стою посеред лісу. Не уявляю, наскільки далеко мене занесло. Сутінки вже спустилися на землю, для більшого ефекту на ліс накотив туман. Картинка із фільму жахів – не інакше. Але що особливо дивно – довкола ні душі. Не чую шелесту листя, хіба що під власними ногами. Навіть гілки дерев завмерли в безмовності. Кого я маю рятувати? Іду кілька хвилин уперед, вдивляючись у глибину лісу. Десь високо видав звук самотній ворон. Моторошно, так.

Лампочка на браслеті світиться. Де небезпека? Може, щось не так з координатами? Навряд чи. Феня не помиляється.

Роблю ще крок уперед, і моя права нога ковзає, ніби на льду. Я втрачаю рівновагу та падаю на спину. Жорстко, боляче, в очах на мить потемніло. Щось тягне мене за ногу, даючи можливість спиною вивчити все приховане під потьмяним листям. Я відчуваю кожну гілочку, кожен камінчик. Спробувала переміститися, щоб опинитися у вертикальному положенні, але щось, що схопило мене за ногу, блокує мої сили. Намагаюся підвести голову, щоб розглянути, що діється попереду, проти кого мені взагалі боротися, але бачу тільки коріння. Кидаю заклинання навмання, сиплю словами без зупинки і відчуваю легкість в обох ногах. Схоплююся за секунду, оглядаюсь, але навколо так само нікого, тільки коріння дерев, що виступили на поверхню, злегка тремтять.

Дивлюсь на всі боки і під ноги, роблю ще кілька кроків і знову падаю. На цей раз мене волочать, непогано приклавши до землі грудьми. Це ще болючіше, ніж уперше. Повторюю заклинання, подумки хапаю коріння дерева, намагаючись їх розірвати. Ноги знову вільні. Цього разу я сіла, простягла руки вперед. Дивлюся на супротивника у вигляді столітньої рослини, воно грає у невинність, мовляв, це не я тебе повалив обличчям у багнюку. Тіло болить, що тільки надає мені злості. Роблю спробу видати вогняний смолоскип, але виходять легкі оранжеві кульки. Кидаю їх у коріння, від чого ті смішно танцюють.

- Не подобається, так?

Знову схоплююсь на ноги, але тепер усю моя увага внизу, під деревами. Коричневе листя із запахом гниття і вогкості оживає, з-під нього виповзають довгі тонкі гілки, схожі на змій. Вони тягнуться до мене, я зі швидкістю блискавки все обриваю, але їх дуже багато. Вже весь ліс повстав проти мене. Я розумію, що тут нема кого рятувати, окрім себе самої. Гілки дерев теж вступили в бій, раз у раз чиркають по моїй шкірі, залишаючи болісні сліди. Потрібно тікати – це єдиний вихід. На цей раз ніхто не прийде на допомогу.

І я біжу похмурим лісом. Фізично я втомилася, але магії в мені ще багато. На ходу кидаю вогняні кулі. Всього десять хвилин практики, і це вже моя професійно відпрацьована навичка. Я шукаю точку, з якою я зможу переміститися. Дерева блокують можливість мерехтіти. Попереду стіна з них, ліс незабаром закінчиться. Я не можу боротися з усіма відразу, хіба що вдасться спопелити кілька столічних дубів, але це безглуздо. Я вже зрозуміла, що проти мене повстав не ліс, а щось могутніше. Невже Нотрили мали рацію? На мене відкрили полювання?

На бігу я підстрибую і злітаю. Птахом простіше ухилятися від гілок, легше долається відстань. Здається, попереду бачу край лісу. Залишилося зовсім небагато. Через пару хвилин я вилітаю з хащі і переміщаюся в безпечне місце.

Я стою перед дверима Енді. Точніше ні, я падаю під його двері. Мої передпліччя в саднах, ноги закривавлені, груди вкрилися червоними плямами. Знаю, що завтра все тіло стане синьо-фіолетовим. Я ледве дихаю. Мені потрібна допомога, але я прийшла не в те місце, Енді мені не допоможе.

З останніх сил переміщаюсь додому.