Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том третій"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Містере Ван-Вейдене!
Голос Вовка Ларсена гостро вернув мене до тями.
— Проведіть, будь ласка, цю пані вниз та подбайте, щоб її влаштувати вигідно. Хай приготують вільну каюту з лівого борту. Доручіть це кокові. Та поміркуйте, як помогти дамі — у неї ж спечене обличчя.
Він зразу ж відвернувся від нас і заходився розпитувати врятованих чоловіків. Шлюпку покинули серед хвиль, хоч один із урятованих сказав, що це ганьба — залишати шлюпку в морі, коли Йокогама так близько.
Мене брав якийсь дивний острах, коли я проводжав ту жінку. І від того я поводився незграбно. Мені здавалося, що я вперше збагнув, яке ніжне й тендітне створіння жінка. Коли я взяв її за руку, щоб допомогти зійти вниз, мене просто вразило: яка ж малесенька ця ручка! Та й сама вона була струнка й тоненька, як багато жінок, — а мені вона видалась і зовсім звійна, і я боявся, що розчавлю її руку, тримаючи в своїй. Ось яке, по щирості, було моя перше вражіння від так давно не баченої жінки взагалі й від Мод Брустер зокрема.
— Не турбуйтеся так за мене, — запротестувала вона, коли я посадовив її в крісло Вовка Ларсена, квапливо приволікши його з капітанської каюти. — Сьогодні вранці ми щохвилини сподівалися побачити землю; певно, до вечора судно буде вже в порту. Авжеж-бо?
Її спокійна впевненість спантеличила мене. Як з'ясувати їй становище, розповісти про незвичайного капітана, що блукав по морю, наче злий дух, і загалом про все, що я бачив і зазнав за кілька місяців, перебутих на судні? Я відповів, не криючись:
— Якби на цьому судні був інший капітан, то я сказав би вам, що ви будете в Йокогамі завтра вранці. Але наш Капітан — людина з норовами, і я попереджую вас, щоб ви були готові до всього, — зрозуміли? До всього.
— Я… правду мовити, я не зовсім розумію вас, — невпевнено відповіла вона. В очах у неї промайнуло збентеження, але не страх. — Невже я помилялася, думаючи, що до людей, потерпілих на морі, завжди ставляться дуже уважно? Це ж, властиво, дрібниця, адже ми зовсім близько від берега.
— Щиро кажучи, я сам нічого не знаю, — почав я заспокоювати її. — Я хотів просто приготувати вас до найгіршого, щоб воно не захопило вас зненацька. Ця людина, наш капітан, — звір якийсь, диявол, і ніхто ніколи не може вгадати, яка нова химерна примха набіжить нa нього.
Я вже розхвилювався, але вона урвала мене:
— О, я розумію.
В її голосі відчувалася втома. Їй, напевне, важко було навіть думати. Вона, видимо, вкрай виморилась.
Вона більше не питала нічого, а я зі свого боку не вдавався в розмову і тільки виконував далі наказ Вовка Ларсена, тобто улаштовував її якомога вигідніше. Я метушився навколо, як та гостинна господиня, знайшов примочку для попеченої сонцем шкіри, потяг з особистих запасів Вовка Ларсена, пляшку портвейну, наказав Томасові Магріджеві приготувати вільну каюту.
Вітер хутко набирав на силі, крен усе більшав, і поки каюта була готова, «Привид» уже мчав далі, підстрибуючи на хвилях. Я зовсім забув про існування Ліча й Джонсона, коли раптом зверху, наче грім з ясного неба, у відкритий люк влетіло: «Шлюпка!» То був, безперечно, голос Смока, що кричав зі щогли. Я зиркнув скоса на жінку: страшенно стомлена, вона сиділа в кріслі з заплющеними очима, відхилившись на бильце. Я гадав, що вона нічого не чула, і вирішив не допустити, щоб вона стала свідком тої жорстокої розправи, що чекала на втікачів. Вона стомлена. Дуже добре. Нехай спить.
З палуби долинули квапливі слова команди, тупіт ніг, лопотіння рифштертів — і «Привид» ліг на інший галс Коли вітрила напнулись і судно накренилося на другий бік, крісло почало сунутись по підлозі, але я вчасно підскочив і не дав жінці випасти.
Повіки їй обважніли, і в напіврозплющених сонних очах я прочитав лише подив. Вона сперлась на мою руку і, хитаючись та спотикаючись, пішла до своєї каюти. Магрідж масно оскірився мені в обличчя, коли я звелів йому вийти і повернутись до своєї роботи в камбузі; він помстився тим, що розповів мисливцям, якою чудовою покоївкою виявив я себе коло дами.
Жінка тяжко сперлася на мою руку; гадаю, що вона заснула вже на півдорозі до каюти. Коли шхуну раптом гойднуло, вона просто впала на койку, потім підвелася, спросоння всміхнулась і знову заснула. Я залишив її, вкривши двома важкими матроськими укривалами; під головою в неї була подушка, взята з койки у Вовка Ларсена.
РОЗДІЛ XIX
Я вийшов на палубу і побачив, що «Привид», прямуючи лівим галсом, обходить з навітряного боку знайому мені вітрильну шлюпку, яка йде тим самим галсом, що й ми, але трохи праворуч. Усі висипали на палубу, бо знали, що має щось статися, коли Ліча й Джонсона витягнуть на судно.
Пробило чотири склянки. На корму вийшов Луїс — змінити стерничого. Повітря було дуже вологе, і я постеріг, що на ньому плащ.
— Чого тепер сподіватися? — спитав я його.
— Невеличкого шторму, сер, — відповів він, — і дощику, що промочить нам зябра, — от і все.
— Шкода, що ми їх помітили, — сказав я, коли велика хвиля, вдаривши в ирову, повернула шхуну приблизно на румб і між кліверами промайнула шлюпка.
Луїс крутнув штурвал і, трохи помовчавши, відказав:
— Я гадаю, сер, що вони ніколи не добилися б до землі.
— А чому?
— Хіба ви не бачите? — Подув вітру накренив шхуну, і Луїс швидко крутонув штурвал. — Не в такій шкаралупі плавати по цих хвилях. За годину тут розбуяється так, що вони будуть дякувати богові, що їх підібрали.
Вовк Ларсен піднявся на ют із шкафута, де він розмовляв з урятованими. В ході його дужче, ніж звичайно, відчувалося щось котяче, а в очах поблискував хижий вогник.
— Троє мастильників, а четвертий механік, — були його перші слова. — Але ми зробимо з них матросів або принаймні веслярів. Ну, а як дама?
Не знаю чому, та мене мовби по серці ножем різонуло, коли він заговорив про жінку. Я розумів, що це безглуздо з мого боку бути
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори у дванадцяти томах. Том третій», після закриття браузера.