Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Все навколо було дуже однотипним, і являло собою той самий ліс, повішених чортів та чорне зоряне небо. Але вже через деякий час світла стало менше, а навколо почали літати дивні різноколірні світлячки. Ще пізніше вони взагалі стали єдиним джерелом світла. Але світили вони добре, і їх було багато, а тому ми не йшли в повній темряві.
— От і прийшли, — промовив чорт та увійшов до дверей будинку, з яким у мене були не найкращі спогади.
Це був той самий будинок в якому Темрява, як я її називаю через невідомість імені, змінила мене, вливши у рану щось дивне та рідне: частину мене, якої так не вистачало. Так, тепер я розуміла її вчинок, і не сприймала його як щось погане. Нехай вона і зробила це досить жорстоко, порізавши мене.
— А Темрява зараз тут? — запитала я в чорта, але той, стоячи вже за одвірками, задумався.
— А? Господарка? — нарешті зрозумівши, про кого мова, промовив він. — Ні, їй діла до нас, чортів, немає. А тепер заходьте.
Переглянувшись з Деяном, я зрозуміла, що питань у нього було багато. Але нехай зачекає, і їх стане ще більше, а потім вже я йому розповім щось, якщо буде бажання. Можливо, навіть, що колись я пожалкую через це, але я відчувала, що краще не тримати все це у секреті. Можливо, це полегшить ту порожнечу, що я відчувала останнім часом.
Коли ми увійшли, то на нас поглянуло кілька десятків пар чорних, як смола, очей. Це все були чорти, що майже нічим не відрізнялися один від одного. На щастя, білого та великого Марка Рудого серед них не було.
Всі вони сиділи за столом, що був повністю та важко накритий різними стравами, в основному із сирого м’яса. Наш чорт швидко підійшов до протилежного кінця столу та став там, обійнявши іншого чорта. Лише потім я зрозуміла, що то і була його наречена. Жодного одягу на ній не було, та і зачіски теж. Насправді всі вони виглядали так, наче жодної різниці між статтю в них немає. У всякому випадку, людині розрізнити їх було б неможливо.
Сам будинок був освітлений добре, але жодної свічки чи вогню в пічці не було.
— Вітайте мою поважну гостю. Це та сама Діана, — гордовито промовив чорт, кивнувши в мій бік. Всі чорти переглянулись та кивнули. — А той, інший, чорт його знає хто. Прошу гостей до столу.
— Дякую, — стримано промовив Деян та поглянув на великі, явно зроблені для людей, стільці.
Тут все було занадто великим для чортячих розмірів, і за столом вони виглядали більше як діти, що розгойдували ратицями, не знаючи куди їх поставити. А от нам все було якраз.
Сівши за стіл я стала очікувати чогось типу промови, чи може поцілунку, але всі чорти просто взялись жадібно поїдати сире м’ясо. Мабуть, такий у них звичай. Навіть Деян якось дивно подивився на поставлену перед ним тарілку, але я жестом відмовила його від думок спробувати їжу. Я добре знала чиє м’ясо так любили їсти чорти, тому краще утриматися.
Та один із чортів, помітивши, що сидимо як неприкаяні, підсунув нам миску із дивними фруктами, схожими на в’ялі фіолетові яблука. Усміхнувшись та показавши цим свої закривавлені білі зуби, він кивнув та пояснив:
— Це тут ростуть, неподалік, — промовив він. — Людям їсти можна, і тобі теж.
Спершу мені здалося, що ніяке це не весілля, скоріше нудота смертна. Але коли миски чортів спорожніли, то деякі з них взялися танцювати, а інші мугикати щось. Спів їхній із самого тільки мугикання і складався, без жодного слова. Втім, їм самим було весело. Особливо щасливими виглядали молодята, що очей один з одного не зводили.
Я та Деян не знайшли чим зайнятися, а тому вирішили спробувати дивні яблука, що нам підсунув чорт. Плоди навіть усередині були схожими на яблука, але солоні до неможливого. Я ледь не виплюнула те, що відкусила.
— Танцюйте, чорти, танцюйте, — закричали всі чорти, що, як я помітила, ніколи не звертались один до одного на ім'я. Або ж їх у них і не було.
Кричали вони це молодятам, що нарешті відірвали погляди один від одного та закрутили рилами на радощах. Мабуть, танець молодят, як традиція, у них був. Двоє закоханих підстрибнули на стільцях та вже за мить стояли на стелі, так наче то була підлога. Мантія на чортові теж звисала доверху. Танець цей був дивним, і майже повністю полягав у вистукуванню ратицями по стелі, що аж пил сипався. В ту ж мить і всі інші чорти позлітали зі стільців та почали танцювати так само, лише використовуючи для цього стіл та підлогу.
— Спробуємо!? — голосно, щоб за цим стукотом він почув, запитала я в Деяна, на що той кивнув.
— Спробуймо, — відповів він та одразу ж підвівся і взявся майже повністю повторювати рухи чортів.
Я повторила те ж саме, але через постійне бажання сміятися все не могла втримати ритм. Деян, вмілий мечник, виглядав у той момент настільки дурнувато в моїх очах, що я все не могла сконцентруватися. Але коли все ж опанувала себе, то вже він сміявся з мене.
З танцями в мене завжди було погано, а із чортячими так і зовсім біда. Але нам було весело, а це головне на весіллі, хіба ні?
Танці чортів час від часу переривалися на їжу, а вже потім знову продовжувалися. Завзятості їм вистачало, а от я вже з часом почала відчувати втрату інтересу до танців. Та згодом вони всі остаточно натанцювалися та знову посідали за стіл. Правда молодята все ще віддавали перевагу стелі.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Узурпація: Євіанна, Erleen Nord», після закриття браузера.