Читати книгу - "Скрипка «Спіріт Лейку», Клер Бержерон"

16

Амос, 23 травня 1915 року

У неділю, коли святкувалася Трійця, здавалося, що весна хоче по-справжньому ввійти у свої права; під сліпучим травневим сонцем лід на річці відірвався від берега і снігових заметів й танув на очах, щоправда на вулицях поселення була грязюка. Дами, які йшли до меси, піднімали спідниці й повільно просувалися дерев’яним тротуаром, дошки якого провалилися за зиму.

Відсвяткувавши Великдень у новій каплиці Спіріт Лейку, Жозеф Лявальєр відвідав батьків, щоб розказати про свій новий досвід у таборі для інтернованих.

— Я знайшов у Спіріт Лейку українську скрипальку, великого віртуоза. Ми запросимо її виступити в нашій шкільній каплиці в неділю на Святу Трійцю, — з ентузіазмом вигукнув він. — Музика цієї жінки — справжнє диво! Мосьє кюре нетерпеливиться з нею познайомитися. Ви ж знаєте, що він просунутий меломан.

— Одна з цих нещасних ув’язнених! — незадоволено пробурчала Імельда. — Вам варто полишити їх там, де вони є, схованими серед лісу.

— Мамо, не будьте такою безкомпромісною! Ця дама до війни грала в симфонічному оркестрі Відня.

Незважаючи на війну, австрійська столиця завжди мала репутацію міста пишнот і розкоші. Жозефу було відомо, що у своїх довоєнних мріях Імельда найбільше бажала одного дня відвідати далеку землю й побачити всі скарби, які в ній є.

— До того ж, мамо, вам буде приємно її послухати. Вона грала вашу улюблену арію із Сюїти сі-мінор для скрипки з оркестром Йогана-Себастьяна Баха, яку ви мугикали нам, коли ми були малими.

Парафіянам Амоса нечасто випадала нагода розважитися, а тим паче послухати хорошу музику. Імельда вирішила стримати свою гіркоту й скористатися з приїзду скрипальки, намагаючись на якийсь час забути про її походження. Хай би що там було, а музика — вічна.

Недільного ранку на Трійцю Імельда повинна була рано встати, бо погодилася на прохання мосьє кюре керувати прийомом у пресвітерській о полудні.

— Ви чудова господиня. У вас дар зустрічати гостей і створювати їм затишну атмосферу, — зазначив він. — Аліс, наша обслуга, просто в паніці від думки, що потрібно готувати на стількох людей.

— Ви чекаєте на багато людей?

— Мер Отьє вважає, що це — добра нагода познайомитися з чужинкою зі Спіріт Лейку. Наше поважне панство зможе переконатися, що там також є талановиті й симпатичні люди.

— Як би вони не розчарувалися, — їдко зауважила Імельда. — Українці й турки, що в тому таборі, — хамовиті.

Та вона погодилася на пропозицію кюре, і її відчуття обов’язку вимагало від неї приєднатися до Аліс, щоб переконатися, що все готово. Вона пропустить виступ скрипальки в церкві, але було домовлено, що та дасть невеличкий приватний концерт у пресвітерській.

— Александре! — крикнула вона знизу сходів, — Швидко спускайся, бо знову запізнишся на месу.

— Ви не підете зі мною на службу? — здивувався син, входячи до магазину.

— Я слухала першу месу з твоїм батьком, ту, що о сьомій годині. Він уже пішов. Від церковної громади він пішов разом із Жозефом і мером зустрічати чужинку, — безрадісно кинула вона.

— Будь ласка, мамо, усміхніться до мене, — сказав Александр, обіймаючи її за талію й змушуючи зробити кілька кроків, танцюючи на місці.

Імельда не змогла утриматися від сміху.

— Поспіши, великий дурнику, бо твій брат мірятиме тебе сердитим поглядом, якщо ти зайдеш у церкву після початку меси.

Александр підтягнув вузол на краватці — елемент одягу, який він ненавидів, і який мати змушувала носити щонеділі. Йому більше подобалися картата сорочка і штани, зшиті з місцевих тканин, які він вдягав, коли вони з Аранком — його другом-індіанцем, вирушали у повний пригод ліс, який той знав як свою долоню.

Я іду в пресвітерську, — повторила для нього Імельда, — виходячи з магазину. — Не запізнюйся.

За кілька хвилин, вийшовши на галерею будинку, Александр побачив Аранка і його сестру Розен, які під’їхали на конях до пресвітерської. Хрещені католики, вони завжди приїжджали на месу, якщо таборували поблизу.

Александр привітався з ними здалеку й поквапився приєднатися до них.

— Сьогодні така хороша погода, що краще було б піти на полювання, ніж до церкви слухати нудні проповіді мого брата, — зауважив він.

— Я дізналася, що буде скрипалька з табору Спіріт Лейк, — заперечила Розен, щоб якось утримати хлопців і ті не втекли. — Вам варто послухати.

— Ти не заперечуватимеш, якщо ми змінимо свої плани? — запитав Аранк у сестри. — Після обіду ти йдеш у гості до своєї подруги Бланш, яка нещодавно народила. Ти могла б сама повернутися до табору.

— Так тобі й треба, якщо занапастиш свою душу! — дорікнула вона жартома. — Але ж тобі не потрібне моє благословення, щоб кудись завіятися. Ходіть, зникніть!

Вона прив’язала свого коня до балясин пресвітерської. Радісний, Александр стрибнув у сідло позаду свого друга.

— Заїдемо додому — мені треба переодягнутися, — радісно вигукнув він, розв’язуючи вузол краватки. — Осідлаю коня, візьму карабін і хай живе свобода!

Опівдні, як часто трапляється в Абітібі, погода раптом змінилася. Небо стало чорним і загрозливим, провіщаючи весняну грозу.

— Краще нам повернутися до села, — вирішив Аранк, кидаючи щойно впольованого