Читати книгу - "Один постріл , Ірина Кузьменко "

Прокинулася з головним болем. Вчора щось я трішки переборщила з вином та коктейлями в домашніх умовах. Поглянула на годинник: дев’ята ранку. Олі поряд не було. Вчора заснула разом із нею на ліжку, і мало того, навіть не пам’ятаю, як заснула. Радувало те, що сни ніякі не снилися. З таким успіхом можна стати й алкоголічкою. Така перспектива мені зовсім не подобалася, тому вирішила знайти більш дієві способи. У кімнату зайшла усміхнена подруга зі скуйовдженим, темним, довгим волоссям, але із тацею в руках. Кімнату заполонив приємний аромат кави та випічки. Як би мені не хотілося вставати з теплого ліжечка, але, заради смачної кави від Олі та млинців, змусила своє кволе тіло піднятися.

— Сьогодні в нас повинен бути особливий день! — із усмішкою, як у Чеширського кота, сказала Оля.

Я підняла брови.

— Ти що вже надумала?

— Будемо боротися зі своїми страхами!

Вона промовила це настільки серйозно, що сироти пішли по шкірі. Я більше нічого не питала. Довірилася Олі.

Після приємного сніданку побігла у ванну кімнату та привела себе в порядок.

Оля вже чекала мене у вітальні в темних джинсах, сірій футболці, кросівках та з високо зав’язаним хвостом. Поверх накинула шкіряну куртку й, підморгнувши, сказала довіритися їй.

Оля дійсно здивувала мене своїм зовнішнім виглядом, адже навіть коли вона йде в магазин за продуктами, то завжди наряджена, як новорічна ялинка, а тут мінімум макіяжу та кросівки.

— Олю, тобі личить такий стиль одягу! Все просто та зі смаком!

Подруга підморгнула, поцілувала в щічку й промовила, що сьогоднішній день лише наш.

— Ти досить загадкова! — присівши на пасажирське місце, хмикнула.

— Сьогодні ми не будемо думати про проблеми!

Я кивнула та засміялась.

— Олю, так ти скажеш, куди ми їдемо? — запитала, коли ми зупинилися на заправці.

Оля вискочила з машини, заправила свою червону машинку й повернулась.

— Повернись спиною! — наказала.

Я зробила так, як сказала подруга. Коли чорна тканина доторкнулася обличчя, я ахнула.

— Олю, це обов’язково робити?

— Авраменко, не бурчи! — засміялася.

Наступні декілька хвилин я не бачила, куди ми їдемо. Було досить цікаво, що вона придумала. Ми зупинились. Оля зняла пов’язку.

— Стрілецький клуб? — здивовано вигукнула я. — Олю, ти серйозно? Я не можу! — запротестувала та скала руки на грудях.

— Після всього, що ти розповіла вчора, я подумала, що тобі варто зняти стрес!

— Знімають стрес по-іншому! — фиркнула.

Оля засміялась.

— Ну, Міро, я пам’ятаю, ти говорила, що в клубі працює сексуальний інструктор Максим. Все у твоїх руках.

Оля вийшла з машини та змусила мене також вийти. Я опиралася, але під її натиском все ж таки здалася.

Максим, інструктор по стрільбі, також був. Він з обіймами та усмішкою привітав мене. Я зашарілася. Але в голову увірвалася думка про Даніеля, тому прийшлося втихомирювати свої гормони. Оля стояла збоку і всміхалася на всі тридцять два.

— Я не можу, — тихо сказала.

— Я розумію, що ти боїшся взяти зброю в руки, але... — на цьому «але» Оля штовхнула мене в спину, і я впала в обійми Максу.

— Міро, ти довго не приходила! Не боїшся, що втратила вміння? — підморгнув чоловік.

Раніше я б від цієї усмішки та підморгувань розтанула, але це було раніше. Якби Макс знав, яка в мене була практика в стрільбі по живим цілям, так би не говорив.

— У нього гарний задок, — шепнула Оля та хихикнула.

Я скривилася.

— Чи в того Даніеля кращий?

Ой лишенько.

— Олю, перестань, — не втримавшися, все ж таки усміхнулася.

— Дами, ви йдете? — вигукнув Макс.

Наступні декілька годин проходили нервово, принаймні для мене так точно.

Ми зайшли в зал для стрільб. Спочатку кілька секунд дивилася на пістолет. Мені було страшно його взяти в руки. Не лише долоні спітніли, але здавалося, що по всьому тілі пройшовся караван мурах.

— Міро, все добре? — запитав Макс та одягнув на мене навушники.

Я усміхнулася та зиркнула в сторону Олі.

— Все буде добре, — кивнула подруга.

У горлі пересохло. Я намагалася згадати етапи навчання розбирання й збирання пістолета, але в голові доки було пусто. З роздумів вивів голос Макса, який надавав перші настанови новачкам. Колись я також такою була й уважно слухала кожне слово інструктора.

— Варто зазначити, що практичні навички, набуті під час вивчення цієї теми, знадобляться в процесі користування та догляду за зброєю протягом усього періоду, як під час навчальних занять у системі підготовки, так і в повсякденному житті, але надіюсь, що вам в повсякденному побуті такі вміння не знадобляться. — Макс засміявся, і його підтримали новачки. Ох, Макс, якби ти знав, як мені пригодилися такі знання. — Потрібно наголосити на необхідності суворого дотримання заходів безпеки під час поводження з вогнепальною зброєю.