Читати книгу - "Епік"

подорож? Таким чином ми всякчас знатимемо про її мету.

— Слушна ідея, — кивнув головою Торкел.

— Отже, одна пропозиція є. Хто за неї? Всі. Тож хай буде так, — Глейд глянула на Свейна: — Тобі це подобається?

— Ще б пак! — почав кепкувати Гальфдан, зобразивши вузеньку посмішку на своєму широкому обличчі. — Адже буде ще більше ключів для розгадки Epicus Ultima!

— Я згоден стежити за подіями, пов’язаними з цією подорожжю, та інформувати комітет, — сказав Свейн, не звертаючи ніякої уваги на спробу Гальфдана поглузувати з нього. Зрештою, постанова, яку вони спонтанно ухвалили, цілком відповідала його бажанням: його неспокій перед початком засідання був зумовлений тим, що комітет міг би не погодитися з його участю в експедиції. Коли вже ніхто інший не дивився, Свейн підморгнув Гальфданові, задоволено спостерігаючи, як той спохмурнів у відповідь.

— Я маю іншу пропозицію, — підвів голову Рагнок.

— Справді? Тоді кажи, — подивилась на нього Глейд крізь великі окуляри.

— Ми посадимо на борт Екзекутора про всяк випадок.

Ця пропозиція породила кілька схвальних бурмотінь.

— Виголосімо промови за і проти, — запропонувала Глейд. — Рагноке, ти перший.

— Таж це очевидна річ, хіба не так? — Звертаючись до решти, він трохи випростався. — Всяке може статися, і ви уявіть лишень, що йдеться про пошуки якогось предмета з надзвичайними силами. Ми не хочемо, щоб він потрапив не в ті руки.

— Хто проти?

— Екзекутора можуть виявити, бо йому доведеться сидіти на борту і він не матиме порятунку, якщо ситуація стане загрозливою, — мовив Торкел, його бліде обличчя лисніло у світлі лампи, тож здавалося, ніби він зіпрів од страху чи люті, проте його голос був сухим і спокійним.

— Якщо ситуація стане загрозливою, ми вб’ємо їх усіх, — стенув плечима Рагнок.

— Хто ще хоче висловитись? — запитала Глейд. — Тоді голосуймо. Хто за пропозицію Рагнока? Рагнок, Гальфдан, я, Брунгільда, Годмунд. Отже, більшість, ухвалено!

— Я сяду на борт невидимим, — квапливо додав Рагнок, немов було очевидним, що саме він ладен узяти на себе обов’язок керувати Екзекутором.

Поглянувши на стіл крізь окуляри, Глейд не побачила заперечень, дарма що кожен із них міг не менш успішно впоратися з таким завданням.

— Дуже добре. Отже, сьогодні порядок денний вичерпано.

Розділ 19

Строкатий екіпаж

а ньюгейвенській набережній було більше людей, ніж у свято. Збуджені юрби і сірих гравців, і барвистих неігрових персонажів зібралися, щоб подивитися на початок подорожі Попелі-драконовбивці, подорожі, про яку точилося стільки розмов. Віщуни й гадалки понапинали свої намети, і з них линули запахи дивних олій та якісь магічні еманації; продавці харчів, прийшовши ще вдосвіта, щоб зайняти найвигідніші місця, швидко продавали смажених кроликів та рибу, і скрізь у юрбах вуличні хлопчаки під проводом своїх досвідчених господарів практикували давнє мистецтво крадіжки гаманців.

Обрана група людей походжала по палубі «Білого Сокола», а небажаних гостей тримав на відстані страшний білий пес завбільшки з людину, що розважливо сидів на сторожі коло трапу. Позаду нього гордо стояла відьма Інгеборг і дивилася на велелюдні набережні, поклавши руку на голову свого нового сторожа.

— Він гарний, донечко, справді гарний. Я певен, що цей корабель буде швидший за «Чорного Сокола», — походжав по судну старий капітан Акуло разом з Попелею і BE. Перстень Справжнього Бачення поширював навколо них хвильки блакитно-зеленого світла й давав Ерікові змогу бачити золотаве сяєво всередині цього персонажа, яке свідчило про набагато більшу, аніж завжди, присутність Аватари в його постаті. Але це сяєво дуже поступалося тому разючому вияву, який розмовляв із Попелею в крамниці ювеліра.

Вони ретельно перевіряли кожен закапелок корабля, байдуже, хоч який малий, щоб пересвідчитись у відсутності небажаних зайд. Перстень ні разу не виявив нічого незвичайного.

Еріків батько й Анонім були вже на борту, старанно ховаючись од чужих очей під палубою. Зустріч Еріка з персонажем Гаральда була тепла, але дуже коротка.

— Приплив уже майже повний, — зауважив Акуло.

— Чудово, ходімо погляньмо на екіпаж, — зрадів BE. Річ зрозуміла, BE прагнув опинитись на очах у публіки, і це ні для кого не стало несподіванкою, бо Ерік ще вранці помітив, що його приятель величний і пишний. Окрім намиста з рубінів і перснів із вирізьбленими рунами — предметів, наповнених чарами, — BE одягнув на себе переливчастий плащ із феніксових пір’їн, барви якого всякчас вигравали на світлі, мінячись од кармінової й золотої до пурпурової та бузкової. Під плащем вилискувала кольчуга тонкої роботи, метал якої вочевидь кували не у звичайній кузні, бо він теж слабенько світився. На поясі, заховані в піхвах, висіли два однакові мечі, назви яких у перекладі з мови ельфів звучали як Грім і Блискавка.

Коли вони підійшли до трапу, Інгеборг, і сама перевтілена завдяки придбанню могутніх магічних предметів, передала Попелі торбинку. Попеля зазирнула всередину й витягла скляну сферу, десь удвічі меншу за її кулак, усередині якої завихрювалася молочно-біла хмаринка, — чи, може, то вабив бентежний погляд невеличкої статуї, що ховалась у тому тумані?

— Їх тут п’ятдесят, — пояснила Інгеборг. — І поки ви не маєте однієї з них, Пустун не дасть вам зайти, — із любов’ю поплескала по голові страхітливе створіння.

— Пустун? — з огидою буркнув BE. — Інні, це ефірний сторожовий пес. Він може виявляти астральні проекції та ефірних мандрівців, не кажучи вже про невидимих і прихованих істот. Він сам може дати собі раду з тролем, а ти називаєш його Пустуном?

— Аякже. Таж він такий милий! — полоскотала незворушного пса під підборіддям Інгеборг.

— Ходімо, — сказав Ерік, передаючи кульку BE. Обидва приятелі пішли до місця, де вони заздалегідь поставили столик і де вже чекав на них капітан Акуло. Ерік із гримотінням поклав торбу молочно-білих кульок на стіл і дістав одну для старого моряка.

Попереду утворилася велика черга, зібралося кілька сотень людей.

Балачки в юрбі притихли, вуличні торгівці припинили закликати клієнтів, і навіть вітер, здається, вщух, коли BE кивком голови дозволив підійти першому чоловікові. Мотузка, яку напнули найняті на день дужі охоронці, стримувала юрбу, проте вона однаково напирала, задні намагалися побачити драконовбивць і запам’ятати події цього безперечно історичного дня.

— Це надійна людина, — прошепотів Акуло. — Він служив зі мною на старому «Соколі» боцманом.

Ерік записав його ім’я й передав скляний камінчик.

— Наступний! — гукнув BE.

Отак вони й працювали далі, наймаючи моряків або відмовляючи їм залежно від того, що скаже Акуло. Ця процедура була нудна для глядачів, і невдовзі всюди на набережних знову залунав жвавий гомін.

— Добрий екіпаж, — схвально дивився Акуло на чоловіків і жінок, які ступили на борт, несучи на плечах свої нечисленні пожитки в полотняних торбах, і