Читати книгу - "Цілодобова книгарня містера Пенумбри, Робін Слоун"

Я хапаю ноутбук Кет і заходжу на піратський сайт Буркотуна. Нишпорю в його архіві, гортаю сторінки назад, ще далі, до його найперших проектів, з яких усе й почалось. Ось він.

Я розвертаю ноутбук, щоб усі могли бачити. На екрані чітке фото «БуркоСкана 3000» — книжкового сканера, зробленого з картону. Його деталі можна зібрати зі старих коробок, якщо за допомогою лазера під правильними кутами вирізати необхідні пази та кріплення. Коли скріпити всі частини докупи, виходить рама, а після закінчення роботи її можна знову скласти в плаский шматок картону. Там є два гнізда для фотокамер. Усе разом поміщається в невелику сумку.

Фотокамери — примітивні туристичні цифровики, які можна знайти в будь-якій крамниці побутової техніки. Унікальною є конструкція самої рами. З самою лише фотокамерою вам довелося б вигинатися, щоб тримати книжку під правильним кутом, і щоразу марудитися з перегортанням сторінок. Ця робота забрала б у нас кілька днів. Але з двома фотокамерами, розміщеними паралельно в «БуркоСкані 3000», за допомогою розробленої Бурко­туном програми, одним рухом ми отримуємо знімок одразу двох сторінок із бездоганним фокусом, з найкращого ракурсу. Це високо­швидкісний і простий у використанні апарат.

— Він виготовлений із картону, — пояснюю я, — тому з ним можна пройти через металодетектор.

— Тобто його можна пронести навіть на літак? — дивується Кет.

— Ні, його можна пронести до бібліотеки, — кажу я. У Пенумбри розширюються очі. — Так от, Буркотун опублікував інструкцію. Ми можемо її завантажити. Нам лише потрібно зібрати деталі й знайти лазерний ніж.

Ніл киває та обводить пальцем вестибюль.

— Тут збираються комп’ютерні генії з усього Нью-Йорка. Думаю, що лазерний ніж ми точно знайдемо.

Припустімо, нам удасться зібрати й налаштувати «БуркоСкан 3000». Як зробити так, щоб під час роботи нас ніхто не відволікав? Codex vitae Мануція величенький, і його сканування займе щонайменше кілька годин.

Хто здійснить цей подвиг? Пенумбра занадто старий для таємного агента. Кет і Ніл були б надійними поплічниками, але в мене інший план. На обрії тільки-но з’явилася місія «зісканувати книжку», а я вже прийняв рішення: зроблю це сам.

— Я хочу піти з тобою, — наполягає Ніл. — Це ж найзахопливіша частина всієї затії!

— Не примушуй мене звертатися до твого імені з «Ракет і магів», — кажу я, здіймаючи вказівний палець. — Тільки не в присутнос­ті дів­чини. — Я напускаю на себе серйозний вигляд. — Ніле, у тебе компа­нія, працівники та клієнти. У тебе є обов’язки. Якщо тебе впіймають чи ще гірше… не знаю… заарештують, буде не дуже гарно.

— А якщо тебе заарештують, то буде гарно? Клейморе ­Багряно…

— Агов! — перебиваю я. — По-перше: у мене немає офіційних обов’язків. По-друге: я фактично новачок товариства Нерозривного Корінця.

— Ви направду розгадали загадку Засновника, — киває Пенумбра. — Едґар поручився б за вас.

— До того ж, — продовжую я, — у цій пригоді я злодій.

Кет здіймає брову, і я кваплюся пояснити:

— Він — воїн, ти — чародійка, а я — злодій. А тепер забудь про цю розмову.

Ніл повільно киває. Він досі супиться, але більше не протестує. Чудово. Я піду сам і зісканую не одну книжку, а дві.

Крізь двері до вестибюля вривається холодний вітер, і до готелю, тікаючи від дощу, застрибує Едґар Декл. Його кругле обличчя облямоване каптуром тісної фіолетової водонепроникної куртки. Пенумбра махає, запрошуючи його до нас. Кет ловить мій погляд. Вона виглядає стурбованою. Це буде вирішальна зустріч. Якщо ми хочемо отримати доступ до Читального Залу й «Мануція», Декл — наш ключ, точніше, Декл має ключ.

— Сер, я чув про книгарню, — захекавшись, каже він і сідає на канапу поруч із Кет. Обережно стягує каптур. — Навіть не знаю, що сказати. Це жахливо. Я поговорю з Корвіною. Може, вдасться його вмовити…

Пенумбра жестом зупиняє його й розкриває перед ним усі карти. Він розповідає про журнал, про Google і загадку Засновника. Розповідає про свою пропозицію й відмову Корвіни.

— Ми попрацюємо над ним, — каже Декл. — Я час від часу нагадуватиму йому про це, щоб зрозуміти, як…

— Ні, — обриває Пенумбра. — Він не відступиться від свого, Едґаре, а мені забракне терпіння. Я все ж таки трохи старший за тебе, мій хлопчику. Я вірю в те, що codex vitae можна розшифрувати сьогодні — не за десять років, не за сто, а сьогодні!

Аж тут я розумію, що Корвіна не єдиний упевнений у своїй правоті. Пенумбра направду вірить у те, що комп’ютери здатні на дивовижні речі. І навіть дивно, що я, людина, яка воскресила цю ідею, не маю такої впевненості.

Декл приголомшено дивиться на нас. Він роззирається до­вкола, ніби боїться, що десь тут, у «Північному мості», причаї­лися чорні мантії. Навряд чи. Дуже сумніваюся, що хто-небудь у цьому вестибюлі за останній рік бодай раз торкався паперової книжки.

— Ви жартуєте, сер, — шепоче Декл. — Тобто я пригадую, як ви колись звеліли мені внести всі назви до ноутбука. Ви тоді були такі схвильовані… Та я навіть не міг би подумати… — Він хапає ротом повітря. — Сер, ви ж знаєте, що це суперечить правилам нашого товариства.

То виходить, що це Едґар Декл створив базу даних книгарні. Мене накриває хвиля професійної приязні. Ми з Деклом тарабанили по тій самій невеликій цокотливій клавіатурі.

Пенумбра хитає головою.

— Це видається дивним тільки тому, що ми тупцюємо на одному місці, — каже він. — Корвіна заморозив нас. Перший Читач провадить нас не так, як заповідав Мануцій. — Його очі зблискують, ніби блакитні лазери, він тицяє тонким пальцем у касетний стіл. — Він був підприємцем, Едґаре!

Декл киває, але вигляд має досить знервований. Його щоки заливає рум’янець, він раз по раз пригладжує своє волосся. Невже ось так починаються всі перевороти? Групка людей, перешіптуючись, обговорює таємні плани?

— Едґаре, — спокійно каже Пенумбра, — з усіх моїх учнів ти був мені найдорожчий. Ми багато років пропрацювали разом у Сан-­Франциско. У тебе є справжній дух Нерозривного Корінця, хлопчику мій. — Він замовкає. — Позич нам ключ від Читального Залу, усього на одну ніч. Це все, чого я прошу. Клей не залишить жодного сліду. Я за нього ручуся.

Обличчя Декла витягується. Його вологе волосся стирчить у всі боки. Він ніяк не може дібрати слів.

— Сер,