Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

корінь. Або тримати на тому рівні, щоб це не загрожувало

безпечному польоту. Встановити, одним словом, кордони.

Алексі Маєрсон-Фройд займався живленням. Обіймав посади

середньої руки на Тайко, переважно працюючи з дріжджовими

резервуарами,

займаючись

біоінженерною

настройкою

коректних співвідношень хімічних препаратів, мінералів та

солей для харчування людей. Двічі одружувався, мав дитину, якої не бачив п’ять років, грав у мережеві військові ігри,

учасники яких розробляли симуляції стародавніх битв, воюючи

проти уславлених полководців минувшини. Йому було на вісім

років менше, ніж Бугаєві. Він мав вуса кольору шерсті з мишачої

сраки, неоковирну посмішку та підробіток із продажу суміші

симулянту з ейфоретиками, що її поясани звали порошком піксі.

Бугай досконало вивчив його схему, поки не став упевнений на

всі сто.

Щойно він дізнався про все, то однаково відклав це питання на

кілька днів. Ненадовго. Просто щоби постежити за Алексі іще

якийсь час на камерах спостереження. Потрібно було

переконатися, чи немає над ним більшої рибини, партнера, що

намагався би не висовуватися, або співпрацював з кимось із

людей самого Бугая, або, не приведи Боже, з самим Ешфордом.

Нікого не було.

А по правді кажучи, не сильно йому й кортіло це робити. Він

знав, що має статися, і тому простішим здавалося відкласти

вирішення ще на якихось п’ятнадцять хвилин, або на пообіддя, або й на наступний день. От тільки з кожним таким моментом

хтось приходив на роботу обдовбаний і міг припуститися дурної

помилки, поламати корабель, травмуватися або вбитися.

Та сама мить настала посеред другої зміни. Бугай опустив

консоль, підвівся, узяв трохи зброї із шафки й набрав номер на

терміналі.

— Серже?

— Бос.

— Ти мені потрібен, і візьми ще когось із собою. Підемо на

затримання наркоторговця.

Тиша з протилежного кінця мала би означати здивування.

Бугай зачекав. Це також мало би щось значити для його

співбесідника.

— Як скажете, — відповів Серж. — Уже йдемо.

За десять хвилин до нього в кабінет явився Серж у парі зі ще

однією співробітницею, кремезною, похмурою жінкою на ім’я

Корін. Це був хороший вибір. Подумки Бугай відзначив собі

зайвий бал на користь Сержа, а підлеглим передав по пістолету.

Корін перевірила магазин, пристебнула кобуру і стала чекати на

пояснення. Серж перекладав свій пістолет із руки в руку, оцінюючи його на вагу, потім здвигнув руками.

— Який у нас план? — запитав він.

— Ідете зі мною, — відповів Бугай. — І якщо хтось спробує

завадити мені виконувати свою роботу, ви їх спершу

попереджаєте, потім відкриваєте вогонь.

— Досить прямолінійно, — заявив Серж, але в його словах

відчувалося схвалення.

Харчовий комплекс розташовувався глибоко в нутрощах

кораб ля, ближче до масштабного вільного простору в його

середині. Під час довгої подорожі до зірок він мав би сусідити із

сільгоспугіддями крихітного внутрішнього світу «Нову». А от

у «Бегемоті» він ні з чим особливо й не сусідив. Що колись

здавалося логічним, зараз стало тупим, а справа всього лиш

полягала в зміні контексту. За кермом маленького електрокара

сидів сам Бугай, пористі колеса шелестіли по рампах. У залах

і коридорах люди зупинялися й проводжали їх поглядами.

Дехто відверто витріщався. Троє озброєних співробітників

служби безпеки, які поспішають кудись у своїх справах, безперечно виділялися на тлі інших. І Бугай не був певен, чи це

справді добре.

Біля цистерн у повітрі відчувалися запахи. Тут витало більше

летких речовин та невідфільтрованих часток. Харчокомплекс

сам

по

собі

становив

мережу

цистерн,

резервуарів

і ректифікаційних колон. Половина установок не працювала —

занафталінилася в очікуванні більшого населення, яке було би

потрібно прогодувати. Або ж чекала на демонтаж.

Алексі сидів по коліна у рідині в одному із водоочисних

резервуарів, вбраний у щільні оранжеві рибальські чоботи

з гуми; в руках тримав