Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

простягнути їй руку допомоги:

— Докторко Воловодова, я знайомий з їхньою старійшиною.

Прекрасна жінка. Я би залюбки вас представив одна одній.

Сподіваюся, ви нам усі пробачите.

— Пробачте... — почала було Анна, проте спинилася, коли

раптом усі замовкли. Отець Мішель і Кортес дивилися кудись

у центр зібрання біля бару, тому Анна обійшла Тіллі, щоб краще

бачити, що відбувається. Спершу нічого не було зрозуміло, бо

раптом усі, хто був у кімнаті, розступилися ближче до стін. Через

якусь мить стало видно молодика в бридкому червоному

костюмі. Він чимсь облився, з волосся й плечей піджака на

підлогу стікала якась рідина. По залі пішов міцний запах

алкоголю.

— Це за всіх людей Аштунського Колективу! — викрикнув

молодик голосом, у якому бриніли страх та збудження. —

Свободу Етьєну Барбарі! Свободу афганському народу!

— Господи всемогутній, — промовив отець Мішель. — Він же

збирається…

Анна так і не побачила, від чого зайнялося полум’я, яке раптом

охопило молодика. Тіллі заверещала. Шокований мозок Анни

тільки й відзначив дратівливість цього звуку. Чесно, хіба ж

крики вирішували якусь проблему? Їй здалося, що зацикленість

на ньому й саму її огородила від новоявленого жахіття, але

в туманний і нереальний спосіб. Вона саме збиралася попросити

Тіллі заткнутись, коли ввімкнулись протипожежні системи і зі

схованих брандспойтів у стінах та стелі забили п’ять струменів

піни. В повітрі змагалися запахи смаленого волосся і спирту.

Перш ніж хтось встигнув щось зробити, в залі масово з’явилися

військові. Строгі хлопці й дівчата зі шкіряними кобурами на

поясах попросили всіх зберігати спокій й не метушитися, дати

рятувальникам виконати свою роботу. Зайшли медтехніки

і зішкребли з гіпотетичного самогубці залишки піни. Схоже, він

був радше здивований, аніж поранений. На нього вдягли

наручники й поклали на ноші. Уже за хвилину його в кімнаті не

було. Після чого люди зі зброєю в приміщенні, здавалося, нарешті розслабились.

— Його й справді швидко загасили, — сказала Анна

найближчій озброєній дівчині поруч. — Це добре.

Юнка, що виглядала не старшою від школярки, розсміялась.

— Це ж військовий корабель, мем, і в нас потужні

протипожежні системи.

Кортес уже побіг в інший кінець зали, де басом говорив

з офіцером флоту. Здається, він був чимось засмучений. Отець

Мішель немовбито пошепки молився, і в Анни виникло

непереборне бажання скласти йому компанію.

— Що ж, — озвалася Тіллі, обвівши кімнату спорожнілим

фужером з-під шампанського. Вона стояла сполотніла, як не

рахувати порожевілих щік, — може, не такий уже й нудний буде

цей рейс.

Розділ дев’ятий. Бугай

Усе пройшло би значно швидше, якби Бугай залучив більше

людей на допомогу, але поки він не дізнався, хто цим

промишляв, він не бажав звірятися аж надто великій кількості

вух. Або й узагалі будь-кому.

Тисячний екіпаж перетворював усякі, навіть потенційно

пересічні справи на досить мутний процес. Із таким велелюдним

екіпажем начальнику служби безпеки можна було би розпочати

розслідування з того, щоб дізнатися, чи не зустрічаються

представники мало пов’язаних підрозділів між собою

в неурочний для цього час. Відхилення від типових для кожного

корабля процедур на борту. Але ж політ був пробний, тому

ніякої усталеної практики на ньому ще не з’явилося. На

«Бегемоті» все ще панував хаос, і корабель усе ще знайомився зі

своїм персоналом. Усі разом приймали рішення, обростали

звичками, традиціями та культурою. Нічого було ще на звати

нормальним чи ні, нічого не видавалося дивним.

З іншого боку, це всього лишень якась тисяча людей.

На кожному борту існувала чорна економіка. Хтось на

«Бегемоті» міг заробляти привілеї в обмін на сексуальні

послуги. Хтось міг влаштувати підпільне казино, ігри в пачинко

або зайнятися рекетом і кришуванням. Ходили, мабуть, хабарі, щоби до чогось долучатись або чогось уникати. Таке завжди

відбувається, коли в одному місці починає гуртуватись багато

народу. І робота Бугая полягала