Читати книгу - "Остання із роду Віндор, Надія Філіпська"

Ріхтер фон Варретт

Академія зустріла мене шумом і гомоном студентів, що заполонили всі її коридори. І це все під час занять! Що сталося в цій Академії поки мене не було? Оглянув натовп, вишукуючи знайомі обличчя свого курсу, у очі кинулося яскраво синє волосся молодого дракона. Через це волосся у нього виникали суперечки мало не з кожним викладачем, але я зміг відстояти права свого студента, хоч і сам був не в захваті від цього кольору. Тепер хоч якась користь була від його яскравого образу.

– Ріеро! – голосно окрикнув дракона, звертаючи його увагу на себе.

– Професор фон Варретт! – Ріеро миттю винирнув з натовпу і вже стояв біля мене.

– Ріеро, що тут відбувається? Чому всі не на заняттях?

– Так занять немає, – знизав дракон плечима.

– Як це немає?

– Ходять чутки, що ректор не підписав плани занять, через це навчальний рік і не почався, – поділився інформацією студент.

– Але ж навчання мало початися місяць тому! – проревів невдоволено, хоч Ріеро і не був в цьому винен.

– Професоре, от як ви поїхали, так ректор і зачинився у себе в кабінеті і нікого до себе не пускає, – розповів студент.

Я не міг повірити своїм вухам. Оце вже погано. Мікель перейшов всі дозволені межі.

– Відшукай весь курс, і щоб усі через пів години були на полігоні. Відпрацьовуєте стандартний набір. Староста за головного. Прийду – перевірю! – видав я завдання і швидким кроком рушив у бік ректорського крила.

Студенти поспіхом розступалися на моєму шляху, не бажаючи попасти під мою гарячу руку.

Через п’ять хвилин я вже відкривав двері до прийомної кабінету ректора. Там як завжди мене зустрів секретар – Ігнесса, молода дракониця з яскраво рожевим волоссям. Вона глянула на мене переляканими очима і на її обличчі відобразилося таке полегшення, що і слів не потрібно було.

– Професор фон Варретт, яке щастя що це Ви! – зраділа Ігнесса. – Я вже не знаю, що робити! Ректор нікого не приймає, скасував всі зустрічі і нікуди не виходить з кабінету. У нас через тиждень перевірка, а тут таке! – заламувала руки драконесса. – В Академії немає порядку! Заняття досі не відновили!

– Я зрозумів Ігнесса, – заспокоїв дівчину. – Зараз подивимося, що можна зробити. Назнач на завтра самі важливі зустрічі. Пришли сюди когось, хто б затвердив плани занять вже сьогодні, – попросив наостанок.

– Обов’язково, я все організую, – зраділа дівчина і кинулася до кристалу зв’язку.

– Я зайнятий, мене не турбувати! – грізно проревів ректор, коли я без стуку увійшов в кабінет.

– Для мене час знайдеш?

– Ріхтер? – Мікель відірвався від Книги і здивовано поглянув на мене. – Тільки не кажи, що вже пора віддавати Книгу? Не може бути! Я ще не готовий! Ріхтер, ти ж обіцяв що вмовиш Аріеллу продовжити термін Угоди!

Зараз його грізний голос аж ніяк не в’язався з зовнішнім виглядом. Колись грізний ректор Академії Драконів зараз виглядав, як фанатик. На його неголеному обличчі фанатично блищали очі, а руки ледве стримували тремтіння, щоб повернутися знову до сторінок Книги зіль. В цьому весь Мікель. Він завжди з головою поринав у свої захоплення. Фанатично. Я б навіть сказав маніакально.

– То ти мене навмисне відправив подалі, щоб я тобі тут не заважав засісти над Книгою!?

– Ріхтер, як ти міг подумати таке! – обурився Мікель.

– Коли ти востаннє їв? – пройшов до полиць і не питаючи дозволу налив собі віскі. Мене чекав важкий вечір.

– Їв? – очі Мікеля судомно оглядали кабінет намагаючись знайти якусь зачіпку, що допоможе згадати. – А, згадав. Разів два за цей час Книга зникала, я тоді не знав чим себе зайняти, Книги не було по декілька годин! Тоді і перекусив.

Його погляд впав на стіл на якому стояла тарілка з залишкам бутербродів.

– Краще б зайнявся справами Академії!

– А що з нею не так? – в його голосі промайнуло здивування.

– Не так? – голосно рикнув. Настільки голосно, що у приймальні щось впало. – У тебе студенти скитаються Академією без діла. Чому вони не на заняттях? Як вони через тиждень будуть проходити перевірку? Ти про це подумав? – припечатав Мікеля правдою.

– У вас все в порядку? – перелякана драконесса виглянула з-за дверей.

– Так, Ігнессо! Все в порядку.

– Скитаються без діла? – перепитав Мікель.

– Так. Ти мав затвердити плани занять! Ще місяць назад!

Очі Мікеля нервово забігали в розумінні невиправної помилки.

– Ріхтер, ти ж знаєш, як довго я шукав цю Книгу.

– А ще я знаю як довго ти йшов до місця ректора Академії! І не думаю, що ти захочеш зараз занапастити свою кар’єру!

– Ти правий. Я повинен взяти себе в руки.

– Відправляйся додому, і приведи себе до ладу. Завтра чекаю тебе о восьмій тут, в кабінеті. І без запізнень! – помахом руки відкрив портал в будинок Мікеля.

– Ріхтер, але ж Книга, – товариш з сумом поглянув на залишену Книгу зіль.