Читати книгу - "Фірма"

— І що саме нам треба тут робити?

— Два завдання. Перше, перевіримо, коли на всі ці рахунки приходили гроші. Треба шукати відсоткову ставку. Прибуток з рахунку, дати, суми. Ми робимо приблизний аудит кожного з рахунків. Щоб можна було побачити, чи відсотки йдуть туди, куди слід. Наприклад, Дольф Хеммба сплачує свої відсотки до дев’яти різних банків на Багамах. Це ж нерозумно, а він задоволений. І ніхто не може за цим пильнувати, крім мене. У цьому банку в нього дванадцять мільйонів, тож варто все перевіряти. Він і сам це може зробити, та краще почувається тоді, коли все за нього роблю я. І я не проти — за двісті п’ятдесят доларів на годину. Ми перевіримо всі виплати цього банку по кожному клієнту. Процентна ставка різниться й залежить від кількох факторів. Банк трохи розкриє свою таємницю вкладів, і це чудовий спосіб перевіряти дії банкірів.

— Я гадав, вони чесні.

— Так і є, та не забувай, що вони банкіри. Зараз ти переглядаєш тридцять рахунків. Твоя мета — дізнатися точний баланс, всі процентні ставки та місця надходження коштів. Друге, під юрисдикцією Кайманових островів ми маємо заснувати три компанії. Це досить легка й легальна робота, можна було і в Мемфісі її виконати. Однак клієнти вважають, що нам для цього треба прилетіти аж сюди. Пам’ятай: ми маємо справу з людьми, які інвестують мільйони. Для них не проблема заплатити за послуги юристам кілька тисяч.

Мітч приглядався до колонок із цифрами в роздруківці Хеммби.

— А цей Хеммба хто такий? Я про такого ніколи не чув.

— У мене сила клієнтів, про яких ти ще не чув. Він — крупний фермер в Арканзасі, один із найбагатших землевласників штату.

— Дванадцять мільйонів доларів?

— Це лише в цьому банку.

— Скільки ж це сої та бавовнику...

— У нього є й інші джерела.

— Які, наприклад?

— Ну, я навіть і не скажу.

— Легальні, чи ні?

— Ну-у, він приховує від Податкового управління двадцять мільйонів доларів плюс відсотки у кількох банках на островах Карибського басейну.

— І ми йому допомагаємо?

З одного краю столу Ейвері порозкладав папери й почав звіряти дані. А Мітч дивився на нього і чекав відповідь. Запала гнітюча мовчанка, він зрозумів, що не отримає відповіді. Можна було наполягати, та на сьогодні він уже достатньо поставив запитань. Тож Мітч закасав рукави і взявся до роботи.

Він дізнався про попередню домовленість Ейвері опівдні — на побачення прийшла й чекала в котеджі його любка. Тож Ейвері запропонував Мітчеві зробити перерву на пару годин, назвав кафе в центрі, де би він собі пообідав.

Замість кафе Мітч знайшов міську бібліотеку за декілька кварталів од банку. На другому поверсі йому показали відділ періодики, там на полиці він знайшов підшивку газети «Дейлі Кайманіан». Переглянув номери за останні шість місяців, взяв один, датований 27 червня, і поклав на стіл біля вікна, яке виходило на вулицю. Кинув погляд на вулицю, а тоді придивився пильніше, бо побачив чоловіка, якого щойно запримітив неподалік банку. Той сидів за кермом кремово-жовтого «шевроле», запаркованого навпроти бібліотеки на непримітній вуличці. Опецькуватий темноволосий мужчина, на вигляд не місцевий, одягнений в ядучо-зелену з оранжевим сорочку, на лобі мав дешеві сонцезахисні окуляри.

От саме це авто з цим водієм стояло під сувенірною крамничкою під банком, а зараз минуло небагато часу — і ось, він уже тут, за декілька кварталів. Біля машини спинився місцевий житель на велосипеді, взяв у водія цигарку. Той йому вказав на бібліотеку. Місцевий залишив велосипед на вулиці, швидко перейшов дорогу й рушив до бібліотеки.

Мітч згорнув газету і встромив у кишеню піджака, далі пройшов вздовж стелажів, вибрав номер журналу «National Geographic» і сів за стіл читати. Переглядаючи сторінки, уважно прислухався, як тубілець піднімався сходами, як його помітив, як зайшов йому за спину — видно, приглядався, що ж Мітч читає. А тоді звук кроків — пішов сходами донизу, який за мить стих. Мітч трохи почекав, і знову підійшов до вікна. Той підійшов по нову цигарку і поговорив з водієм. Закурив, сів на велосипед і поїхав геть.

Мітч розклав на столі газету і уважно прочитав на першій сторінці передовицю про таємничу загибель двох американських юристів та їхнього місцевого інструктора з дайвінгу. Запам’ятавши необхідну інформацію, Мітч повернув газету на місце.

«Шевроле» стояло на тому ж місці. Мітч пройшов перед ним і повернув у напрямку банку. Між банківськими спорудами й до Свинарної затоки розташовувався жвавий торговельний район. Вузенькі вулички були заповнені туристами, котрі снували довкола на орендованих скутерах і малолітражках. Знявши піджак, він зайшов у крамницю спортивного одягу, на горі якої знаходиться бар. Піднявся сходами, замовив кока-колу й сів за столиком на балконі.

За хвилину коло бару вже пристав місцевий з велосипедом. Чоловік зайшов, узяв пиво і, написане від руки, меню, і з-за нього спостерігав за Мітчем. А той сидів, попивав колу й поглядав на запруджену вулицю внизу. «Шевроле» він не помітив, та знав, що авто десь напевне близько. Ще один чоловік до нього приглядався з вулиці, а тоді зник. І жінка. Він було подумав, чи бува, не почалася в нього параноя, та якраз з-за рогу з’явилося «шевроле» й поволі проїхало вулицею.

Він зайшов до крамнички і придбав окуляри від сонця. Пройшов один квартал, прошмигнув до алейки, поки мав впевненість, що його не видно, вибіг на сусідню вулицю, а там заскочив до сувенірної крамнички і з неї вийшов через запасний вихід на якийсь провулок. Побачив магазин одягу, явно розрахований на туристів, і зайшов туди боковим входом. Уважно оглянув вулицю й нічого не помітив. На вішаках і на полицях були шорти й сорочки усіх можливих барв — місцеві такого не купували. А от американцям до вподоби. Він же не зрадив своїм консервативним звичкам: вибрав білі шорти та червоний трикотажний пуловер. Знайшов і пару сандалів із соломки — вони б пасували до улюбленого капелюха. Продавчиня захихотіла і вказала на кабінку. Він знов оглянув вулицю, не помітив нічого підозрілого і переодягся. Одяг добре підійшов, і Мітч запитав продавщицю, чи можна на кілька годин йому залишити костюм і черевики. Вона відповіла: «Без проблем, мосьє». Він розплатився готівкою, дав десять доларів на чай і попросив викликати таксі. Жінка на прощання назвала його