Читати книгу - "Теплі історії в конвертах"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ви заходити збираєтеся? — обурився якийсь чолов’яга позаду Лариси, і та зрозуміла, що застигла в роздумах просто на першій сходинці маршрутки, блокуючи таким чином вхід-вихід для інших пасажирів.
— Ні. Це не мій автобус, — відказала вона, потому зійшла назад на зупинку й мовчки провела маршрутне таксі, що зникло на наступному перехресті, сповненим рішучості й навіть злості поглядом.
До готелю залишалося кількадесят метрів.
У холі готелю — за склом, схожим на акваріумне, — нудилися молоді чоловік та жінка, обоє в гарно напрасованому темно-синьому формовому одязі.
— Добридень, — привіталася Лариса. — Я телефонувала вам десь годинки півтори тому. На моє ім’я заброньовано номер...
— Ви — та жінка, яка сьогодні святкує свій день народження, чи не так? — пожвавилася молода рецепціоністка, упізнавши, найімовірніше, голос. — Іще раз вітаю зі святом! Заповніть, будь ласка, цю анкету, — вона простягнула невеличкий аркушик разом із календа-риком-візитівкою готелю та рекламою якоїсь автомийки. — Антоне, дай ключі від триста тридцять третього!
«Триста тридцять третій. Самі трійки сьогодні», — думала Лариса, вписуючи у відповідну графу дату заїзду — третє березня.
— На вас також чекає подарунок. Він уже в номері, — життєрадісно повідомила панянка за столиком, — і, сподіваюся, ви чудово проведете час у нашому готелі. Окрім цього, нагадуємо, що для вас діє.
— .знижка на меню ресторану, — закінчила Лариса, віддаючи заповнений формуляр. — Так, дякую, я запам’ятала.
— Чудовенько! Можна також попросити ваш паспорт?
— Звичайно, — Лариса дістала із сумочки документ і поклала на стійку перед собою. — Скажіть, а мій хлопець іще не з’являвся?
— Ні, поки що його не було. Вочевидь, як і ви, трішечки затримується, — адміністраторка хутенько зробила копію декількох сторінок і повернула паспорт: — Ваш номер — на третьому поверсі. Можете скористатися ліфтом або сходами, затим — праворуч, майже в кінець коридору.
— Дякую.
— Приємного перебування.
Лара, поклавши до сумочки календарик, рекламку автомийки й паспорт, подалася до сходів.
«Подарунком» виявився великий барвистий пакет — із тих, що їх називають святковими. Усередині віднайшлися дві пляшки червоного вина, коробка недешевих цукерок, а також маленька книга в білій палітурці, яка на перевірку виявилася порожнім фотоальбомом.
— І що я туди, цікаво, вкладатиму? — здивувалася Лара. — Хоч би хто ти був, таємничий Б., але от із подаруночком трішки схибив.
Покопирсавшись у нутрощах пакета ще, вона натрапила на закритий конверт без жодних реквізитів. Лариса зробила так самі-сінько, як уранці: смужечку паперу із самого краєчку відривала вкрай обережно, щоби не пошкодити вмісту. Усередині виявилася записка з дуже лаконічним закликом: «Улаштовуйся. Я скоро прийду. Можеш поки подивитися телевізор».
«Дійсно, що тут іще робити?» — усміхнулася Лариса, шукаючи очима пульт. Його не виявилося ніде — ані на тумбочці поруч із ліжком, ані на робочому столі, де осиротіло стояла порожня карафа, ані навіть на холодильнику в невеличкому коридорі, що передував самій кімнатці. Вона взялася шукати його в шухлядах, зазирнула навіть під ліжко та до ванної кімнати, проте проклятущої штукенції немов ніколи тут і не було. Сам телевізор недвозначно натякав, що без дистанційки ввімкнути його просто нереально. Судячи з усього, сервіс у готелі накульгував на обидві ноги.
Лариса роздратовано притулила до вуха слухавку старого кнопкового телефону й натиснула одиницю.
— Рецепція, — почувся вже знайомий голос дівчини з прохідної.
— Іще раз здрастуйте. Це вас із триста тридцять третього турбують, — заговорила Лара через силу голосом без емоцій. — Справа в тому, що я ніяк не можу знайти пульт від телевізора...
— А ви в міні-барі дивилися? — перебили на тім кінці.
— Перепрошую, де?
— У міні-барі. Такий невеличкий холодильник відразу при вході.
— Це жарт такий? — Лариса почала відверто злитися. — У вас що, заведено класти пульти від техніки до холодильників? Щоби не зіпсувалися, чи що?!
— Просто погляньте! — рецепціоністка засміялася й перервала зв’язок.
Це здавалося крайнім виявом зухвальства. Що вони, на Бога, собі дозволяють?! Обов’язково треба буде написати скаргу, бо таке ставлення до клієнтів, які до всього ще й святкують день народження, — ознака великих проблем із політикою добору персоналу. Либонь, по поверненні додому незайвим було б створити відповідну «рекламу» цьому притулищу в Інтернеті.
Пульт дійсно лежав у міні-барі — поруч із ананасом, нарізаним кільцями, трьома помаранчами, сирним асорті, кількома тарілочками з розмаїтими салатами та ще однією пляшкою вина, цього разу домашнього — достоту такого, яке Лариса безуспішно намагалася купити в бабусі на ринку. До самої дистанційки хтось прикріпив маленький аркушик-самоклейку з акуратно виведеним текстом: «Розважайся. Оплачено».
Не сказати, що Лариса полюбляла сюрпризи, але Б., хай там хто він такий, влучив у десятку: сири — улюблені, фрукти — так само; салатики приготовані так, як вона обожнювала, — овочі нашатковані дрібненько, а не величезними кавалками, немов для свиней, майонезу небагато, — словом, таємничий шанувальник звідкілясь доволі добре знався на її смаках. Саме так колись готувала її мама...
— А це вже дійсно дивно, — відзначила Лара вголос, дістаючи почергово спершу пульт, а відтак наїдки. — Цікаво, що ж буде далі?
А далі було кількагодинне очікування під безглузде голосіння дурноверхих серіалів. Лариса їла фрукти й салатики, ходила номером сюди-туди, виходила на балкон (жахливий краєвид: внутрішнє подвір’я з якимись іржавими машинами та двома переповненими смітниками), мовчки дивилася телевізію, бавилася мобільником, але ніхто так і не приходив. Годинник під той час уже показував шосту, і надвір’я почало ладуватися до скорого заходу сонця.
— Мене що, надурили? — питала невідь у кого сп’яніла від двох пляшок вина іменинниця, відкорковуючи третю. — Я що, якесь дурне дівчисько?..
Небавом Чернігів загорнувся у вечірню темряву. П’яна Лариса сиділа просто на підлозі й плакала, а в телевізорі лементувала чергова гумористична передача. Урешті-решт, жінка заснула просто на долівці, не спромігшись навіть видертися на ліжко.
Б. того дня не переступив порогу готелю «Україна».
Ранок озвався в голові Лариси нещадним болем тяжкого похмілля, немов уночі її переїхало товарняком, завантаженим цистернами з ртуттю. Вона знайшла себе простягненою в повен зріст на килимку під входом до ванної кімнати. Сукня тепер більше нагадувала пожовану коровою ганчірку, а замість зачіски коїлося невідь-що: не треба було люстра, щоби зрозуміти це. Окуляри валялися в кількох метрах од неї.
Жінка спробувала підвестися,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Теплі історії в конвертах», після закриття браузера.