Читати книгу - "12 польських есеїв"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Іноді певна формула впроваджується штучно не як синонімом того чи того вислову, а як його замінник (щоб виключити небажані конотації): формула «талони на товари» (впроваджені у 1976 році) означає те саме, що й «картки», проте саме це слово вона покликана витіснити. Коли про робітничий бунту Ґданську та Щецині 1970 року говорили як про «сутички» (або, рідше, «події»), то робилося це для того лише, щоб не допустити інших означень, таких як повстання, заколот, рух тощо. У цьому випадку евфемізм визнали обов’язковим.
Уникання синонімів не тільки збіднює та ритуалізує формули, саме це явище складніше і ширше. Воно свідчить про основну для новомови тенденцію – загального обмеження можливостей вибору мовних засобів. Це стосується не лише вибору окремих слів або формул, а й взірців мовлення в більш загальному розумінні. Новомова, відколи відповідно розвинулась, не обмежується власною сферою, а й атакує інші способи мовлення, інші суспільні стилі, намагаючись їх витіснити. Інакше кажучи, намагається стати єдиною дійсністю (саме тому виглядає доречним називання її квазі-мовою). Вона одночасно діє в двох напрямках: є не тільки тим, чим є, а й намагається стати для мовця основним потенціалом, що визначає сферу його мовних можливостей.
Я представив тут тільки вибрані проблеми, а саме проблеми лексики та фразеології. Це, звісно, не дає повної картини. Не менш важливою є проблема риторики – в широкому розумінні, як принципу побудови висловлювання. Новомова формує свою риторику, маючи в розпорядженні чітко визначену сукупність риторичних прийомів. Між лексикою і фразеологією, з одного боку, та риторикою, з другого, існує тісний зв’язок: риторика – це остаточна мета й, одночасно, критерій придатності даних формул у межах новомови. Вони формуються таким чином, ніби заздалегідь призначені для такої форми риторики, яка застосовується у новомові. Саме тут проявляється вагомість питання, яке я назвав лозунговістю, вже на рівні слова чи фразеологічної одиниці, позаяк лозунг становить головну форму цієї риторики. Риторика є однією з найважливіших складових частин новомови, тут я тільки побіжно відзначаю цей факт. Щоб її описати, слід було б проаналізувати – хоча б для прикладу – конкретні висловлювання. Однак це неможливо у межах короткого нарису.
Я б хотів порушити ще деякі питання. Новомова не лише намагається підмінити класичну мову, а й різними способами руйнує її. Руйнує, між іншим, через те, що перехоплює її елементи її надає їм іншого змісту – часто прихованим способом, створюючи видимість, ніби в її межах слова означають те, що завжди, хоч насправді вони вже означають щось інше. Новомова руйнує перш за все ті ділянки мови, які служать мовленню про суспільні проблеми, історію, ідеологію, політику. Руйнує також традиції, наприклад, традиції мови революціонерів та традиції патріотичної мови. Руйнує, тому що зводить усе до пустопорожньої фрази, до формули, в якій безпосередня оцінка і ритуальність перевищує значення. Таким чином, новомова порушує комунікацію – особливо у публічній сфері, переінакшує або – в кращому випадку – нейтралізує такі формули і такі стилі, в яких є справжній зміст та справжні переконання. Вона порушує комунікацію ще й тим, що впливає на суспільну свідомість, особливо пересічну, викликаючи реакцію недовіри до будь-якої мови.
Я ще повернуся до цього наприкінці нарису. Тут я хотів би звернути увагу на ще одну справу, яка здається мені особливо суттєвою. Новомову не можна розглядати окремо від ширших суспільно-мовних процесів, зокрема від соціолінгвістичної ситуації в Польщі. Вирішальний для цієї ситуації факт – прилучення до загальної культури тих прошарків суспільства, які досі жили у сфері партикулярної, локальної культури, під впливом фольклору, й послуговувались діалектом. Відмирання діалектів, прилучення чималих селянських мас до загальної мови переважно сприймається як культурний прогрес. Але ж яку мову отримує для використання людина, що переїжджає з села до міста, чи мешканець села, яке перестає бути глушиною? Звичайно, це не класична польська мова, не мова Міцкевича й Пруса, не мова авторів, яких читають у середній школі. Це мова телевізійних новин і газет, тобто – новомова. У такому зв’язку з суспільними процесами саме вона стає уособленням мови культури й сучасності, саме її сприймають як досконалішу й вищу. Тому й засвоєння цієї мови стає ознакою культурної вищості. Ось у чому я бачу одну з причин розповсюдження новомови, появу її в ситуаціях, де її могло б і не бути. В цьому я також бачу причину утворення канцелярсько-бюрократичного варіанту новомови, дивного новотвору, що мотивовується радше психосоціальними чинниками, ніж суто ідеологічними та політичними. Новомова стала зразком «елегантного мовлення», тобто вишуканого – на противагу простому й спонтанному; її зв’язки з кітчем проступають дедалі виразніше.
На закінчення ще кілька слів про реакції на новомову. Вона зусібіч атакує кожного, хто говорить по-польськи і, по суті, неможливо їй не піддатися. Проте вона викликає також захисні реакції – різного характеру і на розмаїтих рівнях. Як прояв захисної реакції можна інтерпретувати своєрідну молодіжну мову. Безсумнівно, такою формою захисту є й те, що я б назвав розмовною метамовою, тобто широко відомі окреслення, які стосуються новомови («травити», «плести», «базікати», «вішати локшину», чи слухати «брехунця», себто радіо). Однак основною захисною реакцією стала гротескна література, яка в останні десятиліття становить визначне явище польської культури. Одним із її головних складників є пародія новомови. І в цьому я вбачаю її велике суспільне значення; велике – навіть враховуючи, що сфера її впливів є загалом обмеженою. Пародія вчить недовіри й підозри щодо новомови, демонструє її механізми, вказує на зловживання. Вона з’являється не лише у творах амбітних письменників, а й нерідко у масовій культурі, також – у розмовній мові. Пародія діє як антитоксин. Новомова – звісно, несвідомо – до певної міри цьому сприяє. Тим більше, що в ній самій виступають елементи пародії – мимовольної. Певного типу висловлювання досить часто сприймаються як пародійні, хоча задуми їхніх авторів такими не були. На першому місці треба тут згадати письменство Владислава Махейка,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «12 польських есеїв», після закриття браузера.